Реджинальд Кері Гаррісон, відомий як Рекс Гаррісон, народився 5 березня 1908 року в Хайтоні, Ланкашир, Англія, у заможній родині. Його батько, Вільям Реджинальд Гаррісон, був брокером бавовни, а мати, Едіт Морріс, любила музику й театр, що вплинуло на юного Рекса. Молодший із трьох дітей (сестри Марджорі та Сільвія), він ріс у Ліверпулі, де його дитинство було комфортним, але сповненим бунтарства. У 8 років він дебютував у шкільній виставі, а в 12 уже мріяв про сцену, відвідуючи місцеві мюзик-холи. “Театр був моїм першим коханням”, – згадував він. Хвороба кору в дитинстві залишила його частково сліпим на ліве око, але це не завадило його харизмі сяяти.

Школа та освіта

Освіта Гаррісона була традиційною, але його серце належало сцені. Він навчався в Liverpool College, де його акторські спроби в шкільних п’єсах привертали увагу, хоча вчителі вважали його “надто легковажним”. Академічна освіта цікавила його мало, і в 16 років він покинув школу, щоб приєднатися до Liverpool Repertory Theatre як помічник режисера й актор-новачок. У 1924-му дебютував у п’єсі “Thirty Minutes in a Street”, а в 1927-му переїхав до Лондона, де брав уроки акторської майстерності у Вест-Енді. “Я вчився, граючи, – сцена була моїм університетом”, – казав він. Його природна дикція й уміння тримати публіку замінили формальну освіту, а дружба з Ноелем Ковардом відкрила двері до театральної еліти.

Кар’єра

Кар’єра Гаррісона – це 50+ фільмів і десятки театральних ролей, де він сяяв як комік, драматичний актор і майстер мюзиклів. Дебют у кіно – “The Great Game” (1930), але прорив – комедія “Major Barbara” (1941) за Шоу. У 1930-х він став зіркою Вест-Енду, граючи в п’єсах Коварда, зокрема “French Without Tears” (1936). Під час Другої світової служив у Королівських ВПС (1942–1944) як офіцер зв’язку, але повернувся до сцени з тріумфом у “Blithe Spirit” (1945). Світова слава прийшла з “Анною і королем Сіаму” (1946) як король Монгкут. У 1950-х – “The Four Poster” (1951, театр) і “The Cockleshell Heroes” (1955). Вершина – “Моя прекрасна леді” (1956, Бродвей; 1964, фільм) як Генрі Хіггінс, що принесло номінацію на “Оскар“ і “Золотий глобус“. Інші шедеври: “Клеопатра” (1963) як Цезар, “Доктор Дуліттл” (1967), “The Honey Pot” (1967). Останні ролі: “Shalimar” (1978), “A Time to Die” (1982). Театр залишився його серцем: “Мій чоловік Годфрі” (1985). Нагороди: “Оскар” (1964), “Тоні” (1957), “Золотий глобус” (1965), лицарство (1989). Його стиль – “співана мова” – вплинув на Х’ю Гранта й Коліна Ферта.

Сім’я

Особисте життя Гаррісона було бурхливим: шість шлюбів і репутація серцеїда. Перший шлюб – Коллет Томас (1934-1942), син Ноел (1935, актор). Другий – Ліллі Палмер (1943-1957), син Кері (1944, письменник). Третій – Кей Кендалл (1957-1959), яка померла від лейкемії. Четвертий – Рейчел Робертс (1962–1971), що закінчився її самогубством. П’ятий – Елізабет Ріс-Вільямс (1971-1975). Шостий – Мерсія Тінкер (1978-1990), яка була з ним до кінця. Жив у Лондоні, Нью-Йорку та Портофіно, любив яхти й крикет. Дружив із Ковардом і Олів’є. Англіканець за вихованням, він уникав релігії: “Моя віра – у гарному сміху”. Скандали (романи, трагедії дружин) затьмарювали його життя, але він залишався джентльменом: “Кохання – це вистава, яку я грав погано”.

Сьогодення

Рекс Гаррісон помер 2 червня 1990 року в Нью-Йорку у віці 82 років від раку підшлункової залози, діагностованого за три тижні до смерті. Його останньою роллю був Генрі Хіггінс у бродвейському відродженні “Моїй прекрасній леді”. Світ оплакував: тисячі зібралися біля театру Shubert. Статки (£3 млн) пішли родині й театральним фондам. У 2025-му його спадщина жива: “Моя прекрасна леді” реставрована в 4K, TCM провів марафон у березні. Документальний фільм BBC “Rex: The King of Charm” (2024) розкрив його життя. Його архіви – у Королівській академії драматичного мистецтва. Вплив: від Джеремі Айронса до Бенедикта Камбербетча – “Гаррісон навчив бути аристократом із гумором”.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”