Дата і місце народження

Майбутній американський режисер Девід Семюел Пекінпа народився 21 лютого 1925 року в Фресно, Каліфорнія, США, у сім’ї з глибоким корінням у Дикому Заході. Його батько, Девід Едвард Пекінпа, був адвокатом і суддею, а мати, Ферн Луїза Черч, – домогосподаркою з ірландсько-шотландським духом. Дитинство Сема минуло на ранчо діда, де він ганяв на конях, полював і слухав історії про ковбоїв та індіанців. Цей світ прерій і суворих законів сформував його бачення: жорстоке, але сповнене честі. У юності він бунтував проти авторитетів, часто втікаючи з дому, що передвіщало його майбутній бунт проти голлівудських студій.

Школа і освіта

Пекінпа навчався в Fresno High School, де захоплювався спортом і театром, але його бунтарська натура призводила до конфліктів із учителями. Після випускного в 1943-му він вступив до Корпусу морської піхоти США, служив у Китаї під час Другої світової, але бойових дій не бачив – замість цього охороняв японських полонених, що вплинуло на його погляди на насильство. Після війни вступив до Fresno State College, де здобув бакалавра з драматургії в 1948-му. Пізніше, у 1950-му, отримав магістра мистецтв у University of Southern California, вивчаючи театр і кіно. Там він захопився роботами Акіри Куросави та Джона Форда, навчившись поєднувати поезію з жорстокістю. Його освіта була не лише академічною – це були роки випробувань, пияцтва й пошуку себе.

Кар’єра

Кар’єра Пекінпа – це бурхлива сага злетів і падінь, де він боровся зі студіями, собою та алкоголем, створюючи шедеври. Почав у 1950-х як асистент режисера на телесеріалах, зокрема “Gunsmoke” і “The Rifleman”, для якого написав сценарії. Дебютував як режисер із вестерну “Смертельні попутники” (1961) з Джоелем Маккрі. Прорив стався з “Ридай, улюбленець мій” (1962), вестерном із Браяном Кітом, що показав його талант до моральних дилем. “Майор Данді” (1965) з Чарлтоном Гестоном став першим боєм зі студією Columbia, яка вирізала 30 хвилин фільму, але картина про громадянську війну закріпила його репутацію.

Вершина – “Дике стадо” (1969) з Вільямом Голденом і Ернестом Боргнайном, кривавий епос про банду вигнанців у Мексиці 1913 року. Фільм, знятий із новаторським монтажем і сповільненими сценами, отримав дві номінації на “Оскар” і зібрав 10 мільйонів доларів, переосмисливши вестерн як трагедію. “Солом’яні пси” (1971) з Дастіном Гоффманом шокували критиків насильством, але стали культовими за дослідження меж людської природи. “Втеча” (1972) зі Стівом Макквіном і Алі Макгроу – кримінальна драма, що зібрала 36 мільйонів. “Пет Гарретт і Біллі Кід” (1973) з Джеймсом Коберном і Бобом Діланом (який написав саундтрек, включно з “Knockin’ on Heaven’s Door”) знову постраждав від студійного монтажу, але режисерська версія 1988-го стала класикою.

Пізні роботи, як “Елітний убивця” (1975), “Залізний хрест” (1977) про Другу світову й “Конвой” (1978), показували його боротьбу з алкоголізмом і студіями, але мали комерційний успіх. Останній фільм, “Остеохондроз” (1983), був телевізійним, але Пекінпа встиг зняти кліп для Джуліана Леннона. Загалом його фільми зібрали понад 100 мільйонів доларів, а стиль – швидкий монтаж, сповільнені сцени насильства, моральна амбівалентність – вплинув на Тарантіно, Скорсезе й Коенів. У 1970-х його називали “Кривавий Сем” за жорстокість, але він відповідав: “Я знімаю не насильство, а його наслідки”.

Сім’я

Сім’я Пекінпа була складною, як його фільми. У 1947-му він одружився з Марі Селланд, акторкою, із якою мав доньку Крістен (1950). Шлюб розпався в 1960-му через його пияцтво й романи. У 1962-1971 роках був одружений із мексиканською акторкою Бегонєю Палашіос, із якою мав трьох дочок: Шерон (1963), Кірстен (1965) і Меттью (1967). Бегонья знімалася в його фільмах, але шлюб зруйнували його залежність і бурхливий характер. У 1974-му одружився з Джоі Гулд, яка залишалася з ним до кінця. Пекінпа був люблячим, але відстороненим батьком, часто зникаючи на зйомках чи в барах. Його брат Денні, адвокат, і сестра Ферн Лі, допомагали з фінансами, але родина страждала від його саморуйнівного способу життя. Усе ж він пишався дітьми, кажучи: “Вони – мої справжні шедеври”.

Спадщина

Сем Пекінпа помер 28 грудня 1984 року в Інглвуді, Каліфорнія, від серцевої недостатності у віці 59 років, виснажений алкоголем і кокаїном. У 2025-му його спадщина палає яскраво: “Дике стадо” та “Солом’яні пси” входять до топ-100 фільмів за версією Американського інституту кіно, а 4K-реставрація “Пета Гарретта” вийшла в 2024-му на Венеційському фестивалі. Архіви Пекінпа в Academy Film Archive видають нові чернетки сценаріїв, а документалка “Кривавий Сем: Поет насильства” (2025) досліджує його життя. Його стиль надихає режисерів, як-от Квентін Тарантіно, який присвятив йому “Одного разу в Голлівуді”. У Каліфорнії діє фестиваль Peckinpah Days, де показують його класику, а цитата “Я хочу, щоб кров була поезією” стала девізом сучасних творців.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”