Дитинство та юність

Мабутній режисер Стівен Аллан Спілберг народився 18 грудня 1946 року в Цинциннаті, штат Огайо, США, у єврейській родині. Його батько, Арнольд Спілберг, був інженером-електриком, який працював над першими комп’ютерами, а мати, Лія Адлер, була піаністкою та ресторатором. Стівен ріс разом із трьома молодшими сестрами – Енн, Сью та Ненсі – у передмісті Фінікса, штат Аризона, куди сім’я переїхала в 1950-х. Його дитинство було сповнене контрастів: з одного боку, він відчував себе аутсайдером через єврейське походження, з іншого – знаходив розраду в уяві та кінематографі.

У п’ять років Стівен побачив свій перший фільм у кінотеатрі – «Найвеличніше шоу на Землі» Сесіля Б. ДеМілля, яке вразило його масштабністю. У вісім років батько подарував йому 8-міліметрову камеру, і юний Спілберг почав знімати короткометражки за участю сестер і друзів. Його першим «серйозним» проєктом став 20-хвилинний вестерн «Останній бій», знятий у 12 років. У школі Стівен часто стикався з булінгом, але його пристрасть до кіно допомагала долати труднощі. У 1963 році, у 16 років, він створив свій перший повнометражний аматорський фільм «Вогняне світло» – двогодинну науково-фантастичну стрічку, яка коштувала $500 і навіть принесла $100 прибутку в місцевому кінотеатрі.

Після розлучення батьків у 1965 році Стівен переїхав із матір’ю до Лос-Анджелеса, де вступив до Каліфорнійського університету в Лонг-Біч, але покинув навчання заради роботи в кіно. У 1968 році його короткометражка «Amblin’» здобула нагороди на фестивалях, що відкрило двері до Голлівуду. Universal Studios підписала з ним контракт, зробивши його наймолодшим режисером, який працював із великою студією.

Початок кар’єри

Кар’єра Спілберга розпочалася з телебачення. У 1969 році він зняв епізод серіалу «Нічна галерея» з Джоан Кроуфорд у головній ролі, а в 1971 році дебютував на телебаченні з телефільмом «Дуель». Цей напружений трилер про водія, якого переслідує вантажівка, став сенсацією, отримавши прокат у кінотеатрах Європи та принісши Спілбергу перше визнання. У 1974 році він зняв свій перший повнометражний фільм для кінотеатрів – «Шугарлендський експрес» із Голді Гоун, який отримав нагороду за найкращий сценарій у Каннах.

Справжній прорив настав у 1975 році з «Щелепами» – першим літнім блокбастером в історії кіно. Фільм про акулу-вбивцю зібрав $470 млн у прокаті, отримав три премії Оскар і зробив 28-річного Спілберга зіркою. Його вміння створювати напругу та працювати з обмеженим бюджетом (зокрема через проблеми з механічною акулою) стало легендою. «Щелепи» започаткували еру блокбастерів і змінили підхід до кінопрокату.

Золоті роки

Після «Щелеп» Спілберг утвердився як майстер розважального кіно. У 1977 році він випустив науково-фантастичну драму «Близькі контакти третього виду», яка отримала дев’ять номінацій на Оскар і стала культовою завдяки своєму гуманістичному погляду на позаземне життя. У 1981 році вийшов «Індіана Джонс: У пошуках втраченого ковчега» – пригодницький хіт, створений у співпраці з Джорджем Лукасом і Гаррісоном Фордом. Фільм породив франшизу, яка залишається популярною донині.

У 1982 році Спілберг створив один із найулюбленіших сімейних фільмів – «Іншопланетянин», історію про дружбу хлопчика та прибульця. Стрічка зібрала $792 млн і стала культурним феноменом. У 1980-х Спілберг також експериментував із продюсуванням, підтримавши такі хіти, як «Назад у майбутнє» (1985), «Гремліни» (1984) і «Гунґи» (1985). Його режисерські роботи, зокрема «Кольори пурпуру» (1985) і «Імперія сонця» (1987), показали його здатність працювати з драматичними сюжетами.

У 1993 році Спілберг досяг вершини своєї кар’єри, випустивши два шедеври: «Парк Юрського періоду» та «Список Шиндлера». Перший став технологічним проривом завдяки інноваційним спецефектам, зібравши $1 млрд у прокаті, а другий – глибока драма про Голокост – приніс Спілбергу перші Оскари за найкращий фільм і режисуру. «Список Шиндлера» став для нього особистим проєктом, адже він сам пережив антисемітизм у дитинстві.

Різноманітність і вплив

У 1990-х і 2000-х Спілберг продовжував дивувати різноманітністю жанрів. Він зняв історичний епос «Врятувати рядового Раяна» (1998), який отримав п’ять Оскарів, науково-фантастичні стрічки «Штучний розум» (2001) і «Війна світів» (2005), а також біографічну драму «Лінкольн» (2012), де Деніел Дей-Льюїс блискуче зіграв президента США. У 2018 році Спілберг повернувся до фантастики з «Першому гравцю приготуватися», адаптацією роману Ернеста Клайна, яка вразила глядачів віртуальною реальністю.

Останні роботи Спілберга включають мюзикл «Вестсайдська історія» (2021), який отримав сім номінацій на Оскар, і автобіографічну драму «Фабельмани» (2022), що розповідає про його дитинство та перші кроки в кіно. У 2024 році він продюсував документальний фільм про Джона Вільямса, композитора, чия музика стала невід’ємною частиною його фільмів. На 2025 рік запланований вихід нового проєкту – екранізації роману «Ніхто не покидає» Томаса Меллена.

Родина

Стівен Спілберг одружений із актрисою Кейт Кепшоу з 1991 року, з якою познайомився на зйомках «Індіани Джонса і Храму долі». У них шестеро дітей: Макс (від першого шлюбу з актрисою Емі Ірвінг), Тео, Саша, Сойєр, Майкайла та Дестрі. Спілберг також усиновив доньку Кейт, Джессіку Кепшоу, відому за серіалом «Анатомія Грей». Сім’я залишається важливою частиною його життя, і Стівен часто згадує, як діти надихають його творчість. Його сестра Енн Спілберг – сценаристка, яка працювала над «Великим і добрим велетнем» (1989).

Сучасність і спадщина

У 78 років Стівен Спілберг залишається активним творцем, чиї фільми продовжують надихати. Його компанія Amblin Entertainment продюсує десятки проєктів, від серіалів до блокбастерів. Спілберг отримав три Оскари, два Золоті глобуси, премію BAFTA, орден Почесного легіону та Президентську медаль Свободи. Його статки оцінюють у $4 млрд, але він залишається скромним, віддаючи перевагу творчості над розкішшю. Спілберг – це не лише режисер, а й культурний феномен, чиї фільми вчать вірити в чудеса, співчувати та цінувати людяність.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”