Дитинство та юність

Справжнє ім’я акторки — Катрін Фаб’єн Дорлеак, а сценічне ім’я Деньов вона взяла, коли почала зніматися в кіно. Дівчинка народилася в Парижі у відомої театральної родини Моріса Дорлеака та Жанни Рене Деньов (виступала під псевдонімом Симоно). Батьки, окрім майбутньої знаменитості, виховували спільних доньок Франсуазу та Сильвію, а також дівчинку Даніель, яку Жанна Рене народила поза шлюбом від зв’язку з актором Еме Кларіоном.

Незважаючи на те, що вечорами зоряній парі аплодували тисячі парижан, Катрін росла далеко не в богемному оточенні. Мати сама вела господарство та привчала доньок до праці по дому. Але цілком природно, що четверо дівчат пішли стопами батьків. Вони знімалися в кіно та грали в театрі з дитинства — всі, крім майбутньої легенди світового кінематографу.

У дитинстві Катрін була дуже близька зі своєю сестрою Франсуазою — вони ділили одну кімнату та рідко сварилися, хоча були різними. Якщо Франсуаза була стриманою, то Катрін любила випити, поїсти і навіть покурити (до цигарок вона звикла у 16 років) і про кінокар’єру зовсім не мріяла.

Фільми з Катрін Деньов

Творча біографія Катрін Деньов, як і в усіх її сестер, почалася в підлітковому віці: дебют артистки на знімальному майданчику стрічки «Гімназистки» відбувся у 14 років — до акторського складу вона увійшла разом зі своєю сестрою Сильвією.

У своїй першій кінострічці вона з’явилася під справжнім іменем Катрін Дорлеак, але згодом, коли старша сестра Франсуаза здобула визнання у Франції, дівчина вирішила, що однієї Дорлеак для кінематографа цілком достатньо.

Як псевдонім вона обрала дівоче прізвище матері – Деньов. Акторка набула всесвітньої слави та отримала престижну французьку кінонагороду «Кришталева зірка» 1964 року, коли мюзикл Жака Демі «Шербурзькі парасольки» з композиціями Мішеля Леграна став тріумфатором Каннського кінофестивалю. Варто зазначити, що Катрін не могла повною мірою відчути радість перемоги, оскільки серед тих, хто програв, була її старша сестра, яка знялася у фільмі Франсуа Трюффо «Ніжна шкіра», а преса ще більше роздувала тему про «суперництво» сестер-акторок опитуваннями та рейтингами.

Вже наступного року Денев з’явилася в головній ролі у психологічному трилері Романа Поланскі «Огида» – для відомого польсько-французького режисера це була перша англомовна робота та перша частина його знаменитої «квартирної трилогії». За версією газети The New York Times, стрічка стала одним із кращих фільмів 1965 року. Не обминули увагою картину й кінокритики, віддавши їй премії ФІПРЕССІ, BAFTA та інші.

1967 рік став водночас трагічним і успішним для кінокар’єри молодої артистки. Разом із сестрою Катрін знялася в ще одній музичній стрічці Демі та Леграна «Дівчата з Рошфору». Якщо в «Парасольках» героям довелося переважно співати, то у цьому фільмі більшу частину дії відвели танцям. Для Дорлеак, яка, на думку критиків, на екрані затьмарила своїм темпераментом Катрін, картина стала останньою у фільмографії: того року 25-річна акторка загинула в автомобільній катастрофі. Смерть Франсуази стала потрясінням для Деньов.

Того ж 1967-го Катрін постала перед глядачами в незвичній для себе ролі, зігравши головну героїню у картині «Денна красуня».

Луїс Бунюель, який вже встиг здобути репутацію кінорежисера-сюрреаліста, запропонував француженці втілити в собі постать жінки, схильної до сексуальних відхилень. Типаж Денев – відсторонена та холодна краса – ідеально підійшов для персонажки, що живе у світі буржуазного добробуту та мріє про заборонене.

Незабаром іспанський режисер-бунтар знову запросив Катрін для зйомок у драмі «Трістана», де митцеві вдалося зіграти в дуеті зі славетним Фернандо Реєм, одним з улюблених виконавців Бунюеля. Фільм, що знову містив сюрреалістичні мотиви, викликав суперечливі відгуки критиків. Загалом стрічку охарактеризували як «історію спокуси та відплати, якій за жорстокістю та сарказмом немає рівних у кіно».

Картина «Поліцейський» (1972) запам’яталася Денев розчаруванням у секс-символі Алені Делоні. У акторів, які грали закоханих, почався справжній роман. Пару всюди надзвичайно наполегливо супроводжували папараці, і лише через місяць стосунків акторка випадково дізналася, що інтрижка входила до кошторису піар-кампанії майбутнього фільму, а Делон сумлінно виконував умови угоди з продюсерами. Обурена мисткиня розірвала зв’язки з героєм-коханцем, а в інтерв’ю заявила, що Ален цілується огидно.

Протягом усієї кінокар’єри француженка продовжувала з’являтися в кадрі з відомими акторами-чоловіками. Партнером Деньов встиг стати Ів Монтан. Разом білява красуня та брутальний шансоньє знялися в комедії «Дикун» (1975) Жана-Поля Раппно. Зйомки велися як в Італії, так і на тропічних островах, даючи глядачам вкотре насолодитися стрункою фігурою мисткині.

Яскравим експериментом у фільмографії Катрін став еротичний трилер Тоні Скотта «Голод» (1983). Сюжет про вампірів, обраний режисером, виявився далеко не новим, помітним його зробив акторський склад: окрім Денев у стрічці знялися Сьюзан Сарандон та Девід Боуї.

Для цього проєкту, подібно до багатьох попередніх у творчості француженки, дизайнер одягу Мілена Канонеро підібрала вбрання від Іва Сен-Лорана.

Згодом «королева французького кіно» регулярно з’являлася на екранах у стрічках різних видів. У 1992 році глядачі побачили улюблену акторку у франко-в’єтнамській мелодрамі «Індокитай» режисера Режиса Варньє. Стрічка принесла акторці премію «Сезар», а сама отримала «Золотий глобус» та «Оскар» як найкращий фільм іноземною мовою.

Вдруге співпрацювати з Варньє Катрін змогла в історичній мелодрамі «Схід-Захід» (1999), де партнерами Денев на знімальному майданчику стали Олег Меньшиков, Сергій Бодров-молодший, Тетяна Догілєва. Стрічка номінувалася на «Золотий глобус», «Оскар» та «Сезар», але нагород не здобула. Проте картина справила враження, оскільки саме показ драми на Каннському кінофестивалі є місцем розгортання сюжету фільму Браяна Де Пальми «Фатальна жінка» (2002).

Серед фільмів десятих помітною стала робота Катрін у картині «За цигарками», створеній Емманюель Берко в жанрі роуд-муві. Сценарій писався спеціально для Денев, розкриваючи тему «нового життя після 60». Комедія попри всю її легкість дозволила глядачам замислитися над вічними питаннями, зв’язками між людьми, родичами — її показали на закритті конкурсної програми Берлінського кінофестивалю.

У 2019-му Денев з’явилася у фільмі «Правда» японського режисера Хірокадзу Корееда. Колегами Катрін на майданчику стали Жюльєт Бінош та Ітан Хоук. Комедія стала фільмом відкриття Венеційського кінофестивалю та отримала позитивні відгуки.

Під час роботи над франко-бельгійською стрічкою «Після мене» у листопаді 2019-го Денев перенесла інсульт, через що зйомки довелося перервати. Але рухова активність акторки не постраждала, і вона повернулася до роботи — фільм все ж був представлений на Каннському МКФ у 2021-му.

Для афіші форуму було обрано епізод з Катрін із стрічки Алена Кавальє «Збентеження». З’явившись на відкритті МКФ, Денев зачитала вірш Лесі Українки «Надія» французькою мовою.

Фільмографію зірки кіно доповнила біографічна комедія «Бернадетт», де Денев уособлює постать Бернадетт Ширак, французького політика та вдови колишнього президента Франції Жака Ширака. Перший показ фільму відбувся на фестивалі французького кіно «Гельвеція».

Музика

Небагато хто знає, що Денев ще й вокалістка. Співочі здібності акторки демонструвалися в романтичній комедії «Я кохаю вас», де в дуеті з Сержем Генсбуром заспівала пісню Dieu est un fumeur de Havanes…, у комедії «Улюблена теща» виконала композицію Joyeux anniversaire maman, а хіт Ho capito che ti amo у виконанні зірки пролунав у драмі «Герой родини».

У детективній виставі «Вісім жінок» акторка співала як самостійно, так і разом з іншими партнерками, голос артистки можна почути у популярному творі минулих років Toi jamais. Випускала Катрін Денев пісні і у форматі повноцінного студійного альбому, і ці композиції не мають жодного зв’язку з кінострічками. Йдеться про платівку Souviens-toi de moublier, що побачила світ у 1981 році. На останньому показі Іва Сен-Лорана, улюбленого друга та модельєра, вона виконала сумну та надзвичайно зворушливу мелодію.

Особисте життя

Особисте життя Денев завжди цікавило журналістів. Першим коханням Катрін у юності став режисер Роже Вадим, у якого вона знімалася у фільмі «Гріх і чеснота». На той час дівчині ледь виповнилося 17, а партнер акторки виявився старшим на 15 років. Катрін втратила глузд, втекла з дому та переїхала до помешкання коханого. Вона народила Роже сина Крістіана. Після цього режисер запропонував матері своєї дитини руку та серце, але артистка вже розчарувалася в цих стосунках і відмовила йому.

Приблизно через два роки француженка вийшла заміж за британського фотографа Девіда Бейлі.

За документами вони лишалися подружжям сім років, проте насправді прожили разом не більше року. Цікаво, що, згадуючи свій єдиний офіційний шлюб, Денев відзначила, що найкращим у ньому виявилася можливість вивчити англійську мову.

Катрін Денев і Марчелло Мастроянні.

Будучи пані Бейлі, акторка зав’язала серйозний роман з італійським актором та режисером Марчелло Мастроянні. Разом з ним вона знімалася у фільмі «Ліза» та народила йому другу дитину, доньку Кьяру. Марчелло, як і Роже Вадим, прагнув бачити Катрін своєю дружиною, але та знову відмовила коханому чоловікові та зберегла незалежність у стосунках. А через три роки жінка взагалі повідомила Мастроянні, що тепер вони лише приятелі.

У наступні роки в акторки були тривалі романи з режисерами Романом Поланскі, Джеррі Шацбергом, Франсуа Трюффо, акторами Жераром Депардьє, Клінтом Іствудом, Джоном Траволтою та іншими. Але Денев залишилася вірна собі: вона зберегла волю, живе в одному з престижних районів Парижа і сама обирає чоловіків.

Діти Катрін пішли слідами відомої матері. Син став зіркою драми «Втрачений час» і багато грає в театрах, а у Кьяри Мастроянні фільмографія й зовсім величезна. Завдяки спадкоємцям акторка вже неодноразово стала бабусею.

Катрін Деньов зараз

Зараз акторка залишається бажаною гостею, мабуть, найвідомішого кінофестивалю планети. У травні 2024-го в Каннах було представлено трагікомічну стрічку прославленого французького режисера Кристофа Оноре «Мій Марчелло». У гротескній картині, що розповідає про труднощі життя зоряних дітей у шлейфі слави своїх батьків, Кьяра Мастроянні перетворюється на свого знаменитого батька, а Катрін Денев виступає в епізодичній ролі.

У вересні псевдобіографічний фільм дістався і до російського кінопрокату – показ був приурочений до 100-річчя Марчелло Мастроянні, широко відзначавшогося у кінематографічному світі.

У 2024 році Деньов з’явилася в одній з провідних ролей у зворушливій франко-американській сімейній оповіді «Протягом пори» та приєдналася до акторського складу фантастичної драми «Юрей», що базується на японських народних віруваннях про спілкування з духами померлих.

Фільмографія

• 1964 — «Парасольки Шербура»
• 1965 — «Огида»
• 1967 — «Денна красуня»
• 1970 — «Трістана»
• 1977 — «Загублена душа»
• 1992 — «Індокитай»
• 2003 — «Небезпечні зв’язки»
• 2010 — «Відчайдушна господиня»
• 2012 — «Астерікс і Обелікс у Британії»
• 2014 — «Чоловік, якого надто сильно кохали»
• 2015 — «Молода кров»
• 2017 — «Я і ти»
• 2017 — «Все розділяє нас»
• 2018 — Le dernier vide-grenier de Claire Darling
• 2018 — Mauvaises herbes
• 2018 — «Буріян»
• 2019 — «Правда»
• 2020 — «Скарби джунглів»
• 2021 — «Після мене»
• 2023 — «Бернадетт»
• 2024 — «Протягом пори»
• 2024 — «Мій Марчелло»

Дискографія

• 1981 — Souviens-toi de moublier

Цікаві факти

1. У інтерв’ю Денев називала першим культурним враженням відвідування Лувру в школі разом з класом.
2. Альфред Хічкок хотів відзняти Катрін, захопившись її грою у фільмі «Сирени Міссісіпі», але не встиг реалізувати цей задум, оскільки помер.
3. Мати Катрін Жанна Рене Деньов померла у 2021-му на 110-му році життя, що зробило її найстаршою представницею акторської професії.
4. Голосом Денев промовляє головна героїня у французькому дубляжі радянського мультфільму «Снігова королева».