Сповіщення
Ларс фон Трієр
Останні новини
ДЕТАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ
Ларс фон Трієр - бунтар кіно, що рве шаблони, ніби дикий кінь, кидаючи глядача в безодню душі, де біль переплітається з екстазом, а реальність тремтить від його провокацій. Народжений у холодних вітрах Данії, він став алхіміком кадру, перетворюючи темряву на світло, а скандали - на легенди. Його фільми - це не просто історії, а виклики, що шепочуть: "Дивіться, як глибоко ви можете впасти, щоб злетіти".
Дата і місце народження
30 квітня 1956 року в Копенгагені, у передмісті Конгенс-Лінгбі, на світ з’явився Ларс Трієр – син комуністки Інґер Гьост і соціал-демократа Ульфа Трієра. Родина, де панувала свобода без меж – нудистські табори, атеїзм і жодних заборон, – виростила бунтаря. Лише на смертному ложі матері, у 1989-му, він дізнався правду: біологічний батько – Фріц Мікаель Гартманн, антинацистський борець Опору, нащадок династії класичних музикантів. Ця таємниця стала першим сценарієм його життя, де правда ховається за масками.
“Фон” у прізвищі – провокація: додав у школі, щоб імітувати аристократію, як у фон Штернберґа, і шокувати викладачів.
Школа і освіта
Дитинство Ларса – це бунт проти рамок: вигнаний зі школи за неслухняність, він шукав себе в юдаїзмі, відвідуючи синагогу, щоб дратувати атеїстичних батьків. У 11 років зняв перший мультфільм, а в 16 – уже експериментував з монтажем на старих плівках. Університет Копенгагена дав знання теорії кіно, а Національна кіношкола Данії – майстерність режисера. Тут, у 1981-му, 25-річний Ларс додав “фон” до прізвища – сатиричний уклін фон Штрогейму й фон Штернбергу, щоб шокувати еліту. Дипломний фільм “Зображення звільнення” (1982) здобув “Найкращий шкільний фільм” на Мюнхенському фестивалі, а короткометражки “Ноктюрн” і “Остання деталь” – теж призи. Освіта для нього – не диплом, а арсенал для революції в кадрі.
Dogme 95 народився за пляшкою шампанського з Вінтерберґом – маніфест проти “американської лжи”, що надихнув світове кіно на реалізм.
Кар’єра
Кар’єра фон Трієра – це вихор трилогій, скандалів і нагород, де кожний фільм рве серце й екрани. У 1969-му, ще дитиною, знявся в серіалі “Таємне літо”, але справжній вибух – дебют “Елемент злочину” (1984), нуар про післявоєнну Європу, що приніс Технічну гран-прі Канн. Трилогія “Європа” (“Епідемія”, 1987; “Європа”, 1991) – гіпнотичний кошмар хаосу, з Призом журі в Каннах.
У 1992-му заснував Zentropa – студію, що продала 350 млн квитків і номінована на 8 “Оскарів”, включно з порно для жінок (“Констанс”, 1998). З Томасом Вінтербергом вигадав Dogme 95 (1995) – маніфест “Обітниці цнотливості” проти голлівудських фальшей: ніяких спецефектів, лише реалізм. “Ідіоти” (1998) – єдиний сертифікований Dogme-фільм, номінований на “Пальмову гілку”.
Золотосердечна трилогія: “Розрив хвиль” (1996, Ґран-прі Канн, Оскар-номінація Емілі Вотсон); “Танцівниця у темряві” (2000, “Пальмова гілка”, номінація “Оскар” за пісню Бьорк). Земля можливостей: “Догвілл” (2003, з Ніколь Кідман) і “Мандерлей” (2005). Документ “П’ять перешкод” (2003) – гра з режисером Єрґеном Летом.
Трилогія депресії: “Антихрист” (2009, жах про горе з Шарлоттою Ґенсбур); “Меланхолія” (2011, Приз найкращій актрисі Кірстен Данст); “Німфоманка” (2013, зрізана на 90 хвилин для прокату). “Дім, який побудував Джек“ (2018) – серійний вбивця, що шокував Канни оваціями й виходами. Серіал “Королівство” (1994-2022, третя частина “Екзодус” у Венеції). У 2006-му винайшов Automavision – камера сама обертається. Понад 100 нагород, лицар Ордену Даннеброґ. Контроверсії: нацистський жарт у Каннах (2011, персоною нон ґрата), звинувачення Бьорк у харасменті (заперечує), забій осла в “Мандерлей”. Але Трієр – геній, що змушує світ сперечатися.
Zentropa – перша мейнстрим-студія з порно для жінок: серія “Konstanсe” (1998) стала хітом, бо фокус на емоціях, а не механіці.
Сім’я
Сімейне життя Ларса – тиха гавань серед штормів: з 1987 по 1995 одружений з актрисою й продюсеркою Сесілією Гольбек, з якою має двох дочок – Аґнес і Сельму, нині продюсерок Zentropa. З 1997 по 2015 – з Бенте Фреґе, матір’ю двох синів. Чотири дітей – його таємна муза, подалі від софітів. Батьки виростили його в атмосфері повної свободи: нудизм, комунізм мами, соціал-демократія тата. “Я дуже поганий католик”, – жартує Ларс, який став дедалі атеїстом. Фобії – страх літати (знімає лише в Скандинавії), депресія – додають глибини його портретам. Сім’я – як його фільми: болісна, але справжня.
Бьорк звинуватила в харасменті на “Танцівниці” (2000), але Ларс заперечує: “Вона – жертва, ми всі жертви”. Продюсер додав: “Ілюзія, що вона важка”.
Наші дні
У 2022-му, у 66, Ларс дізнався про Паркінсон – удар, що змусив його шукати нові обмеження для творчості. У лютому 2025-го Zentropa оголосила: він у центрі догляду, адаптується до хвороби, але не здається. “Ларс завжди використовував обмеження креативно, тепер – свої фізичні”, – каже продюсер. У 2024-му анонсував “Після” – про смерть і потойбіччя, з Стелланом Скарсґардом, зйомки літо 2025-го, фінансування від Данського кіноінституту (1,3 млн крон). У квітні 2025-го в Копенгагені відкрилася виставка “Темрява ламається” – інтерпретація його всесвіту молодими дизайнерами, де торкаються й “проблемних” сторін: мизогінія, харасмент. Трієр мовчить в Instagram, але його спадщина цвіте: фестивалі, дебати, натхнення. У 69 він – живий виклик: хвороба не кінець, а новий акт.
Нацистський скандал у Каннах (2011): “Розумію Гітлера!” – вигнали як персону нон ґрата, але заборона знята; Трієр: “Я був тверезим уперше”.
“Дім, який побудував Джек” (2018) викликав 100 виходів з прем’єри, але й 10-хвилинні овації – класичний трієрівський парадокс.
Випадковий винахід Automavision (2006): камера на комп’ютері обертається сама – “щоб режисер не заважав магії”.
Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”
