Дата і місце народження

11 вересня 1946 року в Яготині Київської області, де осіннє сонце золотило перші коники на стінах хати, народився Анатолій Дмитрович Криволап – хлопчик, чиє ім’я згодом стане синонімом найдорожчого українського мазка.

Школа і освіта

Дитинство в Яготині – це перша палітра, де четвертокласник несподівано для себе оголосив: “Я буду художником”, а вчителька лише посміхнулася, не знаючи, що це пророцтво. У школі малював коників і ландшафти, натхненний уявою, бо без неї, як сам каже, “художник – статист”. Закінчив Київський державний художній інститут у 1976-му, майстерня Віктора Пузиркова – консервативного радянського майстра, де натуралізм з імпресіонізмом душив імпульс, але Криволап ковав свій шлях: “Освіта дала інструменти, але свобода – зсередини”.

Кар’єра

Карьєра Криволапа – це епічна симфонія від радянських замовлень до глобальних рекордів: після інституту працював у художньому фонді, малюючи на замовлення, але зрозумів – “гроші чи мистецтво” – і пішов, не беручи більше контрактів. 1978-го з’явився перший меценат – польський лікар Рішард Врублевський, що зібрав найбільшу колекцію й став другом. 1990-го – член НСХУ, 1992–1995 – учасник “Живописного заповідника”, групи, що перевернула українське мистецтво. Стиль – нефігуративний пейзаж: абстрактні форми, гаряча гама, імпульс душі в кольорі, від серії “Український мотив” (50 робіт, Шевченківська премія 2012-го) до медитативних вечорів, де “контрасти фактури трансформують ландшафт у духовний простір”.

 Виставки – вихор: PinchukArtCentre, NAMU, Saatchi Gallery (Лондон), ретроспективи з 500+ творами. Рекорди: “Кінь. Ніч” на Phillips (2011) за $121 тис. – найдорожчий українець; середня ціна – $70 тис. Альбоми: “Живопис” (2006, 2008), каталог “30 років” (2009). 2016-го – заснував премію для молодих ($5 тис.). Під час війни – іконопис: розпис церкви в Липівці (10 років), ікона “Архистратиг Михаїл” (2023, подарунок Києву за $100 тис.), бо “церква – сателіт для зустрічі з Богом”. У 71 малює в Засупоївці, де пейзажі оживають як опір.

Сім’я

Сім’я Криволапа – це тиха основа для гучних імпульсів: дружина й діти – “близькі люди й творчі особистості, що терплять мій характер художника-егоїста”. Донька Ганна – художниця, з якою спільні проєкти, син Олексій – машиніст локомотиву. Родина – як палітра: “Пощастило з ними, бо вони тримають баланс у моєму хаосі мазків”.

Сучасність

У 79 Анатолій – на піку імпульсу: живе й творить у Засупоївці під Яготином, де село шепоче натхнення, а майстерня – лабораторія нових серій колоритних пейзажів. У 2025-му готується до виставок у Європі, колабів з молодими, бо “політики без зв’язку з мистецтвом крадуть душу країни”. Волонтерить преміями, іконами для ЗСУ, інтерв’ю про “увагу до світу як джерело уяви”. Плани? Нові цикли про війну й надію: “Художник реагує фарбами, бо без мистецтва Україна – сіра”.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”