Дата і місце народження

Девід Патрік Келлі з’явився на світ 23 січня 1951 року в Детройті, Мічиган, США. Народжений у родині з ірландським корінням – мати Маргарет Елізабет Мерфі, домогосподарка, батько Роберт Корбі Келлі-старший, бухгалтер і ветеран Другої світової з Бронзовою зіркою за Арденни, – він виріс у ритмі моторного міста, де гудіння заводів змішувалося з мріями про сцену.

Школа і освіта

Дитинство Девіда минало в Детройті, де в 13 років мати подарувала йому мандоліну на День святого Патрика – той інструмент став “найбільшим впливом на артистичне життя”, ніби ключем до дверей творчості. Закінчив старшу школу в рідному місті, де перші іскри акторства спалахнули в шкільних виставах. У 1970-х вступив до Університету Детройта Мерсі, де здобув ступінь бакалавра з образотворчих мистецтв cum laude. Там написав музику й лірику для чотирьох мюзиклів: “Лісістрата” Арістофана, “Світ з мого вікна” за дитячими віршами, проєкт за “Подорожами Гуллівера” (у країні коней) та “Дім для мовчазних клоунів” – пантоміма з піснями. Пізніше вчився в Нью-Йорку під керівництвом Марселя Марсо та Міри Ростової, відточуючи майстерність міма й драматичного жесту: “Сцена – це мандоліна, де кожна струна – емоція”.

Кар’єра

Кар’єра Келлі – це калейдоскоп з 100+ ролей, де характерні лиходії крадуть шоу, а театр переплітається з екраном і музикою, ніби джазова імпровізація в CBGB. Дебют 1975-го – у Off-Off-Broadway “C.O.R.F.A.X. (Don’t Ask)” у La MaMa Experimental Theatre Club, де він написав музику для пісні в “Містер Джелло” (1974). Культовим став 1979-й: антагоніст Лютер у “Воїнах” Волтера Гілла, з імпровізованою фразою “Warriors… come out to play-ee-ay!” під дзвін пляшок – лінія, що увійшла в поп-культуру, цитована в фільмах, серіалах і треках. Реплікація “Лютера” в “48 годин” (1982) на прохання режисера. Ключові хіти: Саллі в “Командо” (1985, скинутий з урвища Арнольдом Шварценеггером), Т-Берд у “Вороні” (1994), Дропшадоу в “Дику серце” (1990, Palme d’Or у Каннах), Містер Островскі в “Малкольмі Ікс” (1992), Дойл у “Останній стоячий” (1996), Унгер у “Найдовший ярд” (2005), президент Трумен у “Прапори наших батьків” (2006), Чарлі Клінер у “Джон Вік” (2014) та “Джон Вік: Глава 2” (2017), генерал Кінг Конг у “Чі-Рака” (2015, співпраця зі Спайком Лі). Телевізор: Джеррі Горн у “Твін Пікс” (1990-91, 2017, 7 епізодів, співпраця з Девідом Лінчем), Генріх Герст у “Чорному списку” (2015, 4 еп.), Зіґґі Войчік у “Годуй звіра” (2016, 8 еп.), гість у “Маямі Вайс”, “Місячне світло”, “Закон і порядок”, “Госсіп Герл”, “Луї”, “Сукцесія” (2018-2023, 2 еп.), Міллер у “Тільки вбивства в будинку” (2025, епізод “Tongue Tied”). Театр – серце: Фесте в “Дванадцятій ночі” (1998, Лінкольн-центр), Да в “Одного разу” (2011–2012, Тоні за мюзикл, грамуарівська саундтрек з його мандоліною), Суперінтендант Мішо у “Терезі Ракен” (2015), Наратор і Таємничий чоловік у “В лісі” (2022 Encores!, Бродвей 2022, тур 2023), король Секстимус у “І жили вони щасливо” (2024 Encores! і Hudson Theatre, тур Лос-Анджелес 2024-2025), Мортен Кіл у “Ворог народу” (2024, Circle in the Square). Музика: рок- і кабарє-сцени Нью-Йорка (Max’s Kansas City, CBGB), альбом “Rip Van Boy Man” (2008, оригінали + записи 1975-го), камео копа на альбомі “Воїни” Лін-Мануеля Міранди (2024). Нагороди: Obie 1998 за внесок у театр, номінація Lucille Lortel 2011, Connecticut Critics Circle за “Тартюфа”. Кредо: “Я граю тіні, бо в них – справжня мелодія життя”.

Сім’я

Сім’я для Келлі – як мандоліна: струни, що дзвенять гармонією минулого й сьогодення. Батьки Маргарет (1915-2010) і Роберт-старший дали йому коріння – прадід по матері з Ірландії, прапрадядько отець Вільям Корбі, капелан Ірландської бригади в Геттісберзі й президент Університету Нотр-Дам. Сестри: Кетлін, Маргарет, Мойра; брати: Джон Ф. і Роберт-молодший. У 2005-му одружився з театральною актрисою і письменницею Джуліаною Френсіс у церкві Св. Марка в Манхеттені – церемонія, де мандоліна грала роль диригента. Донька Маргарет Джейн Келлі народилася 2008-го, ставши “найкращою роллю поза сценою”. Живуть у Нью-Йорку, де Девід ділить час між репетиціями й сімейними імпровізаціями.

Сучасність

На жовтень 2025-го Девід – 74-річний маестро тіней: дебютував у “Тільки вбивствах у будинку” (сезон 4, епізод “Tongue Tied”), де його Міллер додав перцю комедії, і продовжує тур “І жили вони щасливо” в Лос-Анджелесі (Ahmanson Theatre). Активний у театрі: після “Ворога народу” (2024) готується до нових Off-Broadway проєктів, а альбом “Воїни” (2024) з Мірандою оживив його культового Лютера. Живе в Нью-Йорку з Джуліаною та Маргарет, волонтерить у спільнотах театру й музики, практикує сайдо-карате (чорний пояс другого дану) та три форми тай-чі понад 35 років – “для балансу душі, як у ролі”. Уникає соцмереж, але сайт davidpatrickkelly.com ділиться CD “Rip Van Boy Man” фанатам. Нетворт – близько $800 тис., але справжній скарб – натхнення для новачків: “Я не зірка, а мандолініст, що грає для тих, хто чує”. Кар’єра – у розквіті, з нотками ностальгії: “Кожна роль – нова пляшка, що дзвенить правдою”.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”