Дата і місце народження

25 травня 1975 року в селищі Іркліїв Черкаської області, де степові вітри шепотіли перші колискові, народилася Людмила Вікторівна Повстенко – майбутня Монастирська, чиє ім’я стане синонімом вершин оперного Олімпу.

Школа і освіта

Дитинство в маленькому селищі – це школа життя, де музика була єдиним втечею від буденності. У дев’ять років Людмила вступила до Черкаської дитячої музичної школи, де її голос, як диво, розквітнув у хорі. Закінчила Київський інститут музики імені Глієра, а згодом – Національну музичну академію України імені Чайковського. Тут, у стінах консерваторії, вона не просто вчилася співати – ковала зброю голосу, мріючи про сцени світу, а не лише про локальні аплодисменти.

Кар’єра

Карьєра Монастирської – це феєрверк тріумфів, де кожен дебют став вибухом. У 1996-му, ще студенткою, дебютувала в Національній опері України як Тетяна в “Євгенії Онєгіні” Чайковського – і сцена захопила її назавжди. 1997-го здобула Гран-прі на Міжнародному конкурсі ім. Миколи Лисенка, що відчинила двері до статусу солістки Нацопери. Міжнародний прорив стався 2010-го: несподіваний дебют у ролі Тоски в Deutsche Oper Berlin, а за ним – тріумф на Puccini Festival у Torre del Lago.

Світові вершини: у 2011-му – Леді Макбет у Royal Opera House Covent Garden, де критики назвали її “королевою нюансів”. 2012-го – Айда в Метрополітен-опера Нью-Йорка під диригуванням Фабіо Луїзі, де The New York Times писав про “волуптуозне сопрано” й тріумфальний дебют. Тут же – Абігайль у “Набукко” з Пласідо Домінго, трансляція в кінотеатрах світу.

Вона підкорювала La Scala (Мілан), Vienna State Opera, Bayerische Staatsoper (Мюнхен), Opéra de Paris, Salzburg Easter Festival. Ролі – вердіївські шедеври: Айда, Тоска, Абігайль, Леонора (“Трубадур”, “Сила долі”), Амелія (“Бал-маскарад”), Сантуцца (“Сільська кавалерія”), Норма, Джоконда, Ліза (“Пікова дама”). У 2015-2016 – Тоска в Мет і Х’юстоні, дебют в Австрії з Айдою.

Нагороди: лауреатка конкурсу ім. Франческо Віардо (1998), премія ім. Шевченка (2014) за партії в операх, Народна артистка України (2017). Під час війни – символ: 30 квітня 2022-го замінила Анну Нетребко в “Турандот” Метрополітен-опера, вийшовши на уклін у синьо-жовтому прапорі. Записала DVD “Макбет” і “Набукко” з Covent Garden. У 2024-2025 – Турандот у Берліні, Абігайль у Мет, Тоска в Парижі й Берліні, партія в “Війні реквіємі” Бріттена в Берліні, “Реквіємі” Верді з Баврським радио.

Сім’я

Людмила – хранителька таємниць серця: одружена з Олександром Монастирським, тенором Київської муніципальної опери для дітей та молоді. Про дітей говорить стримано, аби війна не торкнулася близьких, але в інтерв’ю зізнається: родина – як оперний дует, що тримає мелодію в хаосі турне й сирен.

Наш час

У 50, Монастирська – у розквіті: солістка Нацопери, де Київ – “місце сили”, попри обстріли, що переривають арії укриттями. 2024-2025 – гастролі Європою й США, але з болем: відмовляється від контрактів з росіянами, бо “на одній сцені з окупантами не співатиму”. У серпні 2025-го в інтерв’ю UNIAN скаржилася: “Росіяни заважають, українці уникають спільних проектів”. Волонтерить, просуває українську культуру – від гала-концертів до символічних виступів. Плани: Леонора в “Трубадурі” Берліна, “Сила долі” в Covent Garden, Манон Леско в Liceu. “Важко бути перфекціоністом під сиренами”, – жартує, але голос її сильніший за бурю.

Інформації про Людмилу Монастирську достатньо – її кар’єра як відкрита партитура, де кожен акорд задокументований критиками й аплодисментами. Біографія виходить повною, бо зірка не ховається в тіні.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”