Дитинство та юність

Майбутній журналіст Олексій Пивоваров народився 12 червня 1974 року в сім’ї корінних москвичів. Як справжній журналіст, Олексій Пивоваров ретельно оберігає своїх близьких від колег і в інтерв’ю одразу робить акцент на тому, що розповідати про особисте життя не буде.

Він з дитинства знав, ким він хоче стати, і, за його ж словами, його теперішня кар’єра – цілком у японському стилі. Олексій мріяв, а ставив перед собою завдання і успішно їх вирішував – сходинка за сходинкою:

Я досить рано захотів стати репортером. Спочатку став видавати сімейну газету, потім став видавати шкільну газету, потім став працювати на шкільному радіо, потім це стало вже FM-радіо, потім пішов на НТВ до Парфьонова. Якби не став репортером – став би екскурсоводом. Мені приємно людей водити, щось їм розповідати і дивитися, як вони реагують. Подобається мені бути провідником.

Перші кроки у професії

Віталію було чотирнадцять років, коли його запросили попрацювати позаштатним кореспондентом «Піонерської зорі» в дитячій редакції Всесоюзного радіо. Запитання про те, куди вступати після школи перед Ковальчуком не стояло. З першої спроби він став студентом факультету журналістики Московського державного університету.

Навчався Олексій на вечірньому відділенні, оскільки вдень він працював провідним сектору інформації на радіо «Максимум». На цей період припав розпад Радянського Союзу, і інформаційних причин було вдосталь.

Важливим для Пивоварова став 1993 рік, коли його запросили на НТВ попрацювати кореспондентом у новому проєкті Леоніда Парфьонова «Нещодавно. Неполітичні новини».

У 1997 році, після закінчення вищого навчального закладу, Олексій вже працював у штаті телекомпанії та робив репортажі не тільки для програми Парфьонова, але й для інформаційної служби новин – передач «Підсумки», «Герой дня». Цікавим досвідом для Пивоварова стала участь у документальному проєкті «Rolling Stones спеціально для НТВ».

Кар’єра в журналістиці

У 2002 році журналіст з’явився на телевізійних екранах як ведучий і провів декілька термінових випусків програми «Сьогодні» під час терористичного акту на Дубровці, коли чеченськими бойовиками в заручники були захоплені глядачі мюзиклу «Норд-Ост».

У 2003 році Пивоваров у дуеті з журналісткою Асет Вацуєвою став обличчям новинної передачі «Країна і світ», яка почала виходити замість вечірніх випусків «Сьогодні». У ній він пропрацював лише рік, після чого журналіста відсторонили: він дозволив собі їдкі зауваження на адресу керівництва НТВ з приводу призначення Леоніда Парфьонова головним редактором «Російського Newsweek». Однак саме в 2004 році Олексій удостоївся премії «Орфей» на ТЕФІ за свій репортаж «Кров з молоком».

Початок 2005 року приніс Пивоварову посаду телеведучого в рейтинговій програмі «Сьогодні о 22.00». Через два роки в ефірі до нього приєдналася Лілія Гільдеєва, яку, за словами колег, Олексій запросив особисто на 19-годинний випуск «Сьогодні».

Паралельно з новинними передачами телеведучий став автором нового проєкту «Авіатори», для якого сам створював сюжети та з захопленням ділився ними з глядачами. Передача виходила на екрани протягом п’яти років і була досить успішною.

У 2008 році Пивоваров очолив вечірні новинні програми, а вже наступного року створив документальну стрічку «Ржев. Невідома битва Георгія Жукова». Фільм викликав безліч позитивних відгуків, кінокритики характеризували його як «документальний трилер». З винятковою майстерністю та глибоким розумінням теми журналіст представив глядачам одну з найстрашніших трагедій Другої світової війни та жахливу безглуздість півтора мільйона смертей радянських воїнів, що загинули у боях за Ржев.

Того ж року Олексій зняв ще один документально-ігровий фільм «Москва. Осінь. 41-й», а через рік представив телеаудиторії проект «Брест. Фортечні герої», за який отримав головний приз конкурсу «Патріот Росії – 2011».

Складним для Пивоварова стало створення проекту «Термін», присвяченого лідерам протестів та опозиції. До переліку героїв хроніки увійшли Борис Нємцов і Едуард Лимонов, Олексій Навальний (у списку терористів та екстремістів Росфінмоніторингу) та Сергій Удальцов (у списку терористів та екстремістів Росфінмоніторингу). Зйомка стрічки була припинена через обшуки в будинку Павла Костомарова (разом з ним та іншим колегою, Олександром Расторгуєвим Пивоваров працював над проектом). Прем’єра відбулася лише у 2014 році на фестивалі в Карлових Варах. Фільм здобув декілька нагород, серед яких – «Білий слон» від Гільдії російських кінокритиків.

З 2015 року разом з Миколою Фоменком та Іриною Муромцевою Пивоваров вів програму «Парк» на Першому каналі, а одночасно був продюсером і менеджером «СТС Медіа».

Восени 2016 року Олексій став генеральним продюсером «Російського міжнародного телебачення» (RTVI). Трансляції телекомпанії здійснювалися у ближнє та дальнє зарубіжжя у п’ятдесяти країнах світу. Журналіст запросив до співпраці своїх колег по НТВ – Леоніда Парфьонова, Владислава Андрєєва, Гаррі Княгницького та інших.

Окрім цього, він створював нові документально-художні стрічки, найрейтинговішими з яких виявилися «Червоний Великдень», «Распутін. Розслідування», «90-ті. Ціна питання».

Навесні 2019 року Пивоваров взявся за новий для себе проєкт – організацію власного каналу на YouTube «Редакція» та долучився до московської конференції, де обговорювалися питання відео-блогінгу, горизонти телебачення та інноваційні технології.

Після тривалих вагань Олексій наважився на започаткування «Редакції». Дуже швидко перші відеоролики привернули увагу онлайн-глядачів, а після виходу таких робіт як «Чому в батька похитнулося крісло» та «Загибель імперії» перегляди програм збільшилися до мільйонних показників. У 2020 році Пивоваров разом із «Редакцією» здобув Золоту кнопку на YouTube та залишив RTVI.

Особисте життя Олексія Пивоварова

У 2005 році стало відомо, що відомий журналіст одружився зі своєю колегою Ганною Шайдер. Вона народилася в Томську, працювала на ВГТРК, зараз очолює дитячий телевізійний канал «О!».

Син Олексія Іван народився у 2009 році, він разом із мамою знімає влоги, був ведучим на «О!» і навіть виступив у ролі «запрошеного фахівця» в батьковій передачі «Редакція» у спеціальному випуску про соціальну мережу TikTok.

Про спадкоємця Олексій відгукується стримано, але з гордістю:

Я вважаю, він піде дуже далеко в чомусь пов’язаному з режисурою, акторством, дизайном. Але можу й помилятися звісно. Цікавий хлопець. Багатьма прям я, а багатьма на мене не схожий. І мені цікаво спостерігати, тому що якісь речі в нього крутіше виходять, ніж у мене. У нього є навички, яких у мене ніколи не було і які я завжди хотів мати.

Олексій Пивоваров сьогодні

Головною справою журналіста на сьогоднішній день залишається його YouTube-дітище «Редакція». У колективі Пивоварова працює понад двадцять співробітників. Випуски програми виходять тричі на тиждень, торкаючись найактуальніших проблем.

Майже п’ять мільйонів переглядів здобув проєкт «Редакція» зі спеціальним випуском «Чому спалахнув Казахстан?», який вийшов у ефір на початку січня 2022 року та був присвячений масовим заворушенням у цій державі, а також аналізу сформованої ситуації.

Після цього в мережі з’явилися відео про зниклих дітей, інформацію про те, що необхідно знати про новий штам коронавірусної інфекції, а також випуск «Редакція. News», де Пивоваров торкнувся питань, які найактивніше обговорювалися в інтернеті. Окрім цього, на початку 2022 року було складено щоквартальний рейтинг за версією дослідницького холдингу «Ромір», в якому журналіст посів шосте місце в десятці блогерів-інфлюенсерів разом із Юрієм Дудем та Ксенією Собчак.

З 2022 року Олексій Пивоваров продовжує активно розвивати свій проєкт «Редакція» на YouTube, який набув ще більшої популярності на тлі зростаючого інтересу до незалежної журналістики. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року канал зосередився на висвітленні воєнної тематики, внутрішньополітичних процесів у Росії та глобальних наслідків конфлікту. Пивоваров неодноразово підкреслював важливість достовірної інформації та збереження професійних стандартів у часи дезінформації та цензури.

У зв’язку з утисками незалежних медіа в Росії, журналіст та його команда були змушені працювати з-за кордону, однак це не завадило продовжити випуск регулярних розслідувань, інтерв’ю та документальних проєктів. Його робота здобула визнання міжнародної аудиторії, а «Редакция» стала одним із головних джерел аналітичної інформації про ситуацію в Росії та на пострадянському просторі.

Станом на 2025 рік Олексій Пивоваров залишається одним із найвідоміших російськомовних журналістів, який продовжує дотримуватись принципів незалежності, фактчекінгу та журналістської етики.

Цікаві відомості

• Перший мільйон переглядів на YouTube Олексію Пивоварову приніс блогер YouTube Давидич (справжнє ім’я – Ерік Кітуашвілі). Пивоваров зняв про нього фільм після того, як блогер тріумфально залишив місця ув’язнення. Хоча сам журналіст не вважав це своєю заслугою, відверто визнавав, що головною оцінювачкою його праці була аудиторія самого Давидача.
• Пивоваров надзвичайно вибагливий у виборі літератури для читання та віддає перевагу документальній прозі, купуючи книги в лондонських та нью-йоркських книгарнях. Одного разу Олексій зізнався, що йому бракує знання іноземних мов – французької, іспанської та німецької.
• Журналіст вміє підготувати будь-який контент «Редакції» так, що глядач відчуває свою причетність до подій. Спектр тем широкий. Одного разу в студії з’явився стиліст Гоша Карцев, якому категорично не сподобався джинсовий одяг Пивоварова, і він переодягнув ведучого в бежевий костюм та білі кеди. Іронічний Олексій не зніяковів і з цілком серйозним обличчям обговорював зі стилістом, що таке дроп, розіграш, Yeezy та інші модні питання.
• Одним із захоплень Пивоварова стало професійне пілотування літаків та гелікоптерів.

Зараз, насправді, Олексій нечасто підіймається в небо, оскільки зосереджений на нових ініціативах, але про свою захопленість він неодноразово розповідав на сторінках соціальних мереж.

Знакові події в житті

• 1988 рік: почав працювати позаштатним кореспондентом та ведучим «Піонерської зорі».
• 1992 рік: вступив на вечірнє відділення факультету журналістики в МДУ.
• 1993 рік: отримав запрошення кореспондентом у проєкт «Надвечір» на НТВ.
• 1996 рік: прийнятий до штату телекомпанії, розпочав роботу в інформаційних випусках.
• 1998 рік: брав участь у документальному проєкті «Rolling Stones спеціально для НТВ».
• 2000 рік: зняв документальну стрічку «Спеціальний проєкт. Друга лінія».
• 2003 рік: почав вести новинну передачу «Країна і світ».
• 2004 рік: удостоєний премії «Орфей» на ТЕФІ за репортаж «Кров з молоком».
• 2005 рік: став телеведучим програми «Сьогодні о 22.00». Оженився на журналістці Ганні Шнайдер.
• 2006 рік: став ведучим авторської програми «Авіатори». Нагороджений медаллю ордена «За заслуги перед Батьківщиною» II ступеня.
• 2008 рік: очолив відділ вечірніх інформаційних програм.
• 2009 рік: народився син Іван. Зняв документальний фільм «Ржев. Невідома битва Георгія Жукова». Нагороджений за нього спеціальним призом кіноакадемії «Ніка».
• 2010 рік: удостоєний загальнонаціональної премії журналу GQ «Людина року» в номінації «Обличчя з телевізора».
• 2011 рік: виграв конкурс «Патріот Росії» з фільмом «Брест. Фортечні герої».
• 2012 рік: зняв документальну стрічку «Хліб для Сталіна. Історії розкуркулених».
• 2013 рік: став продюсером та менеджером медіахолдингу СТС.
• 2016 рік: став генеральним продюсером телекомпанії RTVI. Зняв документально-ігровий фільм «Распутін. Розслідування».
• 2019 рік: став автором та засновником каналу «Редакція» на YouTube та володарем Срібної кнопки відеохостингу.

• 2020 рік: здобув престижну нагороду – Золотий значок YouTube.
• 2022 рік: увійшов до переліку найпопулярніших блогерів-лідерів думок.