Ранні роки

Майбутній актор Брюс Вілліс народився 19 березня 1955 року в Ідар-Оберштайні, Західна Німеччина, де його батько, Девід Вілліс, служив американським солдатом. Мати, Марлен, була німкенею з Касселя. У 1957 році, після звільнення батька з армії, сім’я переїхала до Карніс-Пойнт, штат Нью-Джерсі, США. Брюс був найстаршим із чотирьох дітей: у нього є молодша сестра Флоренс і два молодші брати, Девід і Роберт (який помер від раку підшлункової залози у 2001 році). Сім’я походила з робітничого класу: батько працював зварювальником і механіком, а мати – у банку.

У дитинстві Брюс мав проблеми із заїканням, але виявив, що акторська гра на сцені допомагає йому говорити вільно. У школі Penns Grove High School він був популярним учнем, брав участь у драматичному гуртку та навіть став президентом шкільної ради. Після закінчення школи в 1973 році Вілліс працював охоронцем на атомній електростанції Сейлем і водієм на заводі DuPont. Згодом він вступив до програми драми в Університеті Монтклера, але покинув навчання у 1977 році, щоб переїхати до Нью-Йорка, де працював барменом у мангеттенських закладах, таких як Kamikaze та Cafe Central, і жив у районі Hell’s Kitchen.

Початок кар’єри

Акторська кар’єра Вілліса почалася з невеликих ролей у позабродвейських виставах, зокрема «Heaven and Earth» у 1977 році. Він також навчався у Консерваторії Стелли Адлер у Нью-Йорку, що допомогло йому відточити акторські навички. У 1980-х він переїхав до Лос-Анджелеса, де отримав епізодичні ролі в серіалах, таких як «Поліція Маямі» («Miami Vice») та «Сутінкова зона» («The Twilight Zone»). Прорив стався у 1985 році, коли Вілліс, обійшовши 3000 конкурентів, отримав роль Девіда Еддісона-молодшого в комедійно-драматичному серіалі «Місячне сяйво» («Moonlighting», 1985-1989). Його харизматична гра разом із Сібілл Шеперд принесла йому «Еммі» за найкращу чоловічу роль у драматичному серіалі (1987) та «Золотий глобус» за найкращу роль у комедійному серіалі.

У 1987 році Вілліс дебютував у головній ролі в романтичній комедії «Побачення наосліп» («Blind Date») разом із Кім Бейсінгер, а також зіграв ковбоя Тома Мікса у фільмі «Сансет» («Sunset», 1988). Проте справжнім проривом став «Міцний горішок» («Die Hard», 1988), де він зіграв поліцейського Джона Макклейна. Фільм зібрав 138 мільйонів доларів у прокаті та зробив Вілліса зіркою бойовиків. Він сам виконував більшість трюків, що додало образу Макклейна автентичності.

Розквіт кар’єри

У 1990-х Вілліс зміцнив свій статус завдяки ролям у сиквелах «Міцний горішок 2» (1990) і «Міцний горішок: Помста» (1995), які разом зібрали понад 700 мільйонів доларів у світі. Його кар’єра мала злети й падіння: провалилися такі фільми, як «Багаття марнославства» («The Bonfire of the Vanities», 1990) і «Хадсонський яструб» («Hudson Hawk», 1991), але успіх «Останнього бойскаута» («The Last Boy Scout», 1991) і «Кримінального чтива» («Pulp Fiction», 1994) Квентіна Тарантіно, де він зіграв боксера Бутча Куліджа, повернув йому популярність. У 1995 році Вілліс знявся у фантастичному трилері «12 мавп» («12 Monkeys»), а в 1997 – у «П’ятому елементі» («The Fifth Element»), які показали його здатність працювати в різних жанрах.

У 1998 році «Армагеддон» («Armageddon») став найкасовішим фільмом року, а в 1999 році Вілліс зіграв психолога Малкольма Кроу у «Шостому чутті» («The Sixth Sense») М. Найта Ш’ямалана, який отримав шість номінацій на «Оскар» і став культовим. У 2000-х він продовжував зніматися в бойовиках («Сльози сонця», 2003; «16 кварталів», 2006), комедіях («Дев’ять ярдів», 2000) і фантастиці («Невразливий», 2000; «Петля часу», 2012). У 2010-х Вілліс приєднався до франшиз «Нестримні» («The Expendables») і «Червоне» («Red»), а також зіграв у «Склі» («Glass», 2019), завершивши трилогію Ш’ямалана.

Окрім акторства, Вілліс спробував себе як співак, випустивши альбом «The Return of Bruno» (1987) із хітом «Respect Yourself», який посів 5-те місце в чарті Billboard Hot 100. Він також озвучував персонажів у фільмах «Говори, що хочеш» («Look Who’s Talking», 1989) і «Через паркан» («Over the Hedge», 2006). У 2015 році Вілліс дебютував на Бродвеї у виставі «Мізері» за романом Стівена Кінга, зігравши письменника Пола Шелдона.

Особисте життя

Брюс Вілліс був одружений двічі. У 1987 році він одружився з акторкою Демі Мур, з якою має трьох дочок: Румер (1988), Скаут (1991) і Таллулу (1994). Пара розлучилася в 2000 році, але зберегла дружні стосунки, разом виховуючи дітей. У 2009 році Вілліс одружився з моделлю Еммою Гемінг, і в них народилися дві дочки: Мейбл Рей (2012) і Евелін Пенн (2014). У 2003-2004 роках він був заручений із Брук Бернс, але весілля не відбулося.

Вілліс відомий своєю підтримкою Республіканської партії США, зокрема Джорджа Буша-старшого, хоча в 2006 році він висловлював розчарування урядом і називав себе «аполітичним». Він також виступав за права вчителів, поліцейських і право на володіння зброєю. У 2006 році його ім’я з’явилося в рекламі на підтримку Ізраїлю під час конфлікту з Ліваном.

Здоров’я та завершення кар’єри

У березні 2022 року сім’я Вілліса оголосила про його відхід від акторства через діагноз афазії, яка впливає на мовлення та розуміння мови. У лютому 2023 року стало відомо, що стан актора погіршився, і йому діагностували фронтотемпоральну деменцію – рідкісну форму деменції, що впливає на поведінку та когнітивні функції. Його дружина, Емма Гемінг, у 2023 році зазначила, що хвороба стала «благословенням і прокляттям», навчивши сім’ю цінувати любов і стійкість.

Спадщина

Брюс Вілліс залишив величезний слід у кінематографі, знявшись у понад 100 фільмах, які зібрали від 2,64 до 3,05 мільярда доларів у прокаті Північної Америки. Його образ Джона Макклейна став архетипом сучасного героя бойовиків – цинічного, але людяного. Вілліс отримав «Золотий глобус», два «Еммі», два «Піплз Чойс» і зірку на Голлівудській алеї слави (2006). Навіть після завершення кар’єри через хворобу він залишається улюбленцем мільйонів, а його фільми, від «Міцного горішка» до «Шостого чуття», увійшли в історію як класика кінематографа.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”