Ранні роки: Париж і театральна мрія

Майбутня акторка Жанна Моро (Jeanne Moreau) народилася 23 січня 1928 року в Парижі, Франція, у сім’ї зі змішаним культурним корінням. Її батько, Анатоль-Дезіре Моро, був французом і працював ресторатором, а мати, Кетрін Баклі, була англійською танцівницею, яка виступала в знаменитому кабаре Folies Bergère.

Жанна та її молодша сестра Мішель зростали в Парижі, але через фінансові труднощі сім’ї часто переїжджали. Жанна згадувала, що її дитинство було скромним, але сповненим любові до мистецтва, особливо завдяки матері, яка прищепила їй інтерес до театру та танців.

У підлітковому віці Жанна захопилася літературою та театром, читаючи Мольєра та Шекспіра. Проте її батько категорично виступав проти акторської кар’єри, вважаючи її несерйозною професією. У 15 років Жанна потай відвідувала театральні вистави, а в 17 вступила до Паризької консерваторії драматичного мистецтва, приховуючи це від сім’ї. Її талант швидко помітили, і в 1947 році, у 19 років, вона дебютувала на сцені фестивалю в Авіньйоні, а незабаром стала однією з наймолодших актрис Comédie-Française, легендарного французького театру. 

Там вона зіграла в класичних п’єсах, таких як Тартюф і Сід, відточуючи свою майстерність.

Початок кар’єри: Від театру до кіно

Кінодебют Жанни відбувся в 1949 році з невеликою роллю у фільмі Dernier Amour. Протягом 1950-х вона знімалася в численних французьких фільмах, переважно в ролях другого плану, у таких стрічках, як Touchez pas au grisbi (1954) і Les Hommes en blanc (1955).

Її ранні ролі були комерційними, але вона прагнула більшої глибини. У 1957 році Жанна залишила Comédie-Française, щоб зосередитися на кіно та сучасному театрі, приєднавшись до Théâtre National Populaire.

Справжній прорив стався в 1958 році, коли Жанна зіграла в двох фільмах Луї Маля: Ліфт на ешафот (Ascenseur pour l’échafaud) і Коханці (Les Amants). У Ліфті на ешафот її роль Жюльєт, жінки, що блукає нічним Парижем у пошуках коханця, стала культовою завдяки її чуттєвій грі та джазовому саундтреку Майлза Девіса. Фільм закріпив її як зірку Нової хвилі – руху, що переосмислив французьке кіно. У Коханцях вона зіграла буржуазну жінку, яка кидає сім’ю заради пристрасті, викликавши скандал через відверті сцени, але отримавши міжнародне визнання.

Зріла кар’єра: Нова хвиля і світова слава

У 1960-х Жанна Моро стала однією з головних зірок Нової хвилі. У 1961 році вона зіграла Катрін у Жуль і Джим Франсуа Трюффо, де її персонаж, вільна духом жінка в любовному трикутнику, стала символом свободи та складності людських стосунків. Фільм отримав культовий статус, а Жанна стала музою Трюффо, який називав її «найкращою актрисою світу». У 1962 році вона зіграла в Процесі (The Trial) Орсона Веллса за Кафкою, а в 1964 році – у Щоденнику покоївки Луїса Бунюеля, де її роль холоднокровної служниці підкреслила її здатність до драматичних перевтілень.

Жанна працювала з провідними режисерами світу: Жаком Демі (La Baie des Anges, 1963), Жаном-Люком Годаром (A Woman Is a Woman, 1961), Мікеланджело Антоніоні (La Notte, 1961) і Райнером Вернером Фассбіндером (Querelle, 1982). Її міжнародна кар’єра включала голлівудські проєкти, як The Last Tycoon (1976) із Робертом Де Ніро, але вона віддавала перевагу європейському кіно за його художню свободу.

У 1970-х і 1980-х Жанна зосередилася на театрі та режисурі. Вона поставила фільми Lumière (1976) і L’Adolescente (1979), а також знялася в Mr. Klein (1976) із Аленом Делоном і La Truite (1982). У 1990-х і 2000-х вона продовжувала зніматися, з’являючись у The Lover (1992), Ever After (1998) і Time to Leave (2005). Її остання значна роль була в Gebo and the Shadow (2012) Мануела де Олівейри, знятому, коли їй було 84 роки.

Музична кар’єра та інші таланти

Окрім акторства, Жанна була талановитою співачкою. У 1960-х вона записала кілька альбомів із джазовими та шансоновыми піснями, включаючи хіт Le Tourbillon із Жуль і Джим, який став культовим у Франції. Її хрипкий голос і емоційна подача зробили її улюбленицею шанувальників шансону. Вона також виступала в кабаре та на театральних сценах, поєднуючи музику з драматичною грою.

Жанна була активною в культурному житті, очолюючи журі Каннського кінофестивалю (1975, 1995) і отримавши почесного «Золотого лева» у Венеції (1992) та почесного «Сезара» (1995) за внесок у кінематограф. У 2008 році вона отримала спеціальну премію Європейської кіноакадемії за життєві досягнення.

Сімейне життя: Любов і незалежність

Жанна Моро виросла в сім’ї, де її мати, англійська танцівниця, надихала її на творчість, а батько, хоч і був суворим, навчив її дисципліні. Вона підтримувала близькі стосунки з сестрою Мішель, яка обрала непублічне життя.

Жанна двічі була одружена. У 1949-1951 роках вона була дружиною актора Жана-Луї Рішара, з яким у неї народився син Жером у 1949 році. Жером став художником, і Жанна пишалася його творчістю. 

У 1977-1979 роках вона була одружена з американським режисером Вільямом Фрідкіном, відомим за Екзорцист. Жанна також мала романи з відомими діячами, включаючи Франсуа Трюффо, Луї Маля та дизайнера П’єра Кардена, але завжди підкреслювала свою незалежність. Вона жила в Парижі до кінця життя, оточена книгами, мистецтвом і друзями. Жанна Моро померла 31 липня 2017 року у віці 89 років, залишивши спадщину, що надихає.

Вплив і спадщина

Жанна Моро була не просто актрисою, а культурним феноменом. Її ролі в Ліфті на ешафот, Жуль і Джим і Щоденнику покоївки визначили естетику Нової хвилі, а її незалежний дух надихав покоління актрис, від Катрін Денев до Джульєт Бінош. Вона отримала численні нагороди, включаючи BAFTA за Viva Maria! (1965) і почесного «Оскара» у 1998 році.

Її спадщина живе у фільмах, музиці та впливі на сучасне кіно. Жанна Моро – це втілення свободи, що сяяла на екрані та поза ним, залишаючись іконою, яка назавжди змінила кінематограф.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”