Дитинство

Майбутній кінорежисер Квентін Джером Тарантіно народився 27 березня 1963 року у місті Ноксвілл, штат Теннессі (США). Його мати, 15-річна Конні Макх’ю, яка самостійно закінчила школу, прагнула офіційного підтвердження незалежності від батьків. Їй здавалося, що шлюб допоможе досягти цієї мети.

Вона уклала союз із невдалим актором Тоні Тарантіно, але подружжя розпалося ще до народження Квентіна. Про вагітність Конні дізналася вже після того, як її коханий поїхав у невідомому напрямку. Ні вона, ні її дорослий син ніколи не намагалися знайти Тоні.

Ось що Квентін говорив про свого батька в одному з інтерв’ю:

Я не знаю свого батька. Знаю, що він прагнув стати актором. Що ж, тепер він актор, але лише тому, що носить моє прізвище. Він ніколи не був частиною мого життя, я ніколи не зустрічав його.

Батько Квентіна хотів стати актором, надихаючись прикладом свого батька, Тоні Тарантіно, який багато знімався у вестернах на початку 30-х. У Тарантіно змішане походження: італійське, ірландське, корінних американців черокі.

Мати перевезла дитину до Лос-Анджелеса, вийшла заміж вдруге та почала будувати кар’єру у сфері фармакології. Вітчим – музикант Кертіс Заступіл (Curtis Zastoupil) – всиновив Квентіна і навіть дав своє прізвище. Однак кінематографіст повернув прізвище біологічного батька на самому початку творчого шляху.

У 1971 році Конні знову подала на розлучення. Ще до цього, через надмірну зайнятість дорослих, головним вихователем Квентіна став телевізор. Він навчався в приватній християнській школі, і його успішність, як і дисципліна, погіршувалася з кожним роком.

Після розмови з матір’ю, Тарантіно припинив навчання у п’ятнадцятирічному віці.

Він знайшов роботу – контролером квитків у кінотеатрі, де демонстрували фільми для дорослих. Таке кіно не викликало особливого захоплення у підлітка, хоча до своїх обов’язків він ставився відповідально. Вільний час він присвячував акторським майстер-класам. Отримати ролі не вдалося, але в стінах студій він зустрів багато цікавих людей, які мали на нього значний вплив.

Знаковою подією в житті творця стала робота в прокаті відеокасет, що мав назву «Відеоархів». Там він працював з 1985 року в компанії Роджера Евері – свого майбутнього співавтора. У той період Тарантіно сформував погляд на кінематограф, власний стиль та режисерську професію, а також спробував себе у написанні сценаріїв. Він переглянув, здавалося, всі більш-менш значущі стрічки світового кіно: вестерни Серджіо Леоне, французьку кінематографію нової хвилі, режисерів-візіонерів на зразок Террі Гілліама, кримінальні драми Браяна де Пальми…

Режисерська кар’єра

Першим фільмом Квентіна Тарантіно стала 36-хвилинна чорно-біла короткометражка «День народження мого найкращого товариша». Над цією стрічкою Квентін працював два роки (з 1984 по 1986), у вільний від роботи в відеопрокаті час. Головні ролі у картині грали сам Квентін та його друг Крейг Хаманн, який також був співавтором сценарію.

Можливо, фільм відкрив би Хаманну шлях у велике кіно, і йому не довелося б відчайдушно писати сценарій для «Розборок у Манілі» Олександра Невського, але половина фільму згоріла під час пожежі в кінолабораторії (згодом частину фільму вдалося відновити). Проте Квентін отримав безцінний досвід. Режисер не закінчував жодних спеціалізованих курсів. Він – повний самонавчений фахівець, який дізнавався все про кіно в процесі роботи та завдяки переглянутим фільмам.

Режисерський дебют Тарантіно у великому кіно – «Запаморочливі пси» (1991).

Спочатку він не мав наміру запрошувати відомих виконавців, оскільки не володів достатніми коштами. Щоб здобути фінансування для кіновиробництва, Квентін продав декілька сценаріїв кіностудіям, які були екранізовані як стрічки «Справжні злочинці» (1994) та «Істинна любов» (1993), режисерами яких виступили Олівер Стоун та Тоні Скотт відповідно. Тарантіно також брав участь у створенні сценарію до фільму «Після опівночі», хоча його ім’я і не було зазначено в титрах.

Доля фільму «Скажені пси» значною мірою залежала від випадку (та сприяння знайомого продюсера Лоуренса Бендера): сценарій потрапив до рук Гарві Кейтела у слушний момент. Знаменитий актор сприяв залученню уваги до проєкту і сам зіграв одну з головних ролей – містера Білого.

Фінансових ресурсів було обмаль: артисти з’являлися у власних костюмах, а прокат стрічки відбувся без будь-якої реклами, окрім усних рекомендацій глядачів. Роберт Куртцман безкоштовно допомагав з гримом, натомість Тарантіно став його співавтором і сприяв розвитку ідеї, втіленої у фільмі «Від заходу до світанку» (1995).

На початку своєї кар’єри Квентін продемонстрував, наскільки важливу роль він надає оригінальним діалогам. З огляду на динаміку фільму та його жанр, персонажі говорять багато та охоче. Вже у «Скажених псах» відстежується захоплення Тарантіно нелінійним оповіданням, насильством на екрані та алюзіями на масову культуру. Обмежений простір надавав події театральності.

Коли Квентін розпочав роботу над «Кримінальним чтивом» (1994), ситуація дещо змінилася. У фільмі взяла участь ціла група відомих акторів, і практично нікого не довелося переконувати: Джон Траволта, Брюс Вілліс, Тім Рот, Ума Турман, Семюел Л. Джексон.

Для деяких акторів були написані конкретні сцени та репліки. Режисер підтвердив свою пристрасть до посилань на поп-культуру, важливі події та факти власної біографії. Вони часто не є прихованими «пасхалками», як у інших постановників, а гармонійно інтегровані в сюжет.

Манера режисера проявлялася все чіткіше: текстові включення у вигляді монологів та діалогів і своєрідний погляд на жорстокість, агресію та причини цих поривів. За фільм Тарантіно отримав Золоту пальмову гілку в Каннах, а також премію «Оскар» та «Золотий глобус» за сценарій у співпраці з Роджером Евері.

У 1995 році світові представили незвичну за структурою стрічку, що складається з оповідань, «Чотири кімнати». У неї було одразу чотири творці. Окрім Тарантіно в режисерському кріслі опинилися Еллісон Андерс, Александр Рокуелл та Роберт Родрігес. Критики не дуже схвалювали цей альманах, але найменше недоліків бачили саме у фрагменті, за який відповідав Квентін. Він же був задоволений можливістю знову попрацювати з Тімом Ротом і поекспериментувати з термінами: весь знімальний процес вмістився в декілька днів.

Відсутність Брюса Вілліса в титрах пояснюється правилами Гільдії акторів: якщо не отримуєш винагороду, то втрачаєш цю привілею. Зірка «Міцного горішка» (1988) сам попросився на роль і погодився грати безкоштовно, настільки йому сподобалося працювати з режисером. З Мадонною ж виникла проблема вже після завершення фільму. Співачці не подобалося, як вона виглядає в кадрі, тому Мадонна відмовилася брати участь у промо-заходах та рекламувати стрічку.

Наступна кінострічка Квентіна – «Джекі Браун» (1997) – брала участь в основній програмі Берлінського кінофестивалю. Режисер давно придивлявся до оригінального літературного роману і сам адаптував його. Тарантіно взагалі був шанувальником творів Елмора Леонарда, а в підлітковому віці був затриманий при спробі викрасти одну з книг письменника. Акторка, яка виконала в цьому фільмі головну роль, Пем Грієр раніше не отримала можливості попрацювати в «Кримінальному чтиві»: Тарантіно не бачив її в тому образі, але відзначив акторський талант і запросив до співпраці при першій же зручній нагоді.

Початок розробки “Вбити Білла” (2003) відбувся невдовзі після знайомства Тарантіно з Умою Турман ще у 90-х роках. Запуск зйомок відкладався через різні перешкоди: відсутність зацікавленості кіностудій, невдоволення автора власним сценарієм та безперервні зміни. Згодом вагітність актриси також вплинула на графік.

Підбір акторів був доволі хаотичним: деяких визначили одразу, наприклад, Люсі Лью та Деріл Ханну, а роль Білла, замість Девіда Керрадайна, могли виконати Уоррен Бітті або Кевін Костнер. Квентін знаходив натхнення у давніх східних фільмах про бойові мистецтва, які завжди цінував. Іноді він захоплювався, вигадуючи нові епізоди прямо під час процесу. Це ускладнило монтаж: відзнятого матеріалу було надто багато.

Стрічку зустріли прихильно, з’явилися варіації щодо розширення її всесвіту, але Квентін завершив проєкт, як і планував – лише одним продовженням, що плавно розвивало першу частину – “Вбити Білла 2″ (2004). Дилогія стала гімном «естетичному насильству»: чи то сутички, чи то потоки крові, режисер прагнув надати подіям на екрані особливий стиль.

У “Місті гріхів” (2005) Тарантіно зняв лише невеликий фрагмент, віддаючи борг Роберту Родрігесу за використання його музики у власних творах.

Режисери-друзі втягнулися у процес. Як згадував Тарантіно через 10 років в інтерв’ю, вони відчули вседозволеність і вирішили, що можуть робити у кадрі будь-які речі. Поява “Грайндхауса” (2007, Тарантіно зняв частину під назвою “Доказ смерті”) Квентін назвав помилкою: повний провал у прокаті та несхвальні відгуки на момент виходу. Проте з часом ставлення глядачів і критиків до стрічки змінилося.

Загалом, робота над сценарієм до “Бесславних покидьків” (2009) зайняла у Тарантіно 10 років. Він створив альтернативну історію Другої світової війни, поєднавши її з реальними подіями.

У головних ролях знялися талановиті виконавці з різних куточків світу: Бреда Пітт, Мелані Лоран, Тіль Швайгер, Даніель Брюль. Знову ж таки, проблема агресії, як спосіб вирішення конфліктів за відсутності інших варіантів, стає центральною у сюжеті.

Режисер ніколи не прагнув до великих касових зборів, проте саме завдяки цьому проєкту про нього заговорили як про успішного комерційного творця, що, зокрема, дозволило отримати значний фінансовий ресурс для наступних робіт. На жаль, «Безславні покидьки» – це остання стрічка, де монтажем керувала Саллі Менке – близька подруга та постійна помічниця Тарантіно. Вона померла через рік під час прогулянки з собакою від теплового удару.

За допомогою «Джанго звільненого» (2012) Тарантіно зміг віддати належне спагеті-вестернам – ще одному жанру, до якого він ставився з особливою повагою. Він зняв історію про рабство, представивши її під дещо іншим кутом та додавши яскравих барв. У кадрі зустрілися як актори, які вже працювали з Квентіном, так і новачки: Джеймі Фокс, Крістоф Вальц, Леонардо ДіКапріо, Керрі Вашингтон. І знову Тарантіно досяг значного успіху – отримав престижні американські нагороди в кінематографі – премію «Оскар» та «Золотий глобус» за сценарій.

У «Джанго звільненому» Ді Капріо втілив образ неприємної людини. Актор був у захваті від співпраці з визначним кіномайстром:

Він сказав мені, що якщо я буду зображувати чемного хлопчика, глядачі відвернуться від мене, бо тут не місце для «Титаніка».

Вихід «Мерзенної вісімки» (2015) певний час здавався малоймовірним. Тарантіно був розлючений витоком сценарію в мережу. Особливо його засмучувало те, що копії були лише у вузькому колі довірених осіб.

Він відмовився продовжувати роботу над фільмом, але піддався переконанням знімальної групи, зокрема Семюела Л. Джексона, та все ж завершив проєкт. Варто зазначити, що лише четверо акторів з усього складу раніше не співпрацювали з Квентіном: Джин Джонс, Дженніфер Джейсон Лі, Ченнінг Татум та Демиан Бішир.

У кожному творінні кіномайстер віддає шану колегам минулого та сьогодення, робить алюзії на значущі аспекти сучасності або ж по-своєму переосмислює відомі події. Він не вважає за потрібне обмежувати себе у використанні ненормативної лексики, тому періодично шанувальники влаштовують підрахунки, скільки разів протягом стрічки буде виголошено, наприклад, слово «чорт». Те саме стосується вигляду крові або ж брутальних вбивств. Проте тут не жорстокість заради жорстокості, а щось більш глибоке та інтегроване у дію.

У 2018 році кінорежисер працював над фільмом про Чарльза Менсона та його секту під назвою «Сім’я». Картина «Колись у Голлівуді» з’явилася на екранах влітку 2019 року, головні ролі в ній виконують Бред Пітт, Леонардо ДіКапріо (їхній дует режисер назвав найкращим з часів Роберта Редфорда та Пола Ньюмана) та Марго Роббі.

У центрі оповіді – стрімко втрачаюча популярність зірка вестернів Рік Далтон та його дублер Кліфф Бут. Поруч із Ріком оселяється молодий кінорежисер Роман Поланскі зі своєю дружиною Шерон Тейт. У реальному житті Шерон стала жертвою членів Сім’ї Чарлі Менсона, але й цього разу Тарантіно залишився вірним принципам та представив альтернативну версію цієї історії.

В процесі зйомок кінотворцю вже довелося вносити зміни. Берта Рейнольдса було затверджено на одну з ролей, але він раптово помер від серцевого нападу. За рішенням постановника його замінив Брюс Дерн.

Вихід фільму був пов’язаний зі скандалом, викликаним непривабливим зображенням у стрічці Брюса Лі. У «Колись у Голлівуді» він був показаний запальним, зарозумілим та зрештою отримав заслужене покарання. Через цей епізод дочка покійного актора Шеннон Лі вступила у суперечку з Тарантіно. Можливо, з цієї причини «Колись у Голлівуді» не потрапив у кінопрокат Китаю, де Лі вважається майже національним героєм, що суттєво зменшило касові збори. Але Тарантіно відмовився вирізати або змінювати сцену з Брюсом Лі заради кон’юнктури.

Творчий шлях Квентіна охоплює численні сфери кінематографу. Ще до режисерського старту він з’явився в «Золотих дівчатах» (1985) разом з Бетті Вайт. Тарантіно притаманні незначні ролі та епізодичні виступи, зокрема й у власних стрічках.

Найбільш помітною роботою у царині акторської майстерності стало співробітництво з товаришем Робертом Родрігесом: Квентін знявся в його фільмі про кровопивць «Від заходу сонця до світанку» (1995) разом із Джорджем Клуні. Варто відзначити: за цю роль його висували і на «Золоту малину» серед найгірших, і на «Сатурн» серед кращих. У 1995 році Тарантіно взяв участь у кінострічці свого приятеля Роберта Родрігеса «Відчайдушний».

Інший напрямок діяльності режисера – створення сценаріїв.

У переважній більшості випадків він вигадує історії для своїх картин, але на початку кар’єри доводилося продавати деякі твори. За матеріалами Тарантіно зняв «Справжню любов» (1993) Тоні Скотт, а Олівер Стоун так переробив текст Квентіна у «Природжених вбивцях» (1994), що той спочатку вимагав вилучити своє ім’я з титрів. Продаж цих двох сценаріїв безпосередньо пов’язаний зі створенням «Скажених псів» (1991) – коштів на виробництво дебютного фільму Тарантіно катастрофічно не вистачало.

У співавторстві з Робертом Куртцманом пізніше було написано основу для «Від заходу сонця до світанку» (1995).

Набравши вагу та маючи певні уподобання, Тарантіно виступав продюсером фільмів, які не знімав: «Хостел» (2005), «Планета жаху» (2007), «Пекло на колесах» (2008) та інші. Вони дуже різні за якістю, рівнем майстерності акторів та іншими деталями, але стилістично близькі до Квентіна.

Особисте життя Квентіна Тарантіно

Тарантіно тривалий час не був одружений, дітей у нього немає. З цього приводу він неодноразово заявляв, що відмовився від можливості створити родину, щоб знімати кіно.

Для творчої діяльності необхідна незалежність, тоді як дружина та діти вимагають турботи та часу, якого у кінорежисера обмаль. Проте він ніколи не приписував собі ярлик закоренілого одинака або людини, яка відмовляється від батьківства.

Протягом кар’єри Квентін зустрічався з відомими діячами кінематографа. Найтриваліші стосунки пов’язували його з Мірою Сорвіно. Тарантіно неодноразово приписували роман з Умою Турман, але, вочевидь, характер їхніх взаємин був товариським.

На початку 2000-х у режисера був роман з колегою Софією Копполою, якому передували короткочасні стосунки з Вівикою Фокс, акторкою «Вбити Білла».

У 2009 році, під час просування в Ізраїлі фільму «Бесславні покидьки», Тарантіно познайомився з місцевою співачкою Даніелою Пік. Між ними зав’язався роман, а у 2017 році пара заручилася. Відносини були непростими, пара то зближувалася, то розходилася через запальний характер режисера, але 28 листопада 2018 року вони одружилися. Подруга молодша за Квентіна на 20 років. Більшу частину часу подружжя проводить в Ізраїлі.

У лютому 2020 року Тарантіно вперше став батьком. У них народився син, якого назвали Лео. І не на честь актора Леонардо ДіКапріо, як подумали багато хто, а на честь дідуся Даніелли. Відповідно до єврейських традицій хлопчику було проведено обрізання.

2 липня 2022 року Квентін і Даніелла знову стали батьками. Цього разу у них народилася дочка.

Квентін Тарантіно зараз

Квентін затверджений як режисер для чергової частини франшизи «Зоряний шлях». Цей масштабний студійний проєкт – нетипова робота для Тарантіно. Карл Урбан, який давно є частиною цього фантастичного всесвіту, не вважає, що постановник не впишеться в новий формат, навпаки, він зможе показати справжні небезпеки космосу.

Хоча здавалося, що Чорна мамба знайшла спокій, а її історія розказана від і до, Квентін все ж може повернутися до роботи над «Вбити Білла 3». Періодично чутки про триквел з’являються в пресі, а деякі зірки охоче діляться думками з цього приводу.

Ронда Роузі виявляє зацікавленість у втіленні постаті дорослої доньки персонажа Уми Турман, якщо подібний сюжетний хід буде реалізовано. Цю пропозицію підтримала й Вівіка А. Фокс, яка брала участь у зйомках первісної кінодилогії. Окрім цього, стало відомо, що Квентін здійснює продюсування стрічки з тимчасовою назвою «Джанго/Зорро».

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”