Дитинство та юність

Едріан Ніколас Броуді народився 14 квітня 1973 року в районі Вудгейвен, Квінс, Нью-Йорк. Єдиною дитиною в сім’ї, він зростав у творчій атмосфері. Його мати, Сільвія Плачі, була відомою фотографкою угорського походження, яка співпрацювала з виданням Village Voice, а батько, Елліот Броуді, — художником і викладачем історії польсько-єврейського походження. Сільвія, яка втекла з Угорщини після революції 1956 року, часто брала Едріана на свої фотозйомки, що допомогло йому звикнути до об’єктивів камер. Батько, чиї родичі загинули під час Голокосту, прищепив синові повагу до історії та культури.

У дитинстві Едріан захоплювався магією, виступаючи на дитячих святах під псевдонімом «Дивовижний Едріан». Батьки, помітивши його схильність до творчості, але також занепокоєні небезпечним оточенням у їхньому районі, записали його на акторські курси до Американської академії драматичних мистецтв. У 12 років він зіграв у експериментальному фільмі для Бруклінської академії музики, а згодом з’явився в офф-Бродвейській виставі «Сімейна гордість 50-х». Едріан навчався в середній школі Джозефа Пулітцера, а потім у престижній школі музики, мистецтва та виконавських мистецтв імені Фіорелло ЛаГуардія в Нью-Йорку. Пізніше він провів семестр у Квінс-коледжі, але в 19 років кинув навчання і переїхав до Лос-Анджелеса, щоб зосередитися на акторській кар’єрі.

Початок кар’єри

Едріан дебютував на телебаченні в 1988 році, зігравши сироту в телевізійному фільмі PBS Дім нарешті про програму «Поїзд сиріт». Того ж року він з’явився в ситкомі Енні МакГвайр із Мері Тайлер Мур. У 1989 році він отримав невелику роль у фільмі-антології Нью-Йоркські історії, де працював із Вуді Алленом і Френсісом Фордом Копполою. Ці ранні ролі стали для нього першим досвідом у великому кіно, хоча справжній прорив прийшов пізніше.

У 1993 році Едріан зіграв у драмі Стівена Содерберга Король пагорба, яка отримала схвальні відгуки критиків і принесла йому перше визнання. У 1996 році він знявся разом із Тупаком Шакуром і Міккі Рурком у фільмі Куля. У 1998 році його роль у Тонка червона лінія Терренса Малліка була значно скорочена під час монтажу, що стало розчаруванням, але його гра в Літо Сема (1999) Спайка Лі та Вільні висоти (1999) Баррі Левінсона привернула увагу критиків. За роль у фільмі Ресторан (1998) Едріан отримав номінацію на премію Independent Spirit Award, що стало важливим кроком до визнання.

Прорив із Піаністом

Справжнім поворотним моментом у кар’єрі Броуді стала роль Владислава Шпільмана в драмі Романа Поланскі Піаніст (2002). Щоб підготуватися до ролі польського піаніста єврейського походження, який пережив Голокост, Едріан пішов на значні жертви: він продав машину та квартиру, ізолювався від друзів, скинув 14 кілограмів, довівши вагу до 59 кг при зрості 185 см, і щодня по чотири години вчився грати на піаніно твори Шопена. Його занурення в роль було настільки глибоким, що після зйомок він пережив депресію і не працював рік. Ця роль принесла йому «Оскар» за найкращу чоловічу роль у 29 років, зробивши його наймолодшим актором, який отримав цю нагороду. Він також здобув премію «Сезар» і номінації на BAFTA, «Золотий глобус» і премію Гільдії кіноакторів.

Подальша кар’єра

Після Піаніста Едріан знявся в різноманітних проєктах, демонструючи свою універсальність. У 2004 році він зіграв розумово відсталого Ноя Персі в трилері М. Найта Ш’ямалана Село, а в 2005 році — сценариста Джека Дрісколла в блокбастері Пітера Джексона Кінг-Конг, який зібрав понад 500 мільйонів доларів у прокаті. У 2006 році він зіграв приватного детектива в нуар-драмі Голлівудленд, а в 2008 році — Леонарда Чесса в біографічному фільмі Кадиллак Рекордз. У 2009 році він озвучив персонажа в анімаційному фільмі Веса Андерсона Фантастичний містер Фокс і зіграв у науково-фантастичному трилері Зв’язок.

Едріан став частим співпрацівником Веса Андерсона, знявшись у його фільмах Поїзд на Дарджилінг (2007), Готель «Гранд Будапешт» (2014), Французький диспетчер (2021) і Місто астероїдів (2023). У 2011 році він зіграв Сальвадора Далі в романтичній комедії Вуді Аллена Північ у Парижі, а в 2012 році — у драмі Учитель на заміну. На телебаченні він отримав номінації на премію «Еммі» за роль Гаррі Гудіні в серіалі Гудіні (2014), за роль у серіалі Спадщина (2021) і за озвучку документального серіалу Прорив (2015). У 2017 році він зіграв Луку Чангретту в четвертому сезоні Гострих картузів, а в 2022-2023 роках — Пета Райлі в серіалі Час перемагати: Піднесення династії Лейкерс.

У 2024 році Едріан повернувся до серйозних драматичних ролей, зігравши угорського архітектора і вцілілого в Голокості Ласло Тота у фільмі Брейді Корбета Брутал (2024). Ця роль принесла йому другий «Оскар» за найкращу чоловічу роль, а також «Золотий глобус», премію BAFTA і нагороду Нью-Йоркського кола кінокритиків. Того ж року він дебютував на лондській сцені в п’єсі Ліндсі Феррентіно Страх перед 13, зігравши Ніка Ярріса, ув’язненого, виправданого завдяки ДНК-доказам, і отримав номінацію на премію Лоуренса Олів’є.

Родина

Едріан Броуді — єдина дитина Сільвії Плачі, фотографки угорського походження, і Елліота Броуді, викладача історії та художника польсько-єврейського походження. Його мати, яка народилася в Будапешті, втекла з Австрі •

ї до США після Угорської революції 1956 року, втративши багатьох родичів під час Голокосту. Вона виховувалася як католичка, але мала чесько-єврейське коріння. Едріан зазначав, що зростав без сильного зв’язку з юдаїзмом чи християнством, але його родинна історія вплинула на його розуміння ролей, пов’язаних із Голокостом. Сьогодні він підтримує тісні стосунки з батьками, які були присутні на церемонії «Оскар» у 2025 році, де він подякував їм за підтримку та «фундамент поваги й доброти».

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”