Дитинство та юність

Майбутній актор Річард Гір народився 31 серпня 1949 року у Філадельфії (США), виріс на фермі у передмісті Нью-Йорка. Його батько Гомер Джордж Ґір (нар. 1922) працював страховим представником в Загальнонаціональній страховій компанії, а мати Дорис Анна Тіффані (1924 – 2016) вела домашнє господарство.

Сім’я була великою і жила досить скромно, але спокійно та згуртовано. Діти змалку доглядали за городом і домашніми тваринами. Батьки намагалися всебічно їх розвивати, і тому Річард багато займався музикою – він засвоїв основи гри на гітарі, фортепіано та контрабасі, а на трубі оволодів на професійному рівні. Окрім того, він відвідував секцію гімнастики та виступав у шкільному театральному гуртку.

Річард закінчив школу у 1967 році і як перспективний гімнаст отримав стипендію для навчання в коледжі. Він вступив до Массачусетського університету, де почав вивчати філософію та театральну режисуру, але після другого курсу покинув університет, оскільки вирішив стати професійним трубачем. З цією метою він оселився у музичній комуні у Вермонті, але незабаром зрозумів, що богемний спосіб життя йому не до вподоби, і вирушив шукати роботу в театрах.

У період з 1969 по 1973 рік Гір зіграв у кількох виставах Репертуарного театру в Сіетлі та театру «Провінстаун» у Нью-Йорку. Його знайомі зауважували, що молодий актор вже тоді вмів блискуче проявлятися на сцені та демонстрував вражаючу харизму, проте в повсякденному житті його характер був скоріше замкнутим, і він зовсім не вміяв презентувати себе.

Можливо, з цієї причини кінорежисерам було важко помітити у Гіра майбутнього актора – вони вважали його невиразним і похмурим.

Перший значний успіх на театральній сцені прийшов до Річарда у 1974 році, коли він зіграв глибоку драматичну роль у виставі Сема Шепарда «Голова вбивці». Спектакль миттєво здобув популярність, і талановитого молодого виконавця почали запрошувати до постановок на Бродвеї, а згодом і в кінематограф.

Кінокар’єра

Кінодебют Річарда Гіра відбувся у 1977 році з виходом фільму Річарда Брукса «У пошуках містера Гудбара» – йому дісталася епізодична роль, а головний персонаж був зіграний відомою акторкою Дайан Кітон, яка отримала за неї «Золотий глобус».

Наступного року Гір виконав свою першу головну роль у кіно – у фільмі Терренса Маліка «Дні жнив». Стрічка зібрала безліч нагород, зокрема «Оскар» за найкращу операторську роботу та приз Каннського кінофестивалю за найкращу режисуру, але широка глядацька аудиторія на той час ще не сприйняла Гіра як зірку першої величини.

Проривною для нього можна вважати роль у кримінальній мелодрамі Пола Шредера «Американський жиголо» (1980) – роль, яку він отримав після того, як від неї відмовився основний претендент, Джон Траволта.

На той час цей фільм вважався дуже «зухвалим», перш за все через підняту в ньому тему чоловіської проституції, а також через те, що в одній зі сцен головний герой показаний повністю оголеним, стоячи обличчям до камери у повний зріст. За словами Гіра, такий ракурс не був прописаний у сценарії.

Це сталося цілком природно в процесі створення кіно. Звісно, я відчував себе беззахисним, але думаю, що жінки сприймають це інакше.

Завдяки роботі в цьому фільмі молодого актора почали вважати новим американським секс-символом.

Наступна стрічка за участі Річарда Гіра у головній ролі – чуттєва драма Тейлора Хекфорда «Офіцер та джентльмен» (1982) – здобула ще більший успіх та остаточно утвердила його на голлівудському Олімпі. Подібно до попередньої кінострічки, провідну роль запропонували Гіру після відмови Траволти, який згодом мав вагомі причини про це шкодувати.

Фільм був номінований на премію «Оскар» у 6 категоріях, дві з яких принесли йому перемогу, а Американський інститут кіномистецтва визнав його одним із найвеличніших романтичних фільмів в історії кінематографу. Незважаючи на помірний бюджет у 6 мільйонів доларів, стрічка зібрала в прокаті понад 130 мільйонів.

Цікаво, що в реальному житті стосунки Гіра з акторкою Деброю Вінгер, яка зіграла його кохану, були радше напруженими. В одному з інтерв’ю після завершення зйомок вона назвала його «цегляною стіною» та визнала, що в спілкуванні з ним постійно відчувала дискомфорт.

Для підготовки до деяких епізодів Річарду Гіру та актору Луї Госсетту довелося відвідувати уроки карате, і одного разу під час зйомок імітованого бою Гір випадково завдав Госсетту удару в пах. Здоланий Госсетт не зміг продовжити роботу протягом кількох днів, і сцену за нього завершив дублер. На щастя, це не вплинуло на дружбу між акторами. Під час зйомки цього епізоду Гір ненавмисно вдарив Госсетта в пах.

У 1983 році Гір знявся у кримінальному трилері «На межі» – ремейку однойменного твору легендарного режисера Жана-Люка Годара, випущеного у 1960 році. У цій стрічці запальний та нестримний герой у виконанні Гіра захоплює глядача у світ, сповнений пристрасті та шаленого ризику – фільм на той час став культовим, хоча й нетривалий час. Майстер жанру, видатний режисер Квентін Тарантіно був у захваті від нього: «Цей фільм повністю відповідає всім моїм захопленням: комікси, рокабілі та кіно».

Після цього Річард Гір блискуче зіграв головну роль у кримінальній стрічці визнаного Френсіса Копполи «Бавовняний клуб» (1984) у чудовому акторському ансамблі, до якого увійшли Даян Лейн, Ніколас Кейдж, відомий музикант Том Вейтс та інші. Кінокартина отримала суперечливі відгуки: вона завоювала декілька престижних відзнак та номінацій, зокрема дві номінації на «Оскар» та номінацію на «Золотий глобус» (за найкращий фільм і найкращу режисуру), але водночас з гучним тріском зазнала невдачі в прокаті, не відшкодувавши й половини витраченого бюджету.

У другій половині 80-х Гір знявся у кількох менш відомих кінострічках: історичній драмі за біблійними мотивами «Цар Давид» (1985) (за яку він був висунутий на «Золоту малину» як найгірший актор, але «програв» Сильвестру Сталлоне з його роботою «Рембо: Перша кров Частина II»), мелодрамі про політичну корупцію «Влада» (1986), кримінальних драмах «Жодного милосердя» (1986, у партнерстві з Кім Бейсінгер) та «Далеко від дому» (1988), трилері «Внутрішнє розслідування» (1990). На жаль, ці роботи не принесли йому ані нової хвилі популярності, ані значних фінансових прибутків.

Актор опинився майже без грошей, коли йому запропонували сценарій комедійної мелодрами «Прекрасна жінка». На роль фінансового магната Едварда Льюїса раніше запрошували різних зірок, включаючи Дензела Вашингтона та Аль Пачино, але вони з різних причин відмовилися. Відмовлятися планував і Річард Гір, оскільки головний герой здавався йому поверховим, а сюжет – надмірно прямолінійним. Однак в останній момент він передумав і погодився, виключно з матеріальних міркувань.

З затвердженням актриси на роль безпосередньої куртизанки Вівиан також виникли певні труднощі: розглядалися кандидатури Вайнони Райдер, Меґ Раян, Даян Лейн, Мішель Пфайффер, Сари Джесіки Паркер та інших відомих акторок. Зрештою, кінокомпанія та режисер Гаррі Маршалл затвердили Джулію Робертс, і в 1990 році фільм «Прекрасна жінка» тріумфально пройшов по екранах усього світу.

Хоча рецензенти сприйняли стрічку доволі стримано, зауважуючи, що вона нібито про кохання, але насправді про становище та капітал, збори в прокаті встановили безпрецедентний рубіж у 463 мільйони доларів. Річард Гір був висунутий на премію «Золотий глобус» як кращий виконавець, і миттєво досяг нової вершини. Протягом наступних кількох років його ім’я в бульварній пресі нерозривно асоціювалося з епітетом «ікона сексуальності».

Попри визнання, яке здобула «Примадонна», зараз він визначає цей фільм як свою «найменш улюблену» роботу в кінематографі, додаючи: «на щастя, тепер ми ставимося до подібних історій більш критично».

У 1991 році Гір зіграв незначну роль у драмі «Серпнева рапсодія» – одній з останніх робіт видатного японського режисера Акіри Куросави, присвяченій пам’яті атомного бомбардування Нагасакі. Деякі видання критикували фільм за антиамериканські настрої, оскільки Куросава відкрито співчував японцям, не згадуючи про японську агресію у Другій світовій війні. Та майстер не погоджувався: «Війнам протистоять держави, а не люди». У стрічці Річард говорить японською мовою, якої насправді не знає – йому доводилося запам’ятовувати всі репліки на слух.

Загалом, Річард Гір був надзвичайно затребуваний у 90-ті роки: переступивши сорокарічний поріг, він не втратив жодної частки харизми чи чоловічої привабливості, а його передчасне сивіння виглядало на екрані благородною «родзинкою», хоча на рекламних плакатах його інколи воліли приховати.

У 1992 році вийшов психологічний трилер Філа Джоану «Кінцевий аналіз», де він співпрацював з чудовою акторкою Кім Бейсінгер та ще молодою тоді Умою Турман. Незабаром актора запросили на головну роль у романтичній драмі «Соммерсбі» (1993), де у дуеті з акторкою Джоді Фостер він зіграв чоловіка, який повернувся додому після Громадянської війни в США.

Серед інших кінострічок того періоду – сентиментальна драма «Містер Джонс» (1993), кінодрама «На роздоріжжі» (1994, за участю Шерон Стоун), захопливий фільм «Перший лицар» про епоху короля Артура (1995, з Шоном Коннері), напружений трилер «Первісний жах» (1996), кінодрама «Червоний кут» (1997), екшн «Шакал» (1997, за мотивами роману Фредеріка Форсайта «День Шакала» та однойменного фільму 1972 року).

Новий підйом у його кар’єрі забезпечила участь ще в одній комедійно-сентиментальній стрічці Гаррі Маршалла, проте цього разу разом з Джулією Робертс – фільмі «Втікачка» (1999), де було залучено чимало учасників акторської та технічної групи фільму «Красуня».

Ця кінокартина, хоча й не претендувала на звання шедевру кіномистецтва, зібрала значну суму – понад 300 мільйонів доларів – і черговий раз піднесла Ґіра, якому вже виповнилося 50 років, на п’єдестал «сексуального символу».

Абсолютно іншою за характером виявилася наступна робота Ґіра – кінодрама «Осінь у Нью-Йорку» (2000), у якій він зіграв зворушливу роль успішного чоловіка, безпорадного перед хворобою та смертю коханої, яку виконала Вайнона Райдер. Стрічку зустріли не дуже прихильно, вважаючи її «не такою поганою, як всі боялися, але водночас і не надто хорошою» та вказуючи на «недостатню любовну хімію між Ґіром і Райдер». Проте вона непогано пройшла в прокаті та сподобалася багатьом глядачам за неповторне відчуття крихкої, невловимої краси.

Після двох не надто успішних фільмів – романтичної комедії «Доктор Т та його жінки» (2000, у дуеті з Хелен Гант) та містичного трилера «Людина-метелик» (2002) – Річард Гір знявся в гостросюжетній драмі Едріана Лайна «Невірність» (2002) в парі з уже знайомою йому партнеркою Даян Лейн.

Ця кінострічка знову закріпила зоряний статус Гіра та зібрала пристойну касу.

За загальним визнанням, значний успіх стрічки був зумовлений блискучою акторською майстерністю Дайан Лейн, яку відзначили численними нагородами та відзнаками, зокрема, висуненням на премії “Оскар” та “Золотий глобус”.

Зі слів Гіра, під час зйомок у цьому проєкті він прагнув донести до широкої аудиторії питання, з якими зіткнулися його персонажі.

Наступний тріумф, ще більш гучний, не змусив себе чекати – у тому ж 2002 році вийшов кримінальний мюзикл Роба Маршалла «Чикаго», де Річард Гір знімався разом з Рене Зеллвегер та Кетрін Зета-Джонс. Фільм отримав тринадцять (!) номінацій на “Оскар”, шість з яких здобув, зокрема, у найпрестижнішій категорії “Найкращий фільм”. Кінокритики були єдині в думці: “Стрічка чудова вже на рівні видовища, але вона також демонструє вражаючу глибину сюжету та найвищий рівень гумору”. Касові збори картини перевищили триста мільйонів доларів.

У 2004 році Гір взяв участь у ще одній чудовій роботі – мелодрамі Пітера Челсома «Давайте потанцюємо», де його партнерками стали Дженніфер Лопес та Сьюзан Сарандон. Критики зазначали:

55-річному Гіру, як і раніше, вдало вдалася роль романтичного героя – сильного та лагідного, рішучого та розгубленого, дещо суворого, але сповненого ніжності.

Після цього декілька його фільмів виявилися менш успішними: «Медовий місяць» (2005), «Ілюзія обману» (2006), «Паства» (2007), «Відпустка у Боснії» (2007), «Полювання на Ханта» (2007), «Ночі в Роданте» (2008, знову у тандемі з Дайан Лейн), «Амелія» (2009). Окремо в цьому переліку виділяється стрічка «Мене там немає» (2007) незалежного режисера Тодда Хейнса – біографічний фільм про життя легендарного музиканта Боба Ділана.

Разом з Гіром у кінострічках брали участь такі видатні виконавці як Кейт Бланшет, Хіт Леджер, Крістіан Бейл, Джуліанна Мур та чимало інших. Фільм не мав значних касових зборів, проте творці й не прагнули цього, а скоріше бажали віддати шану музичному кумиру.

Роль у зворушливій драмі

Однією з найяскравіших робіт «зрілого» Гіра стала участь у пронизливій драмі режисера Лассе Халльстрема «Хатіко: Найвідданіший друг» (2009) – стрічці про вірного собаку, який дев’ять років відчайдушно чекав померлого господаря. Ця розповідь не залишила байдужим і самого актора: «Коли я вперше читав сценарій, я плакав. Потім я знову взявся за нього і знову заплакав. Ми намагалися знімати цей фільм правдиво та щиро».

Другорядна роль

Власну роль у цій кінострічці він вважає далеко не основною: «Іноді ми знімали по 10 годин на добу з акцентом на собаку, а потім я за 10 хвилин швидко відігравав свою частину. Отже, у цьому фільмі я мав безперечно другорядну роль».

Подальші роботи

Після цього Гір знімався у фільмах «Бруклінські копи» (2009) і «Подвійний агент» (2011), а згодом у більш успішній кінострічці «Хижа пристрасть» (2012), де він знову працював разом із Сьюзан Сарандон. За участь у цьому драматичному трилері Гір був висунутий на премію «Золотий глобус». Критики назвали фільм «захопливим трилером, який одночасно захоплює та глибиною персонажа, вдало підкресленою сильною і, як завжди, впевненою грою Річарда Ґіра».

Участь у чорній комедії

У 2013 році актор взяв участь у зйомках чорної комедії «Муві 43» – стрічки своєрідної, оскільки вона здобула одразу три анти-нагороди «Золота малина»: «Найгірший фільм», «Найгірший режисер» і «Найгірший сценарій». Успіху їй не принесло навіть залучення таких акторів як Х’ю Джекман, Кейт Вінслет, Емма Стоун, Ума Турман, Хлоя Морец та багатьох інших – всі вони, як і Річард Ґір, виконали по невеликому епізоду.

Згодом він зіграв головну роль у соціальній драмі «Перерва на нерозважливість» (2014), яка привернула увагу глядачів до проблем безпритульних людей.

У 2015 році з’явився черговий кінофільм, де Гір зіграв одну з численних ролей – комедія «Готель “Меріголд”. Продовження». (продовження стрічки «Готель “Меріголд”. Найкращий з екзотичних»), де разом з ним грають Меггі Сміт, Джуді Денч та інші. Згодом Ґір брав участь у зйомках картин «Добродійник» (2015), «Стратегія Оппенгеймера» (2017), «Вечеря» (2017) і «Три Христа» (2017).

Погляди та суспільна діяльність

Річард Гір – щирий та послідовний буддист. Він прийняв цю віру та почав практикувати її у 1972 році в Лос-Анджелесі, а в 1978 році вперше вирушив до Непалу та Тибету, щоб навчатися у ченців і лам.

Під час однієї з наступних подорожей Гір зустрівся з Далай-Ламою, який став його духовним наставником. Відтоді актор неодноразово відвідував Тибет і Дармсалу – індійське місто, де базується уряд Тибету у вигнанні.

Гір активно підтримує рух за незалежність Тибету, незаконно захопленого Китаєм у 1950 році. Він також бере участь в активній боротьбі в рамках руху «За права людини в Тибеті» і є одним із засновників «Культурного центру Далай-Лами „Дім Тибету“» при Колумбійському університеті в США. Окрім цього він заснував особистий «Фонд Річарда Ґіра», а також очолює раду директорів групи «Міжнародна кампанія за Тибет», яка бореться за розвиток демократичних свобод і дотримання прав людини в Тибеті, а також за збереження його культури та екології.

Оскільки Гір відкрито виступає за незалежність Тибету, йому довічно заборонено в’їзд на територію Китаю. На жаль, непохитна позиція шкодить актору, і останніми роками він відкрито визнає: «Зараз я не затребуваний як актор, але причина не має жодного відношення до віку».

Китай є одним з ключових ринків прокату для голлівудських стрічок, проте фільми з «небажаним» актором там не демонструватимуться, тому жодна з великих кіностудій не наважується його запрошувати. Саме з середини 2000-х років Гір переважно знімався у малобюджетному незалежному кіно.

Річард Гір також активно займається захистом прав корінних народів різних країн, бере участь у природоохоронних ініціативах та боротьбі з ВІЛ/СНІДом. Він підтримує Демократичну партію США та висловлює критику щодо війни в Іраку: «Ця війна стала лихом для всіх. Я щиро сподіваюся, що народ Іраку зможе відбудувати свою державу».

Особисте Життя Річарда Гіра

Річард Гір воліє не розголошувати деталі свого приватного життя, і про його ранні захоплення майже нічого невідомо. У період з 1971 по 1978 рік він перебував у стосунках з акторкою Пенелопою Мілфорд, а після неї – з бразильською художницею Сільвією Мартінес, з якою прожив 5 років. Крім того, у нього були романтичні зв’язки з Прісциллою Преслі у 1983 році та з Кім Бейсінгер у 1986 році, коли вони разом знімалися у фільмі «Нещадна».

У 1991 році, у віці 42 роки, актор одружився з 25-річною супермоделлю Сінді Кроуфорд, з якою почав зустрічатися під час зйомок фільму «Красуня». Шлюб тривав лише 4 роки, і пізніше Сінді з вдячністю згадувала про Річарда: «Він навчив мене багатьом речам». Проте, про їхнє спільне життя немає жодного слова в її автобіографічній книзі, виданій у 2015 році. За словами колишньої моделі, зараз Річард Гір для неї «абсолютно незнайома людина».

У 1996 році Гір познайомився з акторкою Кері Ловелл (нар. 1961), яка зіграла «дівчину Бонда» у відомому фільмі «Ліцензія на вбивство». Пара офіційно побралася лише у листопаді 2002 року, хоча до цього Кері та Річард були разом майже сім років, три з яких вони жили під одним дахом.

«Ми дорослі люди і вже мали досвід шлюбу раніше, тому для нас це не так легко.» “Проте, відверто кажучи, я відчув себе одруженим в ту саму мить, коли вперше побачив її”, – пригадував Ґір. Знайомі відзначали, що в цей час Ґіра нібито замінили, він весь випромінював радість і став більш доступним для бесіди.

У 2000 році в родині народився син Гомер Джеймс Джигмі Гір. Для всіх це було справжнім несподіванкою, коли у 2013 році подружжя розійшлося, а в жовтні 2016 року відбулося офіційне розлучення. Мотиви розриву приховані за лаконічним формулюванням «розбіжності у способі життя».

Новою супутницею Гіра стала Алехандра Сільва (народилася 1984 року), дочка віце-президента футбольного клубу «Реал Мадрид» Ігнасіо Сільви. У квітні 2018 року пара офіційно узаконила свої стосунки. У них народилося двоє синів: Александр (2019 р.н.) та Джеймс (2020 р.н.). У 2024 році родина переїхала з Коннектикуту до Мадрида, Іспанія, де оселилася в престижному районі Ла Моралеха.

Гір та Сільва активно займаються благодійністю, підтримуючи організації, такі як Open Arms, яка допомагає біженцям, та Hogar Sí, що бореться з бездомністю в Іспанії.

У травні 2025 року Гір поділився рідкісною сімейною фотографією в Instagram, на якій він, його дружина та двоє молодших синів одягнені в однакові світшоти з логотипом Open Arms, демонструючи свою підтримку організації.

Річард Гір сьогодні

У 2024 році Гір знявся в кількох помітних проєктах: «Longing»: драма режисера Саві Габізона, де Гір виконав головну роль. Фільм є англомовним ремейком ізраїльської стрічки 2017 року. Прем’єра відбулася в червні 2024 року, але критики сприйняли фільм стримано.

«Oh, Canada»: драма Пола Шредера, заснована на романі Рассела Бенкса. Гір зіграв головну роль у фільмі, який дебютував на Каннському кінофестивалі в травні 2024 року.

«The Agency»: шпигунський серіал, прем’єра якого відбулася в листопаді 2024 року на платформі Paramount+ з Showtime. Гір приєднався до акторського складу разом із Майклом Фассбендером та Джеффрі Райтом.

Хоча родина Гіра насолоджується життям у Мадриді, вони планують повернутися до США через кілька років. Алехандра Сільва зазначила, що вони часто відвідують Штати, особливо влітку, коли діти відвідують табори, і прагнуть підтримувати баланс між життям у Європі та США.

Станом на 2025 рік Річард Гір продовжує поєднувати акторську кар’єру з активною участю в соціальних та гуманітарних ініціативах, залишаючись впливовою фігурою як у кіноіндустрії, так і в благодійній сфері.

Зараз зусилля Річарда Ґіра зосереджені переважно на суспільній та гуманітарній діяльності – зокрема, він займається питанням біженців у Європі та боротьбою за дотримання прав людини на Кавказі.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”