Ранні роки: Дитинство в Чаттанузі

Майбутній актор Семюел Лірой Джексон народився 21 грудня 1948 року у Вашингтоні, округ Колумбія, але його дитинство минуло в Чаттанузі, штат Теннессі. Виховувала його мати, Елізабет Джексон, разом із бабусею та дідусем, оскільки батько, який страждав від алкоголізму, покинув сім’ю і помер, коли Семюел був ще молодим. З батьком Джексон зустрічався лише двічі в житті, і ці зустрічі не залишили теплих спогадів. Мати, яка працювала на кількох роботах, прищепила синові любов до кіно, адже походи в кінотеатр були їхньою єдиною доступною розвагою.

Дитинство Семюела було позначене расовими упередженнями, адже він навчався в сегрегаційних школах. Попри це, він досягав успіхів у навчанні, захоплювався музикою, граючи на трубі та валторні в шкільному оркестрі, і боровся із заїканням, відвідуючи логопеда. У школі Riverside High School у Чаттанузі він виявив інтерес до акторства, беручи участь у самодіяльних виставах.

Освіта та активізм: Бунтівний дух

Після закінчення школи Джексон вступив до Morehouse College в Атланті на факультет архітектури. Однак його інтерес до акторства змусив змінити спеціальність на драматичне мистецтво. У коледжі він заснував аматорський театр Just Us, до якого входили переважно афроамериканські студенти. 

У 1969 році Джексон приєднався до руху за громадянські права, брав участь у протестах після вбивства Мартіна Лютера Кінга. Під час однієї з акцій він із іншими студентами утримував членів правління коледжу, вимагаючи реформ. Це призвело до його виключення на два роки та звинувачення в незаконному позбавленні волі. У 1972 році він повернувся до коледжу та отримав ступінь бакалавра з драми.

Початок кар’єри: Тернистий шлях до визнання

Кар’єра Джексона почалася зі скромних театральних ролей у Нью-Йорку та Сан-Франциско. У 1972 році він дебютував у кіно, зігравши невелику роль у маловідомому фільмі “Разом назавжди“. Протягом 1970-х і 1980-х він працював у театрах, зокрема в Yale Repertory Theatre, граючи в п’єсах, таких як “Урок фортепіано” та “Солдатська вистава”. Однак проблеми з алкоголем і наркотиками, зокрема кокаїновою залежністю, заважали його кар’єрі. Він втрачав ролі, з’являючись лише в епізодах у фільмах, таких як “Регтайм” (1981) і “Поїздка до Америки” (1988).

Переломним моментом стала зустріч із режисером Спайком Лі у 1981 році, який помітив талант Джексона під час театральної постановки. Лі запросив його до своїх фільмів, таких як “Шкільні роки чудові” (1988) та “Роби як треба!” (1989). У 1991 році роль наркомана Гатора у фільмі Лі “Тропічна лихоманка” принесла Джексону визнання критиків і спеціальний приз Каннського кінофестивалю за найкращу чоловічу роль другого плану. Ця роль була особливо особистою, адже Джексон щойно завершив курс реабілітації від наркозалежності.

Прорив: “Кримінальне чтиво” та світова слава

Справжня слава прийшла до Джексона у 1994 році завдяки ролі гангстера Джулса Вінфілда у культовому фільмі Квентіна Тарантіно “Кримінальне чтиво“. Його харизматична гра, зокрема сцена з цитуванням Біблії, зробила персонажа культовим. Фільм приніс Джексону номінацію на “Оскар“, премію BAFTA та “Золотий глобус”. Після цього він став затребуваним актором, знімаючись у таких стрічках, як “Парк Юрського періоду” (1993), “Час убивати” (1996) і “Джекі Браун” (1997), за яку отримав “Срібного ведмедя” на Берлінському кінофестивалі.

Джексон продовжив співпрацю з Тарантіно, з’явившись у фільмах “Джанго вільний” (2012), “Огидна вісімка” (2015) і “Безславні виродки” (2009). Його роль Ніка Ф’юрі, яка вперше з’явилася в сцені після титрів “Залізної людини” (2008), стала знаковою у кінематографічному всесвіті Marvel, де він знімався в численних фільмах, включно з “Месниками” та “Капітаном Марвел”.

Інші визначні ролі: Багатогранність таланту

За свою кар’єру Джексон зіграв понад 150 ролей у різних жанрах. Серед помітних робіт – ролі в “Зоряних війнах” (Мейс Вінду), “Змії на борту” (2006), “Kingsman: Таємна служба” (2015) і “Конг: Острів Черепа” (2017). Він також озвучував персонажів у мультфільмах, таких як “Суперсімейка” (Фрозон) і “Гарфілд у кіно” (2024). У 2021 році він зіграв у комедії “Тілоохоронець дружини кілера”, а в 2024 році з’явився в драмі Netflix “Урок фортепіано” разом із Джоном Девідом Вашингтоном.

У 2022 році Джексон повернувся на Бродвей у п’єсі “Урок фортепіано“, а також отримав почесний “Оскар” за внесок у кінематограф, визнаний як “культурна ікона, чия динамічна робота резонує через жанри, покоління та аудиторії по всьому світу“.

Сім’я Семюела Л. Джексона: Опорна сила

Особисте життя Джексона – приклад стабільності в бурхливому світі Голлівуду. У 1970 році він познайомився з актрисою ЛаТанею Річардсон, а в 1980 році вони одружилися. Пара пережила складні часи, зокрема через залежність Семюела від алкоголю та наркотиків. ЛаТаня підтримувала чоловіка, навіть коли знайшла його непритомним після передозування. У 1982 році в них народилася донька Зої, яка працює продюсеркою на телебаченні. Джексон неодноразово наголошував, що віра та терпіння дружини врятували його життя та кар’єру.

Висновок: Ікона, яка надихає

Семюел Л. Джексон – це більше, ніж актор. Це людина, яка подолала бідність, залежність і расові бар’єри, щоб стати одним із найвпливовіших діячів Голлівуду. Його історія – це приклад того, як талант, наполегливість і підтримка близьких можуть змінити життя. Від театральних сцен до блокбастерів, від драм до комедій, Джексон залишається універсальним артистом, чия харизма запалює екрани.

У свої 76 років він продовжує зніматися, озвучувати персонажів і надихати нові покоління. Чи то Нік Ф’юрі, чи то Джулс Вінфілд, Семюел Л. Джексон назавжди залишиться символом кінематографічної величі.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”