Дитинство і юність

Катерина Вакулівна Мотрич народилася 30 листопада 1947 року в селі Васильків, що в Шполянському районі Черкаської області. Її дитинство пройшло в мальовничій сільській місцевості, де природа й народні традиції стали першими джерелами натхнення. Батьки Катерини, прості селяни, прищепили їй любов до рідної мови та культури. Мати розповідала народні казки, а батько співав старовинні пісні, що сформувало в дівчинки чутливість до слова та мелодії.

У школі Катерина була відмінницею, закінчивши Васильківську середню школу із золотою медаллю. Її допитливість і жага до знань привели до Київського державного університету, де в 1971 році вона здобула диплом факультету журналістики. Цей період став для неї часом відкриттів: вона не лише опановувала професію, а й занурювалася в літературне життя столиці, відвідуючи творчі вечори та знайомлячись із сучасними українськими письменниками.

Початок кар’єри

Після закінчення університету Катерина розпочала роботу в редакції газети «Молода гвардія» як коректорка. Ця посада, хоч і скромна, дозволила їй зануритися в світ журналістики та літератури. Згодом вона працювала в товаристві «Просвіта» та на республіканському радіо, де її талант до слова почав розкриватися повною мірою. Робота в медіа навчила її чути голоси людей, їхні історії та біль, що згодом знайшло відображення в її творах.

У 1979 році Катерина Мотрич стала членкинею Національної спілки письменників України, що стало важливим визнанням її таланту. Цей період ознаменувався активною творчою діяльністю: вона писала оповідання, повісті та поезії, які вражали своєю щирістю та емоційною глибиною.

Творчий шлях

Літературна творчість Катерини Мотрич – це гімн українському селу, його людям і моральним цінностям. Її дебютна збірка оповідань «Соняхи» (1977) одразу привернула увагу читачів і критиків. Проза Катерини, сповнена ліризму, розкривала красу простих людських доль, їхні радощі й трагедії. Книга стала своєрідним гімном сільському життю, де кожна деталь – від шелесту трав до запаху свіжоспеченого хліба – оживає на сторінках.

Наступні збірки – «Час найкоротшої тіні» (1982) і «Перед храмом любові і болю» (1989) – поглибили її стиль, додавши до нього філософських роздумів про сенс життя та людську природу. Роман «Досвіток» (1987) став одним із ключових творів письменниці, де вона майстерно поєднала історичні мотиви з сучасними проблемами, створивши багатогранну картину української душі.

Особливе місце в творчості Катерини Мотрич посідає форма молитви. У 1991 році вона написала низку поетичних молитов – «Молитва до мови», «Молитва до убієнних голодом», «Молитва до України». Ці твори стали потужним вираженням її патріотизму та болю за трагічну історію українського народу. Її роман «Ніч після сходу сонця» (2004) продовжив цю лінію, звертаючись до теми духовного відродження нації.

Тема Чорнобиля також не залишила Катерину байдужою. Збірка «Звізда Полин» (2000) стала її відповіддю на трагедію, що сколихнула Україну. У ній письменниця досліджувала не лише екологічні, а й моральні наслідки катастрофи, закликаючи до єдності та відповідальності.

У 2013 році вийшов роман «Вавилонська вежа», який відзначився історичною глибиною та актуальністю. У 2018 році світ побачив її роман «Трьохсотлітня голгофа. Фавор», де Катерина звернулася до теми боротьби за віру та національну ідентичність. Її твори вирізняються образністю, емоційною силою та унікальним стилем, який поєднує лірику з гострою суспільною проблематикою.

Сімейні цінності

Катерина Мотрич завжди підкреслювала важливість сім’ї у своєму житті. Вона була одружена з Юрієм Феліпенком, військовослужбовцем, який загинув, залишивши по собі пам’ять як вірний друг і патріот. Їхнє подружжя було прикладом взаємопідтримки та любові. Катерина часто згадувала, як Юрій надихав її на творчість, а його відданість Україні відобразилася в її патріотичних творах.

У Катерини є діти, які успадкували її любов до культури та мистецтва. Вона завжди намагалася виховувати в них повагу до рідної мови та історії. Сімейні вечори в домі Мотрич були сповнені розмов про літературу, музику та українські традиції, що стало основою для її глибокого зв’язку з рідною землею.

Визнання та сучасність

Творчість Катерини Мотрич отримала численні нагороди. У 2004 році вона стала лауреаткою Мистецької премії «Київ» імені Івана Миколайчука, а в 2007 році отримала Всеукраїнську премію імені Івана Огієнка за громадську, політичну та духовну діяльність. Її твори перекладалися кількома мовами, а сама письменниця стала символом української літератури, що поєднує традиції з сучасністю.

Сьогодні Катерина Мотрич продовжує писати, беручи участь у літературних заходах і підтримуючи молодих авторів. Її твори залишаються актуальними, адже вони говорять про вічні цінності – любов до рідної землі, повагу до предків і віру в майбутнє України. Вона також відома своєю активною громадянською позицією, підтримуючи ініціативи, спрямовані на збереження української культури.

Катерина Мотрич – це не лише письменниця, а й голос нації, який нагадує нам про силу слова та важливість духовного спадку. Її творчість – це міст між минулим і майбутнім, між селом і містом, між серцем і розумом. Її життя – це історія про те, як одна людина може залишити слід у вічності, плекаючи любов до України.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”