Дата і місце народження

29 серпня 1915 року в Стокгольмі, Швеція, у родині митців з’явилася на світ Інгрід Бергман. Її тато, Юстус Самуель Бергман – шведський художник і фотограф, мама Фріда Адлер – німкеня. З корінням шведським, німецьким та ірландським, Інгрід втратила маму в 2 роки, тата в 12 (від раку) – ростила тітка Еллен, а потім інтернат. “Сирітство навчила мене, що сцена – мій дім”, – згадувала вона, дивлячись на стокгольмські канали, де вітер шепотів про мрії.

Школа і освіта

Дитинство Інгрід минало в стінах Lyceum Girls’ School у Стокгольмі – приватна школа для дівчат, де вона захоплювалася драмою та поезією, граючи в шкільних п’єсах Шекспіра. У 1933-му, у 17, вступила до Королівської драматичної театральної школи (Dramaten) у Стокгольмі – престижна академія, де вивчала акторську майстерність один рік, але покинула заради кіно (виграла контракт з Swedish Film Industry). “Театр дав мені крила, але кіно – небо”, – казала вона. Освіта стала для неї не книгами, а емоціями: від шкільних монологів до професійних проб, де Ібсен і Чехов були вчителями душі. Цей швидкий стрибок загартував її – талант плюс інтуїція, як ідеальний рецепт для зірки.

Кар’єра

Карьєра Інгрід – це епічна подорож від шведських фільмів до голлівудських вершин, де кожен кадр – шедевр емоцій. Дебют у 1935-му: “Munkbrogreven” як покоївка – маленька роль, але очі зачарували. Шведський період: “Intermezzo” (1936) – хіт, що привів до Голлівуду. У США з 1939-го: ремейк “Intermezzo: A Love Story” з Леслі Говардом – продюсер Девід О. Селзнік зробив її зіркою. Апогей 40-х: “Casablanca” (1942) як Ільза Лунд – ікона романтики з Богартом, фраза “Play it again, Sam” (хоча не її); “For Whom the Bell Tolls” (1943); “Gaslight” (1944) – перший Оскар за дружину під газовим світлом; “The Bells of St. Mary’s” (1945); “Notorious” (1946) Хічкока.

Скандал 1949-го: роман з Роберто Росселліні – залишила Голлівуд, знімалася в Італії: “Stromboli” (1950), “Europa ’51” (1952), “Journey to Italy” (1954) – неокласичні драми. Повернення: “Anastasia” (1956) – другий Оскар як імператриця. 60-ті: “The Inn of the Sixth Happiness” (1958); театр “Hedda Gabler” (1960-ті тури). Третій Оскар – “Murder on the Orient Express” (1974) за другого плану як шведська місіонерка. ТБ: “A Woman Called Golda” (1982, Emmy). Останній фільм “Höstsonaten” (1978) Інгмара Бергмана – мати з дочкою (Інгрід Бергман). Всього 50+ фільмів, 7 номінацій на Оскар (3 перемоги), девіз “Граю правду, не красу” – змінила образ жінки в кіно, від романтики до драм.

Сім’я

Сім’я для Інгрід – як бурхливий роман: пристрасні глави, що закінчувалися розривами. У 1937-му одружилася з Петтером Ліндстромом – стоматологом і нейрохірургом; донька Піа (1938). Розлучилися в 1950-му через скандал з Росселліні – “Кохання не чекає дозволу”. З Роберто (1950-1957): син Роберто (1950), двійнята Ізабелла (1952, актриса) та Інгрід (1952). Третє кохання – Ларс Шмідт, театральний продюсер (1958-1975). “Діти – мої якорі в бурі”, – казала вона, жертвуючи заради ролей. Виховувала чотирьох, Піа стала журналісткою, Ізабелла – моделлю і актрисою. Останні роки самотності, з листами до дітей. “Сім’я – це мелодія, де ноти розлітаються”, – її слова.

Сучсність

Інгрід померла 29 серпня 1982 року в Лондоні, Англія, у 67-й день народження від раку грудей – але спадщина цвіте: Американський інститут кіно №4 серед актрис, фонд Ingrid Bergman Foundation за стипендії. Сьогодні – біографії (“Ingrid Bergman: My Story” 1980), донька Ізабелла продовжує в кіно, фільми на Criterion. Її стиль надихає Dior, а гуманізм (посол UNICEF) – світ. “Її очі досі дивляться з Касабланки”, – кажуть фанати. Вічна, граціозна, як шведський світанок – сяє далі.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”