Дата і місце народження

Девід Кіт Лінч народився 20 січня 1946 року в Міссулі, штат Монтана, США. Його батько, Дональд Волтон Лінч, був ученим-дослідником у Департаменті сільського господарства, а мати, Едвіна “Санні” Лінч, викладала англійську. Дитинство Девіда минуло в ідилічних американських містечках – Сендпойнт (Айдахо), Спокан (Вашингтон), Дарем (Північна Кароліна) і Бойсі (Айдахо), де переїзди через роботу батька сформували його любов до контрастів між спокійною провінцією та її прихованими темними сторонами. У школі він захоплювався малюванням і кінематографом, надихаючись фільмами “Чарівник країни Оз” і роботами Френсіса Бекона.

Школа і освіта

Лінч навчався в кількох школах через часті переїзди: Hammond High School в Александрії, Вірджинія, та George Washington High School. Він не був зразковим учнем, але його талант до мистецтва проявився рано – у 15 років він уже малював абстрактні картини. У 1963-му вступив до Коркоранської школи мистецтв у Вашингтоні, але кинув через рік, вважаючи її надто академічною. 

У 1965-1970 роках навчався в Пенсільванській академії мистецтв у Філадельфії, де зняв свій перший короткометражний фільм “Шість чоловіків, яких нудить” (1967). У 1970-му отримав грант від Американського інституту кіно й вступив до Центру перспективних кінодосліджень у Лос-Анджелесі, де створив “Голова-гумка” (1977). Ця освіта в мистецтві та експериментальному кіно сформувала його унікальний стиль.

Кар’єра

Кар’єра Лінча – це 10 повнометражних фільмів і численні проєкти, що поєднують сюрреалізм, нуар і психологічну драму. Дебют “Голова-гумка” (1977), знятий за 5 років із бюджетом 20 тисяч доларів, став культовим, зібравши 7 мільйонів і привернувши увагу Мела Брукса. “Людина-слон” (1980) з Джоном Гертом отримала 8 номінацій на “Оскар” і зібрала 26 мільйонів. “Дюна” (1984), адаптація роману Френка Герберта, провалилася (30 мільйонів бюджету проти 31 мільйона зборів), але Лінч назвав її “уроком смирення”.

Прорив настав із “Синім оксамитом” (1986) з Кайлом Маклакланом, нуарною загадкою, що отримала номінацію на “Оскар” за режисуру й зібрала 8,6 мільйона. “Дикі серцем” (1990) з Ніколасом Кейджем і Лорою Дерн здобули “Золоту пальмову гілку” в Каннах. Телесеріал “Твін Пікс” (1990-1991, 2017) із Маклакланом став культурним феноменом, змінивши телебачення, а приквел “Твін Пікс: Вогонь, іди зі мною” (1992) додав містики. “Загублене шосе” (1997), “Малголленд Драйв” (2001, спочатку пілот серіалу) з Наомі Воттс і “Внутрішня імперія” (2006) з Лорою Дерн поглибили його сюрреалістичний стиль, зібравши 20 і 4 мільйони відповідно. “Малголленд Драйв” отримав приз Канн за режисуру й номінацію на “Оскар”.

Лінч також знімав короткометражки, кліпи (наприклад, для Девіда Бові), рекламу для Gucci та експериментував із цифровим відео. Його фільми зібрали понад 100 мільйонів доларів, він отримав 3 номінації на “Оскар”, “Золоту пальмову гілку”, “Золотого лева” за внесок (2006) і вплинув на Гаспара Ное, Крістофера Нолана й Девіда Фінчера. Його стиль – нелінійні сюжети, моторошна музика Анджело Бадаламенті, контраст світла й темряви – став синонімом “лінчівського”.

Сім’я

Сім’я Лінча була його опорою, хоч і складною. У 1967-1974 роках він був одружений із Пеггі Ленц, від якої має доньку Дженніфер (1968), режисерку (“Боксерка”). У 1977-1987 роках одружений із Мері Фіск, акторкою (“Голова-гумка”), від якої має сина Остіна (1982). У 1990-х мав стосунки з Мері Свіні, монтажеркою його фільмів, від якої народився син Райлі (1992). У 2009-му одружився з акторкою Емілі Стофл, від якої має доньку Лулу (2012). Лінч, відомий своєю ексцентричністю, вдома любив каву, медитацію й музику. Його брат Джон і сестра Марта підтримували його кар’єру, а Дженніфер зняла документальний фільм про нього. Лінч казав: “Моя сім’я – це мої сни наяву”.

Спадщина

На жовтень 2025 року 79-річний Девід Лінч мешкав в Лос-Анджелесі, залишаючись активним митцем. У 2024-му він анонсував новий серіал “Unrecorded Night” для Netflix, зйомки якого плануються на 2026-й. Його фонд David Lynch Foundation просуває трансцендентальну медитацію, якою він займається з 1973-го. У 2024-му 4K-реставрації “Синього оксамиту” й “Малголленд Драйв” показали в Каннах, а “Твін Пікс” отримав ювілейне видання. 

Лінч випускає музичні альбоми з Анджело Бадаламенті й малює картини, виставлені в галереях Лос-Анджелеса. Його вплив бачимо в роботах Джордана Піла й Арі Астера, а цитата “Світ дивний, якщо придивитися” стала девізом його шанувальників. Лінч планує автобіографічний проєкт, кажучи: “Життя – це таємниця, яку я ще розгадую”.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”