Дата і місце народження

Юджин Каррен Келлі народився 23 серпня 1912 року в Піттсбурзі, штат Пенсильванія, США. Третій із п’яти дітей у родині Джеймса Келлі, продавця фонографів, та Гаррієт Каррен, домогосподарки ірландського походження, він ріс у робітничому районі. Мати записала його на танці в п’ять років, але Джин, любитель бейсболу й хокею, сприймав уроки як “дівчачу справу”. “Я хотів бити м’ячі, а не танцювати”, – жартував він, але сцена стала його долею.

Джин навчався в школі Піттсбурга, де був зіркою спорту, але танці захопили його завдяки сімейній школі Келлі, яку відкрила мати. У 1929-му вступив до Університету Піттсбурга, вивчаючи економіку, але паралельно викладав танці, щоб оплатити навчання. У 1933-му отримав диплом бакалавра, а згодом – юридичну освіту в тому ж університеті, але юриспруденція не вабила. У 1930-х він із братом Фредом виступав у місцевих клубах, відточуючи чечітку. “Танець був моїм справжнім учителем”, — казав він. У 1938-му переїхав до Нью-Йорка, де Бродвей став його школою акторства й хореографії.

Школа і освіта

Кар’єра Келлі — це революція в мюзиклах. Дебют на Бродвеї — “Залиш мені останній вальс” (1938), але слава прийшла з “Пал Джоуї” (1940), де його харизматичний танцівник привернув увагу Голлівуду. Кінодебют — “Для мене і моєї дівчини” (1942) з Джуді Гарленд. Прорив — “Тисячі привітань” (1943), де він хореографував номери, поєднуючи чечітку з балетом.

Вершина — “Співаючи під дощем” (1952), де Келлі як актор, режисер і хореограф створив культовий номер під дощем, знімаючи його з температурою 39°C. Фільм став еталоном мюзиклів. “Якоря геть” (1945) показав його танець із мультяшним мишеням Джеррі — новаторство в анімації. “Американець у Парижі” (1951) з 17-хвилинним балетним номером приніс “Оскар” за внесок у кіно. Келлі танцював із Леслі Карон (“Запрошення до танцю”, 1956), Сід Чарісс (“Брігадун”, 1954) і Ритою Гейворт (“Дівчина з обкладинки”, 1944).

Кар’єра

Він режисував “Привіт, Доллі!” (1969) і “Ксанада” (1980), хоча остання провалилася. Поза мюзиклами — драми: “Чорна рука” (1950) і “Війна і мир” (1956). За 40 років — 50 фільмів, сім номінацій на “Золотий глобус”, почесний “Оскар” і премія Кеннеді (1982). Келлі винайшов атлетичний стиль танцю, вплинувши на Майкла Джексона й сучасну хореографію.

Сім’я для Келлі була опорою й натхненням. У 1940-му він одружився з Бетсі Блер, акторкою, з якою познайомився на Бродвеї. У них народилася донька Керрі (1942). Шлюб розпався в 1957-му через кар’єрний тиск і політичні розбіжності (Бетсі симпатизувала лівим). У 1960-му Джин одружився з Жанною Койн, своєю асистенткою з хореографії. У них двоє дітей: Тімоті (1962) і Бріджит (1964). Жанна померла в 1973-му від лейкемії, залишивши Джина в горі. У 1990-му, у 78 років, він одружився з Патрисією Ворд, письменницею, яка була молодшою на 46 років. “Кохання — це танець, де віку немає”, — казав він. Келлі був люблячим батьком, учив дітей танців і бейсболу, а його дім у Беверлі-Гіллз був сповнений музики.

Сім’я

Джин Келлі помер 2 лютого 1996 року в Беверлі-Гіллз від ускладнень після двох інсультів у віці 83 років. Його смерть оплакували шанувальники й танцівники: Фред Астер назвав його “генієм руху”. У 2025-му спадщина Келлі жива: “Співаючи під дощем” показують у кінотеатрах, а його хореографія надихає TikTok і Broadway. Документальний “Gene Kelly: To Live and Dance” (2018) і фонд його імені підтримують молодих танцівників. Донька Керрі викладає танці, зберігаючи його техніку. Келлі – вічний: його радість і ритм продовжують запалювати серця.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”