Річард Бартон
ДЕТАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ
Річард Бартон - це актор, чий магнетичний голос, палаючий погляд і шекспірівська пристрасть зробили його легендою театру й кіно. Від ролей у «Клеопатрі» до бурхливого роману з Елізабет Тейлор, він жив із такою ж інтенсивністю, як і грав. Ця біографія - подорож крізь життя валлійського актора, який поєднував талант, харизму й трагедію, залишивши спадщину, що сяє й сьогодні.
Народження та ранні роки
Річард Волтер Дженкінс-молодший, відомий як Річард Бартон, народився 10 листопада 1925 року в Понтрідіфені, Уельс, у бідній шахтарській родині. Його батько, Річард Дженкінс-старший, був шахтарем і п’яницею, а мати, Едіт Томас, померла, коли Річарду було два роки. Десятий із тринадцяти дітей, він ріс у Порт-Толботі під опікою старшої сестри Сесілії. Бідність і суворе валлійське виховання сформували його характер; у школі він вирізнявся розумом, любов’ю до поезії та регбі. У 14 років кинув школу, щоб працювати в шахті, але вчитель Філіп Бартон (чий прізвище він узяв) розгледів талант і повернув його до навчання. У 16 років Річард дебютував у місцевій п’єсі, а його голос уже називали «валлійським золотом». «Я знав, що сцена – моя втеча», – згадував він.
Школа та освіта
Освіта Бартона була фрагментарною, але його талант компенсував брак формальності. Після повернення до Port Talbot Secondary School у 1941-му він блищав у дебатах і театрі. Завдяки Філіпу Бартону отримав стипендію до Exeter College, Оксфорд (1944), де вивчав літературу й драму, але війна перервала навчання. У 1943–1947 роках служив у Королівських ВПС як навігатор, що загострило його дисципліну. Після демобілізації повернувся до Оксфорда й приєднався до Oxford University Dramatic Society, де його ролі в «Макбеті» привернули увагу. У 1948-му навчався в лондонській Central School of Speech and Drama, але справжньою освітою стали виступи в Stratford-upon-Avon із Шекспіром. «Я вчився, слухаючи ритм Шекспіра», – казав він.
Кар’єра
Кар’єра Бартона – це 50+ фільмів, десятки театральних ролей і сім номінацій на «Оскар» без перемоги, що стало його «трагедією». Дебют у кіно – «The Last Days of Dolwyn» (1949). Прорив – «My Cousin Rachel» (1952, номінація). 1950-ті: «The Robe» (1953), «Alexander the Great» (1956). Світова слава – «Клеопатра» (1963) як Марк Антоній, де почався роман із Елізабет Тейлор. Спільні фільми з Тейлор: «VIPs» (1963), «Хто боїться Вірджинії Вульф?» (1966, номінація), «Приборкання норовливої» (1967). 1970-ті: «Анна тисячі днів» (1969, номінація), «Equus» (1977, номінація). 1980-ті: «Nineteen Eighty-Four» (1984). Театр: «Гамлет» (1964, рекордний Бродвей), «Camelot» (1980). Телевізор: «Divorce His, Divorce Hers» (1973) із Тейлор. Нагороди: BAFTA (1966), 2 «Золотих глобуса», «Тоні» (1960, «Camelot»). Його голос і пристрасть вплинули на Пітера О’Тула й Ентоні Гопкінса.
Сім’я
Особисте життя Бартона було бурхливим, як його ролі. Перший шлюб – із Сібіл Вільямс (1949-1963), від якої дві дочки: Кейт (1957, актриса) і Джессіка (1959). Другий і третій шлюби – із Елізабет Тейлор (1964-1974, 1975–1976), їхній роман був голлівудським епосом, але алкоголізм Бартона зруйнував його. Четвертий шлюб – із С’юзен Хант (1976-1982). П’ятий – із Саллі Гей (1983-1984), яка була з ним до кінця. Усиновив дочку Тейлор, Марію (1961). Жив у Швейцарії, любив шахи, книги Ділана Томаса й віскі. Валлієць до кісток, він залишався агностиком: «Моя релігія – це поезія». Дружив із Лоуренсом Олів’є й Діланом Томасом. Філантроп: підтримував валлійські театри.
Сьогодення
Річард Бартон помер 5 серпня 1984 року в Селіньї, Швейцарія, у віці 58 років від крововиливу в мозок, спричиненого алкоголізмом і хронічними хворобами. Його смерть потрясла світ; тисячі зібралися в Порт-Толботі. Статки ($4 млн) пішли родині й валлійським фондам. У 2025-му його спадщина жива: «Клеопатра» й «Хто боїться Вірджинії Вульф?» реставровані в 4K, BBC випустив документальний фільм «Burton: The Welsh Fire» (2024). Його листи до Тейлор перевидані в 2023-му. Театр у Порт-Толботі названий на його честь. Вплив: від Коліна Фаррелла до Майкла Шина – «Бартон навчив грати з душею, що палає».
Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”



