Дитинство, юність, родина

Рональд (справжнє ім’я актора) народився навесні 1943 року в сім’ї Пола Вокена та Розалі Рассел з Куїнсу, неблагополучного в ті роки району Нью-Йорка. Разом з ним батьки-емігранти виховували двох братів – Кена та Гленна.

Батько утримував власну пекарню, з його боку у Вокена є німецьке коріння. Мати-шотландка була домогосподаркою. Розповідаючи про неї значно пізніше, актор відзначав її вплив на себе з раннього дитинства та те, як завдяки матері він потрапив у кінобізнес:

Моя мати приїхала до Америки вже дорослою людиною. Вона родом з Глазго. Вона була просто захоплена кіно: читала всі журнали про кіно і хотіла, щоб її діти перебували у шоу-бізнесі. Мене туди просто помістили… я їй дуже вдячний. Не можу уявити нічого іншого, що могло б дати мені таке гарне життя.

Дитинства у звичайному розумінні у Рональда не було. Він займався танцями, ходив з мамою на всілякі прослуховування, навчався у спеціалізованій школі, де можна було паралельно здобувати освіту та працювати. Разом з братами хлопчик брав участь у різних шоу, почав зніматися в телесеріалах: «Чудесний Джон Ектон» (1953), «The Motorola Television Hour» (1954).

У віці десяти років, завдяки відомому телеведучому Джеррі Льюїсу, Вокен потрапив до знаменитого комедійного шоу, отримав роль у виставі «Погода в Едемі» в театрі Мартіна Бека, а в 1954 році знімався в найдовготривалішому американському телесеріалі «Путівний промінь» у ролі Майка Бауера.

Дебют виявився вдалим, юнак вирішив випробувати свої сили в інших амплуа. Він змінив ім’я, пізніше пояснивши це наступним чином:

Її звали Моніка Ван Воорен: разом з нею та ще одним хлопцем ми виступали вечорами в імпровізованому шоу: Моніка співала, ми танцювали. Після останньої пісні вона нас завжди представляла публіці і завжди робила це з вигадкою. І раптом якось раз вночі вона назвала мене Крістофером, а потім у гримерці сказала: “Знаєш, Вокен, це чудове ім’я. Саме так я буду кликати тебе далі”. Не знаю чому, але заперечувати я не став: і з того вечора мене називають Ронні лише найближчі – дружина та брати.

Йому було всього п’ятнадцять років, коли він зіграв у бродвейських постановках «Візит» та «Джей Бі». Також він брав участь у проєктах «Коріолан», «Макбет», а в 17 років разом з Лайзою Мінеллі брав участь у мюзиклі «Найкраща нога вперед».

З нею ж Вокен вступив до університету Гофстра, де вирішив здобути театральну освіту, але надовго його не вистачило. Якийсь час Крістофер гастролював у музичних ревю як танцюрист, працював у мобільному цирку в якості дресирувальника та «приборкувача» старої левиці:

Одним з найбожевільніших експериментів у моєму житті стала дрессура. Я влаштувався в невеликий цирк і працював там все літо. Моїми “підопічними” були леви, хоча назвати себе крутим дресирувальником я не можу: я був скоріше помічником місцевої зірки, яка виходила на манеж з величезними гарчачими істотами. І все ж свій номер у мене був: я працював з левицею, слухняною і старою, яку згодом полюбив, як люблять домашню кішку.

Акторська карєра

Значною проблемою для Уокена стала постать Дуейна Голла в сатиричній комедії Вуді Аллена «Енні Голл» (1977). Хоча його участь була доволі незначною, вона привернула увагу глядачів чотириразового лауреата премії «Оскар».

Лише за рік Крістофер сам здобув омріяну статуетку «Оскар», знявшись у воєнній драмі Майкла Чіміно «Мисливець на оленів». Його персонаж Нік Чевотаревич справив на аудиторію та критиків навіть сильніше враження, ніж головний герой у виконанні Роберта Де Ніро, якого також висували на цю почесну кінонагороду.

У вісімдесяті роки Уокен справді відчув смак слави. Він знявся у п’ятнадцяти стрічках, переважно виконуючи головні ролі. Серед них особливо виділялися бойовик «Пси війни» (Джеймі Шеннон), трилер «Мертва зона» (Джонні Сміт), науково-фантастичний фільм «Мозковий штурм» (доктор Майкл Ентоні Брейс), стрічка, заснована на реальних подіях «Контакт» (письменник Вітлі Стрібер).

Найбільш плідними для Крістофера стали дев’яності роки. На початку цього періоду він був номінований на премію «Еммі» за роль Джейкоба Віттінга у міні-серіалі «Сара, висока і проста жінка». Тандем Гленн Клоуз та Кріса Уокена був просто блискучим. Актор не загубився й у компанії Майкла Кітона, Денні Де Віто, Мішель Пфайффер у продовженні саги про Бетмена.

Згадуючи цю свою роботу, Крістофер розповідав: Одного разу я опинився у невеличкому містечку, запиленому горбистому поселенні на півдні Італії, і зустрів жінку з дитиною. Йому було, мабуть, близько восьми років. Він постійно дивився на мене, а потім сказав: «Макс!» – маючи на увазі Макса Шрека з «Бетмена». Ось вам і вплив кінематографа.

Глядачі також відзначили й епізодичну роль Крістофера у фільмі «Справжня любов», сценарій для якого написав Квентін Тарантіно. Гра Уокена так вразила режисера, що він запропонував йому роль капітана Кунца у «Кримінальному чтиві». Розповідь про золотий годинник, який його персонаж зумів зберегти у полоні у в’єтнамців, став одним з найяскравіших епізодів кінострічки саме завдяки таланту Крістофера.

Окрім Тарантіно, актора полюбляв залучати до своїх містичних фільмів Тім Бертон. Окрім «Бетмен повертається», Крістофер з’явився у його фільмі жахів «Сонна лощина», зігравши лякаюче-кумедного Гессенського вершника.

Поряд з амплуа моторошного лиходія, артист чудово вправлявся також і з комічними ролями, наприклад, у стрічці «Чотири весілля та одні похорони» (2002) або у комедії «Кенгуру джекпот» (2003).

Удатною роботою критики визнали роль Френка Ебегнейла у трилері Стівена Спілберга «Спіймай мене, якщо зможеш» (2002). Леонардо Ді Капріо, який зіграв екранного сина Вокена, відзначав, що старший колега настільки переконливо відтворив гіпервентиляцію, що змусив Лео серйозно запанікувати. На жаль, «Оскар», на який Крістофера було номіновано за цю роль, дістався Крісу Куперу з трагікомедії «Адаптація».

Цікавою та несподіваною була для актора роль віолончеліста з хворобою Паркінсона у стрічці «Прощальний квартет» (2012). Разом з Аль Пачіно актор блискуче грав у кримінальній комедії «Справжні хлопці» (2012), а з Кевіном Спейсі працював на зйомках фільму «Дев’ять життів», правдоподібно зображуючи чаклуна-продавця у котячому магазині (2016).

У дуеті з Робертом Де Ніро Вокен порадував глядачів картиною «Дідусь НЕлегкої поведінки» (2020), а з Джоном Туртурро знявся в антиутопічному серіалі «Розділення» (2022).

Особисте життя Крістофера Вокена

Актор неодноразово зізнавався, що його життя за лаштунками дуже консервативне. У 1969 році він одружився з Джорджіанною Тон, яка на той час була агентом з підбору акторів та його партнеркою по мюзиклу «Вестсайдська історія». І з того часу, як не намагалися папараці, Крістофера не могли викрити ані у романах на стороні, ані у інтригах.

Подружжя мешкає у сільському будинку лише вдвох, про який Вокен з гордістю згадував:

…там спокійно та чудово. Поруч з моїм житлом живуть зграї опосумів, скунсів та ціла батарея єнотів. Вони невпинно проникають до будинку через котячі двері і навіть приводять своє потомство. Інколи трапляється, що я заходжу вночі на кухню, а вони сидять там групою та смакують котячий корм. Я виконую одне й те саме щодня. Повторюю все знову і знову. Я харчуюсь у певний час, підіймаюсь у певний час. Роблю подібні речі в однаковому порядку. Я читаю, потім випиваю каву, потім працюю над сценаріями, потім займаюся на тренажері, а потім готую собі щось смачненьке.

Їх невеличку та міцну родину не змогла знищити навіть відсутність дітей. Навпаки, Крістофер вважає, що не реалізувався б як актор, маючи нащадків.

Одним з відкриттів Вокена стало його зізнання про те, що він не використовує ні мобільний телефон, ні комп’ютер, в екстремальному випадку може натискати кнопки на пульті від телевізора, іноді зупиняючись на певній передачі супутникового ТБ.

Єдиною помітною тінью, яка впала на життя Крістофера – його присутність на яхті під час смерті акторки Наталі Вуд у 1981 році. Вона, її чоловік Роберт Вагнер та Вокен подорожували разом біля островів Каліфорнії. Спочатку справу про її смерть визнали нещасним випадком, згодом її знову відкрили, Вагнера звинуватили у вбивстві через ревнощі. Про те, що чоловік та дружина сварилися під час подорожі, повідомив капітан корабля Денніс Даверн, а у 2018 році з’явилися ще свідки, які стверджували, що Вагнер заздрив дружині Вокену. Через сорок років після загибелі голлівудської зірки російського походження справу остаточно закрили.

Крістофер Вокен зараз

Після виходу на екрани трилера Бена Стіллера «Розкол» стало відомо, що стрічка отримає другий сезон, чим були задоволені і режисер, і актори, зокрема Крістофер Вокен.

Продовження незвичного оповідання про працівників певної прихованої фірми, які погодилися на процес відокремлення особистих спогадів від професійних, обіцяє бути не менш захопливим, ніж у першому сезоні.

Окрім цього, Уокен бере участь у масштабній казці Дени Вільнева «Дюна: Друга частина», де йому відведена роль падишаха Шаддама IV Коррино. Попри те, що Крістоферу виповнилося 80 років у 2023 році, він мріє про майбутні ролі та не планує спочивати на досягнутому.

Цікаві факти

• У Уокена існує звичай: майже з усіх зйомок він забирав пам’ятний сувенір. Яким було його розчарування, коли він відіграв останній епізод у фільмі «Бетмен повертається»: …у мене була ціла шафа різних кумедних костюмів та речей. І до останнього знімального дня я вже добре знав, що саме я хотів би забрати додому. У мене були чудові кайдани та безліч іншого. Але коли ми зняли останню сцену і я повернувся до своєї гримерної, я виявив, що все зникло. Вони забрали все! Абсолютно все, – скаржився актор в одному з інтерв’ю.
• У сімдесятих роках Крістофер працював в одному з театрів Канади. В той самий час до країни з закликами проти війни у В’єтнамі приїхав відомий Мохаммед Алі. Боксер виставив на благодійному аукціоні свої шорти, в яких виходив на ринг. Зрештою їхнім власником став саме Уокен. Боксерські труси досі зберігаються у його колекції речей «з історією».
• Танці, якими актор займався з дитинства, стали у пригоді й у дорослому житті. У 1993 році він знявся в кліпі Мадонни на композицію Bad Girl, а потім виступив хореографом під час постановки кліпу Fatboy Slim на пісню Weapon of Choice. За цю роботу Крістофер був удостоєний премії MTV VMA.

Значущі події в житті

1952 рік: дебютував у фільмах «Зала слави Халлмарк» та «Направляюче світло».

1958 рік: дебютував на сцені бродвейського театру у виставі «Ромео і Джульєтта».

У 1961 році вступив до університету Гофстра, проте через рік припинив навчання.
У 1963 році знявся у кінострічці «Оголений мегаполіс».
У 1966 році виступав на сцені бродвейського театру у виставі «Лев взимку».
У 1969 році одружився з акторкою Джорджіанною Тон. Знявся у фільмі «Я та мій брат».
У 1970 році з’явився у кінокартині «Клеопатра».
У 1972 році взяв участь у створенні фільму «Клітка щастя».
У 1977 році знявся у кінофільмі «Енні Холл».
У 1978 році був відзначений премією «Оскар» у номінації «Найкраща чоловіча роль другого плану» за втілення Ніканора Чевотаревича у стрічці «Мисливець на оленів».
У 1980 році виконав головну роль у фільмі «Пси війни».
У 1983 році зіграв ключові ролі у фільмах «Мозковий штурм», «Мертва зона».
У 1988 році виконав головну роль у кінокартині «Домашній хлопець».
У 1990 році зіграв головну роль у фільмі «Король Нью-Йорка».
У 1992 році знявся у кінострічках «Бетмен повертається», «Справжня любов».
У 1994 році взяв участь у створенні фільму «Кримінальне чтиво».
У 1995 році виконав головні ролі у фільмах «В останній мить», «Пророцтво».
У 1999 році знявся у фільмі «Сонна лощина».
У 2000 році виконав головну роль у фільмі «Відступники».
У 2003 році отримав премії Гільдії кіноакторів США та BAFTA за найкращу чоловічу роль другого плану у фільмі «Спіймай мене, якщо зможеш».
У 2005 році зіграв головну роль у фільмі «Доміно».
У 2007 році виконав головну роль у фільмі «Лак для волосся».
У 2012 році виконав головну роль у фільмі «Сім психопатів».
У 2013 році зіграв головну роль у фільмі «Влада переконань».
У 2017 році виконав головну роль у фільмі «Дідусь НЕлегкої поведінки».
У 2018 році виконав головну роль у фільмі «Незамінний ти».
У 2020 році зіграв головну роль у фільмі «Дика парочка».
У 2022 році виконав головну роль у серіалі «Розділення».

У 2024 році виконав провідну роль у кінострічці «Дюна: Друга частина».