Дата і місце народження

30 квітня 1954 року в Веллінгтоні, Нова Зеландія, з’явилася Елізабет Джейн Кемпіон – друга донька театрального режисера Річарда Кемпіона та акторки Едіт Ганни. Її дитинство пройшло в артистичному оточенні, де театр був повітрям, а природа Нової Зеландії – першим полотном для майбутніх кадрів. Батьки, співзасновники Новозеландської театральної компанії, передали їй любов до мистецтва й чутливість до людських історій.

Школа і освіта

Джейн росла в артистичному, але строгому середовищі, відвідуючи школу для дівчат Queen Margaret College у Веллінгтоні. Спочатку вона мріяла про антропологію, тож у 1975 році закінчила Університет Вікторії у Веллінгтоні зі ступенем бакалавра з антропології. Але мистецтво перемогло: у 1976-му вона вступила до Школи мистецтв Челсі в Лондоні, де вивчала живопис, а з 1981-го – Австралійську школу кіно, телебачення і радіо (AFTRS) у Сіднеї, де зняла перші короткометражки, зокрема “Peel” (1982), що виграла Золоту пальмову гілку за короткий метр у Каннах. Її освіта поєднала антропологічний погляд на людину з кінематографічною свободою, що стало основою її унікального стилю.

Кар’єра

Кар’єра Кемпіон – це гобелен з інтимних, часто болючих історій про жінок, природу й боротьбу за ідентичність, де кожен фільм – як лист із серця. Дебют у кіно – короткометражки: “An Exercise in Discipline: Peel” (1982, Канни), “Passionless Moments” (1983), “A Girl’s Own Story” (1984). Перший повний метр, “Sweetie” (1989), про сестринську травму, потрапив до Канн і став культовим у Новій Зеландії. “An Angel at My Table” (1990), біографія письменниці Джанет Фрейм, здобула Срібного лева у Венеції та міжнародне визнання.

Світовий прорив – “Фортепіано” (1993): історія німої Ади (Голлі Гантер) у Новій Зеландії XIX століття. Фільм виграв Золоту пальмову гілку (перша для жінки-режисера), три Оскари (сценарій, акторка, акторка другого плану – Анна Паквін), BAFTA, César і став культурним феноменом із 40 мільйонами доларів зборів. Далі – “Портрет леді” (1996) за Генрі Джеймсом з Ніколь Кідман, “Священний дим” (1999) з Кейт Вінслет, “У вирізах” (2003) з Мег Райан – детективна драма, недооцінена критиками.

Пауза після 2003-го: Кемпіон повернулася з “Яскравою зіркою” (2009) про кохання Джона Кітса, що отримала номінацію в Каннах. Вершина – “Влада пса” (2021), вестерн за романом Томаса Севіджа з Бенедиктом Камбербетчем. Фільм приніс їй Оскар за режисуру (друга жінка після Хлої Чжао), Срібного лева у Венеції, BAFTA, Золотий глобус і другу Золоту пальмову гілку, а також 12 номінацій на Оскар. Телевізійний внесок: серіали “Top of the Lake” (2013, 2017) з Елізабет Мосс про насильство й материнство, номіновані на Emmy і BAFTA.

Кемпіон продюсувала дебют Джулії Лі (“The Souvenir”, 2019), викладає в AFTRS, підтримує молодих режисерів через гранти. Її стиль – це глибокий фокус на жіночих голосах, природі й психологічній напрузі, натхненний Бергманом і Тарковським. Нагороди: Орден Нової Зеландії (2016), почесний доктор Університету Вікторії (2013), премія Women in Film Crystal (1999). Її 9 повнометражних фільмів – у списках BFI, а “Фортепіано” – у Національному реєстрі США.

Сім’я

Сім’я Кемпіон – це творчий союз і тиха підтримка. Батьки Річард і Едіт передали їй театральну пристрасть; сестра Анна – режисерка й сценаристка, брат Майкл – письменник. У 1990-му Джейн одружилася з Коліном Інглсом, австралійським режисером і продюсером, який працював над її проєктами. У них двоє дітей: донька Еліс Інглс (1994), акторка й співачка, що знялася в “Top of the Lake”, і син Джаспер (1997-2009), який трагічно помер у 12 років від ускладнень після операції. Втрата сина глибоко вплинула на її творчість, додавши темам материнства й втрати особливої чутливості. Після розлучення з Інглсом у 2001-му Джейн живе самотньо, але близько з Еліс, у Сіднеї та Новій Зеландії.

Настоящее

На 71-му році Джейн Кемпіон – ікона, що не зупиняється. У 2025-му вона працює над новим фільмом – адаптацією роману Емілі Перкінс “Lioness” про спадок і сімейні таємниці, з ймовірною участю Ніколь Кідман (A24, зйомки в Новій Зеландії, прем’єра очікується в 2026-му). У травні 2025-го очолила журі Каннського фестивалю, де підтримала нові жіночі голоси. Її майстер-класи в AFTRS і Лос-Анджелесі (жовтень 2024) надихають режисерів-початківців. Живе між Сіднеєм і озером Вакатіпу, фанатіє від тенісу (Ролан Гаррос 2024 у її Instagram), читає Муракамі й Аліс Манро. Політично активна: підтримує фемінізм і права корінних народів, критикує Голлівуд за брак різноманітності. “Я знімаю, бо бачу людей”, – каже вона, готуючи нову історію.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”