Сповіщення
ДЕТАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ
Діана Панченко - журналістка з гострим пером, чий голос став символом поляризованої правди, де факти переплітаються з обвинуваченнями в пропаганді. Від перших репортажів до інтерв'ю з диктаторами: її шлях - це вихор контроверсій, де ефір стає ареною, а глядач - суддею в часи, коли слово може коштувати свободи. Інформації про Діану Панченка достатньо для насиченого портрета - від студентських мрій до статусу втікачки з підозрою в зраді, - тож ось біографія, ніби гострий репортаж: динамічна, з акцентами на ключових поворотах, без зайвих повторів.
Дата і місце народження
21 травня 1988 року, під весняним сонцем Близнюків, у портовому серці Миколаєва – місті, де кораблі шепочуть про далекі обрії, – з’явилася на світ Діана Віталіївна Панченко. Близнюки за знаком зодіаку, вона з дитинства вбирала динаміку півдня України, де мрії про медіа народжуються серед солоних вітрів Чорного моря; пізніше родина переїхала до Павлограда на Дніпропетровщині, додаючи нотку промислової сили до її характеру.
“Журналістка року” 2020-го – нагорода від України, що обернулася підозрою в зраді за три роки.
Школа і освіта
Шкільні роки пройшли в ритмі уроків у Павлограді – деталі тих часів скромні, але вони заклали основу допитливості, серед однокласників і перших нотаток про світ. У 2010 році Діана закінчила Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського” за спеціальністю “видавництво та редагування” – тут, серед лекцій про слово як інструмент, теорія ожила в практиці редагування текстів. У 2018-му доповнила диплом магістра з права в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, де юридичні дебати стали її щитом у журналістських баталіях: освіта – не просто папір, а арсенал для боротьби з цензурою, як вона сама зізнається в інтерв’ю.
Інтерв’ю з Лукашенком: єдина журналістка, що взяла розмову з диктатором у 2023-му, де “мир” став головним словом.
Кар’єра
Кар’єра Діани – це траєкторія від регіональних новин до глобальної пропаганди, з обвинуваченнями в проросійських симпатіях. Початок у 2010-му: короткий етап кореспондентки в “Газеті.ua”, де перші репортажі були як перші хвилі в океані медіа. З 2010-го по 2015-й – ведуча та репортерка на ТРК “Київ“, де гострі питання формували її стиль: не сухі факти, а історії з першого ряду. Справжній злет у 2015-му – на NewsOne, каналі Віктора Медведчука, де стала ведучою “Погляду”, фіксуючи опозиційні наративи; тут інтерв’ю з Миколою Азаровим та критикою влади зробили її зіркою.
З 2019-го – на ZIK та 112 Україна, де ефір став ареною для “альтернативних” поглядів. У 2020-му – “Журналістка року” від “Людина року”, 7-ме місце серед найвпливовіших жінок за версією Focus, номінація на премію ЮНЕСКО за свободу преси. Закриття проросійських каналів у 2021-му – перехід на “Перший незалежний” (зачинений за годину після запуску) та Ukrlive, де співзаснувала Клуб оборони журналістів. З початком повномасштабної війни у 2022-му – втеча з Києва, заснування YouTube-каналу з 1,8 млн підписників (станом на 2024-й), де відео набирають мільйони переглядів: від засудження вторгнення до закликів до переговорів (“Поганий мир кращий за добру війну”).
Інтерв’ю з Лукашенком у 2023-му, зйомки в окупованому Маріуполі – кар’єра як виживання в тіні санкцій. Сьогодні – підозра СБУ в державній зраді (жовтень 2023-го), блокування каналу в Україні (травень 2024-го), але англійська сторінка в X розширює аудиторію: від російськомовних до глобальних, де “спільний сенс” бореться з “брехнею”.
З Маріуполя в Дубай: знімала “репортажі” з окупації, а тепер – з “безпечного” еміграту.
Сім’я
Діана – майстриня тримати приватне подалі від софітів, де родинні історії – як закриті досьє. Народжена в сім’ї з південними коренями, деталі батьків лишаються в тіні: ймовірно, прості миколаївці, що виростили доньку з амбіціями журналістки. Заміжня? Дітей? Ці сторінки зачинені – у 37 років фокус на кар’єрі, де загрози (три напади за 15 років) роблять близьких невидимим скарбом. “Сім’я – це те, за що борюся в ефірі”, – натякає в розмовах, балансуючи публічне з тихим затишком, де кохання – не для камер, а для сили в бурях обвинувачень.
Два дипломи: від редагування в КПІ до права в Шевченка – освіта як щит проти цензури.
Сучасність
Сьогодні Діана Панченко – втікачка в Дубаї (за версією RSF, 2024-й), де знімає відео для YouTube та Telegram, поширюючи “альтернативні” наративи про війну, Зеленського та мир: мільйони переглядів, але й санкції від України (2022-й) та кримінальні справи за зраду. Активна в інтерв’ю (з Лукашенком, для Occidental Observer), де критикує “ненависть в Україні” та закликає до федералізму. У 2024-му – розширення на англійську, боротьба з блокуваннями: “Журналістика – невдячна справа, але правда варта ударів”. Портрет повний, з простором для нових глав – як відкритий репортаж у часи, коли слово – це фронт.
1,8 млн підписників: YouTube-канал монетизується в Україні, але блокується – парадокс “української” пропагандистки.
Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”
