Дата і місце народження

Пітер Селлерс, народжений як Річард Генрі Селлерс, з’явився на світ 8 вересня 1925 року в Саутсі, передмісті Портсмута, Гемпшир, Англія. Син акторів Вільяма “Білла” Селлерса, протестанта, і Агнес Дорін “Пег” Маркс, єврейки з ашкеназькими та сефардськими коренями, він виріс у театральній родині, де бабуся керувала трупою. Перший син подружжя помер при народженні, тому Пітера назвали на його честь – як символ другого шансу, – і розпещували, ніби крихкий скарб у світі вар’єте.

Школа і освіта

Освіта Селлерса була радше пригодою, ніж системою: з раннього дитинства – уроки танців у Miss Whitney’s School у Саутсі та Madame Vacani’s у Лондоні, де маленький Пітер вже пародіював учителів. Потім – католицька школа St Aloysius College у Лондоні, де його бунтарський дух і талант до мімікрії робили зіркою шкільних вистав, але й причиною конфліктів. Формальної вищої освіти не було – після школи юнак брався за барабани в джазових гуртах, опанував банджо й укулеле, мандруючи з оркестрами. У 1943-му, на 18-му дні народження, його забрала Королівська повітряна армія (RAF), де Селлерс служив авіатехніком, розважав товаришів по частинах імітаціями Черчилля та Гітлера, перетворюючи казарми на імпровізований театр абсурду.

Кар’єра

Карьєра Селлерса спалахнула як феєрверк у тумані британського радіо й розгорнулася в голлівудський ураган. Дебют – у 5-тижневому віці на сцені з матір’ю в ревю “Splash Me!”, а після армії – вар’єте, де він став “розважальником” у таборах відпочинку. Прорив – 1951 рік, радіо BBC з “The Goon Show” разом із Спайком Мілліганом, Гаррі Секком і Гаррі Крампом: абсурдні скетчі, де Селлерс озвучував десятки персонажів – від генерала до чайника, – зробили його королем абсурду. До 1960-го шоу принесло славу, а кіно чекало: перші ролі в “The Ladykillers” (1955) з Алеком Гіннессом, де він блиснув як хуліган Тедді Бой.

Справжній космос – 1959-й з “The Mouse That Roared”, де Селлерс зіграв три ролі: прем’єра, герцога й солдата. 1964-й – пік: “Dr. Strangelove” Стенлі Кубрика, де він утілив президента, бомбардувальника й безногого радника з німецьким акцентом, номінувавшись на “Оскар” і задавши тон сатирі на холодну війну. “The Pink Panther” (1963) народив інспектора Жака Клузо – незграбного, акцентованого детектива, що став іконою: сіквели з Блейком Едвардсом (“A Shot in the Dark”, 1964; “The Return of the Pink Panther”, 1975) врятували кар’єру після криз 1970-х, коли серцеві напади й депресія ледь не згасили зірку. У 60+ фільмах – від “Lolita” (1962) до “Being There” (1979), де садівник Ченс прикидався гуру, – Селлерс номінувався на “Оскар” вдруге, зібрав “Золоті глобуси” й BAFTA. Він співав хіти (“Goodness Gracious Me” з Софі Лорен), режисирував (“The Blockhouse”, 1973) і йшов на конфлікти з Кубриком, але завжди перемагав харизмою: “Я не актор, я просто змінююся”.

Сім’я

Сімейне життя Селлерса було як його ролі – хаотичне, пристрасне й трагічне. Перший шлюб – 1951-го з акторкою Енн Хоу, яка народила сина Майкла (1954) і дочку Сару (1958); розлучення 1964-го через зради й скандали. Другий – 1964-го з Софією Лорен-подібною Брітт Екланд (1964-1969), з якою з’явилася дочка Вікторія (1965), але шлюб розпався від насильства й ревнощів. Третій – 1970-го з Мірандою Керрі (розлучення 1974-го), четвертий – 1977-го з 22-річною Лінн Фредерік, акторкою з “Володимира”. Чотири весілля лишили шрами: Селлерс, за біографами, страждав від депресії, бачив у родині відображення власної “порожнечі”, але діти стали його якорем – Майкл став психологом, Сара й Вікторія – акторками.

Наші дні

Пітер Селлерс відійшов 24 липня 1980 року в Лондоні, у 54-річному віці, від серцевого нападу – шостого за рахунком, – за тиждень до планової операції в Лос-Анджелесі. Похований на кладовищі Golders Green Crematorium, з останньою жартом: на похоронах грали “In the Mood” – пісню, яку він ненавидів, як “веселий реквієм”. Спадщина – в 60+ фільмах, що надихають від Едді Мерфі до “The Grand Budapest Hotel”; біографія Роджера Льюїса стала HBO-фільмом 2004-го з Джеффрі Рашем. У 2025-му фанати святкують 100-річчя: ретроспективи Клузо в кінотеатрах, подкасти про “Goon Show”. Селлерс лишається вічним хамелеоном: “Життя – це маска, тож міняймо їх, доки не зникнемо”.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”