Стівен Аллан Спілберг народився в Цинциннаті, Огайо, США, 18 грудня 1946 року. У сім’ї інженера Арнольда та піаністки Леї виховувалися ще троє дітей: дочки Енн, Ненсі та Сюзен. Бабусі та дідусі батьків режисера – євреї, родом з Російської імперії.

Спілберги декілька разів змінювали місце проживання через роботу глави родини, тоді як мати Стівена відмовилася від кар’єри, присвятивши себе домашнім справам. Коли Стівен пішов до школи у Феніксі, він вперше зіткнувся з антисемітизмом. Однолітки знущалися з нього через те, що він єврей. Насмішки і навіть побиття тривали аж до старших класів.

Питання антисемітизму й досі хвилює режисера; у юності він вважав, що з роками це явище зникне, проте у виступі 2016 року Спілберг пожалкував про те, що антисемітизм знову набирає обертів.

Відволікатися від проблем з однолітками Стівену допомагало вступ до скаутів у 1958 році. Тоді ж він отримав у подарунок камеру і почав знімати короткометражні фільми, залучаючи до процесу сестер, батьків і небагатьох друзів. У 13 років Стівен взяв участь у місцевому кіноконкурсі. Він представив на розгляд глядачів стрічку «Втеча в нікуди».

У старших класах Спілберг накопичив грошей, попросив фінансової допомоги у батька та розпочав роботу над аматорською стрічкою «Полум’я пристрасті» (1964), яка обійшлася молодому режисеру у 500 доларів. Фінальну версію показали в одному з кінотеатрів міста. На сеансі були присутні родичі та знайомі. Зароблені за квитки кошти покрили виробництво. Ще до того, як Спілберг закінчив школу, його батьки розлучилися.

Обираючи, з ким проживати, Стівен обрав переїзд до Лос-Анджелеса з батьком, оскільки мав намір вступати до кіноінституту. Недостатні бали не дали змоги стати слухачем Університету Південної Каліфорнії. З Університетом Лонг-Біч пощастило значно більше: Спілберга зарахували, і він дуже швидко адаптувався в місцевій громаді, навіть приєднався до братства. Проте, вже у 1969 році з університетом довелося розлучитися. Стівена взяли до Universal Studios на практику, а згодом оцінили його короткометражний фільм і запропонували довгостроковий режисерський договір.

Професія: режисер та продюсер

Після того, як Спілберга помітили керівники студій, його кар’єра розпочалася доволі впевнено. В дорослому віці режисер пояснював свою пристрасть до казкових оповідань тим, що його власний шлях нагадує історію Попелюшки.

Перша самостійна робота Стівена для телебачення – зйомки однієї з серій «Коломбо» у 1971 році. Дебют постановника на великому екрані – «Шугарлендський експрес» (1974) з Голді Хоун. За сценарій до нього Спілберг отримав нагороду в Каннах, а також претендував на Золоту пальмову гілку, але приз дістався «Розмові» Френсіса Форда Копполи.

Розмови про талант Стівена, про вміння влучно розставити акценти в будь-якій історії не вщухали за лаштунками кіносвіту. Але справжня прихильність глядачів до нього прийшла після фільму про білу акулу, яка тримає в жаху округ – «Щелепи» (1975). Картина першою в історії подолала 100-мільйонну позначку в прокаті. Визнання розв’язало Спілбергу руки і дало можливість обирати наступний сценарій без тиску. Він зупинився на «Близьких зустрічах третього ступеня» (1977), розвиваючи вже давно цікаву тему позаземних цивілізацій. Режисер отримав за неї свою першу номінацію на «Оскар».

Через кілька проєктів Стівен дістався до пригодницького жанру, презентувавши «Індіану Джонса: У пошуках втраченого ковчега» (1981). За визнанням майстра, багато тут трималося на харизмі виконавця головної ролі Гаррісона Форда.

Ще одна візитна картка у фільмографії режисера – «Інопланетянин» (1982). У Голлівуді існує жартівливе правило – не працювати з дітьми та тваринами. Режисер не побоявся його порушити, поставивши в центр розповіді не лише милого прибульця, але й зовсім маленьку Дрю Беррімор, хрещеним батьком якої є Спілберг.

У 1984 році на екрани вийшов «Індіана Джонс і Храм долі». Стівен все більше уваги приділяв продюсерській діяльності, обираючи різнопланові проєкти. З різницею приблизно в рік з’явились «Гремліни» (1984) та «Назад у майбутнє» (1985) з його іменем у титрах у списку продюсерів. Вони стали справжніми хітами. Шість номінацій на «Оскар» у різні роки так і залишили Спілберга за бортом переліку лауреатів, але Кіноакадемія мала якось компенсувати таку несправедливість. У 1987 режисеру вручили «Премію імені Ірвінґа Тальберга». Стівену в однаковій мірі вдавалося вразити глядачів у саме серце драматичними історіями, заснованими на реальних подіях, та фантастичними сюжетами. Тому статуетка за внесок у розвиток кінематографа – об’єктивна оцінка його праці.

Через надзвичайну зайнятість з «Індіаною Джонсом та останнім хрестовим походом» (1989) йому довелося відмовитися від «Людина дощу» (1988) з Томом Крузом і Дастіном Гоффманом. Це єдина втрачена можливість за всю кар’єру, про яку режисер шкодує. За його зізнанням, його колега Баррі Левінсон провів вражаючу роботу та створив шедевр.

Настала пора знову поринути у світ вигадок та захопливих історій, тому Стівен підписався на ремейк зі всесвіту Пітера Пена «Капітан Гак» (1991), а потім привів динозаврів до людей у «Парку Юрського періоду» (1993).

Того ж року вийшла драма «Список Шиндлера» (1993) з Ліамом Нісоном у головній ролі. Пронизливий сюжет про війну та непросту долю євреїв дуже близький Спілбергу. Фільм приніс режисеру одразу два «Оскари». Майже всі гонорари кінорежисер витратив на заснування організації, що досліджує Голокост.

Після перерви митець знову повернувся до улюбленої пригоди з динозаврами – «Парк Юрського періоду 2: Втрачений світ» (1997), а також обговорив з глядачами рабство у стрічці «Амістад» (1997). Крім того, йому сподобалася задумка «Людей у чорному» (1997), і Спілберг долучився до проєкту як продюсер. Третя премія «Оскар» не змусила себе чекати, статуетку Стівену принесла воєнна драма про спробу загону вояків повернути матері єдиного вцілілого сина – «Врятувати рядового Раяна» (1998). З цього моменту розпочалася тривала співпраця режисера з Томом Генксом.

Успіхи у кар’єрі виражалися не лише у відзнаках та збільшенні кількості шанувальників. Його прізвище у титрах стало ручательством посиленої суспільної уваги. У 1998 році Спілберга офіційно визнали найбагатшим представником шоу-бізнесу зі статками у понад 300 мільйонів. Він неодноразово оновлював цей рекорд надалі.

Стівен деякий час відклав «Особливу думку» (2002). Йому знадобився час, щоб завершити проєкт померлого Стенлі Кубрика «Штучний інтелект» (2001).

Вважається, що знімати «Спіймати мене, якщо зможеш» (2002) митцеві запропонував Леонардо ДіКапріо. Другу головну роль взяв на себе Том Генкс. Він же втілив у життя образ привітного іноземця, змушеного жити в аеропорту, з фільму «Термінал» (2004).

За словами Спілберга, особисто займатися підбором акторів для нього велике задоволення. Не дивно, що у його фільмах часто можна зустріти вже знайомі з попередніх стрічок режисера обличчя. Ось і у «Війні світів» (2005) – вільній екранізації твору Герберта Уеллса, зіграв Том Круз.

До кінця нульових Спілберг зняв лише «Мюнхен» (2005) та «Індіана Джонс і Королівство кришталевого черепа» (2008), який сприйняли значно гірше попередніх частин. Це проявилося у зборах та глядацьких відгуках на провідних онлайн-платформах.

Після перерви режисер обрав повернутися до роботи з анімаційним фільмом «Пригоди Тінтіна: Таємниця Єдинорога» (2011) та екранізацією роману Майкла Морпурго «Бойовий кінь» (2011). Під час зйомок, прагнучи уникнути комп’ютерної графіки, Спілберг разом із командою відібрав чотирнадцять коней різного віку, щоб вони зіграли роль жеребця Джоуї у різні етапи його існування.

Окрім «Лінкольна» (2012), Стівен приділяв чимало часу продюсуванню. Усі проекти під його керівництвом були помітними. З Марком Райлэнсом Спілберг прагнув співпрацювати ще з часів «Імперії сонця», але той, будучи театральним актором, віддав перевагу постановці «Гамлета». Їхня зустріч відбулася лише у «Шпигунському мосту» (2015), і обидва були задоволені спільною роботою.

У перезапуску франшизи «Світ Юрського періоду» (2015) Стівен довірив посаду режисера Коліну Треворроу, який раніше знімав недорогі стрічки. Він чудово впорався із завданням, і серія отримала новий імпульс.

«Великий і добрий велетень» (2016) отримав суперечливі оцінки. Це підтвердило слова режисера про нездатність передбачити успіх. Він ретельно підбирав акторів озвучення, зокрема й для дублювання іншими мовами.

Майже одночасно Спілберг працював над двома дуже різними стрічками: «Секретне досьє» (2017) та «Першому гравцю приготуватися» (2018). Він не хотів відмовлятися від наукової фантастики, оскільки цей жанр йому дуже близький, а кількість графіки та спецефектів була вражаючою, а політичну драму вважав соціально важливою.

У «Секретному досьє» дуже сильний сценарій: режисер віддає перевагу точному слідуванню написаному тексту, не заохочуючи імпровізацію на знімальному майданчику. У період Уотергейту Стівен не цікавився політикою, тому згодом вирішив надолужити згаяне. Він вперше попрацював з Меріл Стріп, хоча вони й були знайомі раніше.

Розповідав, що соромився перед зустріччю та боявся висловитися зайвим. Артистка ж сподівалася побачити перед собою деспота, а зустріла щиру особистість, яка полюбляє заглиблюватися в подробиці, тому вони швидко знайшли спільну мову.

Особисте життя Стівена Спілберга

З першою дружиною Емі Ірвінг режисер познайомився під час пошуку акторки для «Близьких зустрічей третього ступеня» (1977). З самого початку він закохався. Емі була молодша за персонажа і не відповідала на роль, проте вони зі Стівеном продовжили спілкуватися, незважаючи на відмову.

Їхні стосунки складалися вдало, і лише кар’єрні прагнення змусили Ірвінг поставити крапку: вона прагнула досягти успіху самостійно, а не бути супутницею відомого творця. Проте, після перерви пара відновила зв’язок. У них народився син Макс Самуель, а офіційний шлюб тривав з 1985 по 1989 рік.

Вдруге під вінець Спілберг вирушив у 1991 році з акторкою Кейт Кепшоу. Вони зустрілися ще під час спільної роботи над фільмом «Індіана Джонс і Храм долі» (1984). Роман же почався значно пізніше. Кейт поступово відійшла від кінематографа та зосередилася на домашніх справах. У сім’ї Кейт і Стівена шестеро дітей, як рідних, так і прийомних: Джесіка, Тео, Саша, Соєр, Дестрі, Мікаела.

До кіноіндустрії мають відношення деякі родичі творця. Його сестра Енн номінувалася на «Оскар» та отримала «Сатурн» за сценарій до фільму Пенні Маршалл «Великий» (1988). Незважаючи на такий приголомшливий успіх у першій повнометражній стрічці, вона більше не писала для кіно.

Друга сестра Ненсі займається продюсуванням документальних фільмів, а пасербиця Джесіка обрала акторську професію та найбільш відома за серіалом «Анатомія пристрасті» (2005) Шонди Раймс. Інші діти також пробують себе на знімальному майданчику та на сцені.

Стівен Спілберг зараз

У переліку потенційних проєктів Спілберга та тих, що вже перебувають у розробці, не менше кількох десятків фільмів та серіалів. За деякими відомостями ЗМІ, Стівен разом із сценаристом Аароном Соркіном візьметься за створення стрічки «Суд над Чиказькою сімкою», що базується на фактичних подіях. Фабула розповість про об’єднання лівих радикалів, які постали перед правосуддям за організований заколот. Головну роль – Еббі Гоффмана – попередньо відведено Саші Барону Коену.

Більш відчутні кінокартини: «Люди у чорному 4» (2019) – певна форма відродження відомої серії з новим акторським складом, зокрема Крісом Гемсвортом та Тессою Томпсон, екранізація мюзиклу «Коти» (2019) за участю Джуді Денч, Ідріса Ельби та інших акторів високого рівня, а також декілька серіалів, які з’являться на екранах найближчим роком. Обов’язки продюсера Спілберга не обтяжують, проте від режисури він зробив перерву принаймні до 2021 року, коли планується вихід наступної частини «Індіани Джонса».

Спілберг, як людина, яка пройшла великий шлях у Голлівуді, часто висловлює свою думку щодо кіноіндустрії та намагається передбачити її подальший розвиток. Наприклад, він вважає, що кінострічки, які були показані в кінотеатрах та створені для потокових сервісів, не можуть претендувати на нагороди, подібні до «Оскара». Крім того, на думку режисера, спостерігається зменшення кількості тих, хто прагне отримати фінансування від студій та нагороди незалежних кінофестивалів: нові автори та режисери більше схиляються до співпраці з тим же «Netflix». Сам Спілберг, навпаки, готовий ризикувати та знімати фільми для показу в кінотеатрах з обмеженим бюджетом.

Як продюсер, Спілберг задіяний у понад 10 проєктах, серед яких – екранізація французьких коміксів про Тінтіна, третя частина перезапуску «Парку Юрського періоду» (через пандемію прем’єру картини перенесли з 2021 на 2022 рік), третя частина комедійного фільму жахів «Гремліни», друга частина пригод кролика Роджера та багато інших проєктів.