Дата і місце народження

Гамфрі ДеФорест Богарт народився 25 грудня 1899 року в Нью-Йорку, США. Єдина дитина в заможній родині, його батько, Белмонт ДеФорест Богарт, був хірургом, а мати, Мод Гамфрі, — відомою ілюстраторкою журналів, чиї малюнки прикрашали обкладинки. Дитинство минало в комфорті Манхеттена, але холодні стосунки з батьками, які рідко виявляли тепло, зробили Гамфрі замкнутим. “Я ріс із книгами, а не обіймами”, — згадував він із гіркою усмішкою.

Гамфрі навчався в елітних школах: спочатку в приватній школі Делансі, потім у престижній Академії Філліпса в Массачусетсі. Але він був бунтарем: курив, прогулював уроки й провалив іспити, через що його вигнали в 1918-му. “Я ненавидів правила, вони душили”, — казав він. Замість коледжу пішов до Військово-морських сил США під час Першої світової, де служив на транспортному кораблі. Там отримав шрам на губі — за легендою, від уламка снаряда, хоч правда прозаїчніша: нещасний випадок із наручниками. Освіта акторству прийшла не з класів, а з життя: після війни він працював у театральній компанії друга, вчився грати, спостерігаючи за акторами Бродвею.

Школа і освіта

Кар’єра Богарта — це шлях від статиста до легенди. У 1920-х він дебютував на Бродвеї в ролях “поганих хлопців” у п’єсах на кшталт “Cradle Snatchers” (1925). Його харизма й саркастичний стиль привернули увагу, але Голлівуд спочатку бачив у ньому лише лиходія. Дебют у кіно — “Річка бунтів” (1930), але прорив стався з “Скам’янілим лісом” (1936), де він зіграв гангстера Дюка Манті навпроти Леслі Говарда. Роль закріпила його як “злодія з душею”.

Справжня слава прийшла в 1940-х: “Висока Сьєрра” (1941) зробила його зіркою, а “Мальтійський сокіл” (1941) — детектив Сем Спейд — винайшла нуар. “Касабланка” (1942) з Інґрід Берґман стала культовою: Рік Блейн, цинік із золотим серцем, приніс йому першу номінацію на “Оскар” і фразу “Луї, це початок прекрасної дружби”. “Мати і не мати” (1944) познайомило його з Лорен Беколл, а “Великий сон” (1946) закріпив дует як ікону. “Скарб Сьєрра-Мадре” (1948) показав його в ролі параноїдного шукача золота, а “Африканська королева” (1951) з Кетрін Гепберн принесла єдиний “Оскар” за найкращу чоловічу роль.

Кар’єра

У 1950-х грав у “Сабріні” (1954), “Бунті на Баунті” (1956, скасовано через хворобу), “Важче падають” (1956). За 30 років — 75 фільмів, три номінації на “Оскар”, вплив на Де Ніро й Пачіно. Богарт створив образ антигероя: жорсткий зовні, але вразливий усередині, змінюючи кіно назавжди.

Сім’я Богарта була бурхливою, як його ролі. Перший шлюб із акторкою Гелен Менкен (1926-1927) розпався через кар’єру. Другий — із Мері Філіпс (1928–1937) — закінчився через його пияцтво й романи. Третій — із Майо Мето (1938-1945), акторкою, яку він називав “своєю пекельною кішкою”, був сповнений сварок і пиятик. Справжнє кохання прийшло з Лорен Беколл, 19-річною акторкою, яку зустрів на зйомках “Мати і не мати” (1944). Вони одружилися в 1945-му, народили сина Стівена (1949) і доньку Леслі (1952). “Беккі — мій порт у штормі”, — казав він. Шлюб тривав до його смерті, хоча чутки про романи не вщухали. Богарт був суворим, але люблячим батьком, учив дітей яхтінгу й гумору: “Життя — це сцена, але не забувай сміятися”.

Сім’я

Гамфрі Богарт помер 14 січня 1957 року в Лос-Анджелесі від раку стравоходу у віці 57 років, важивши лише 36 кг через хворобу. Його смерть потрясла Голлівуд: тисячі фанатів і зірок прощалися з “Богі”. Спадщина живе: “Касабланка” й “Мальтійський сокіл” — класика, яку показують у кінотеатрах і на стрімінгах. У 2025-му фонд Богарта-Беколл фінансує кінематографістів, а син Стівен пише мемуари про батька. Документальні фільми, як “Богарт: Життя” (2010), і реставрації його стрічок підтримують його культ. Богарт — вічний: його стиль надихає моду, а образ — сучасних антигероїв.

Наші дні

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”