Дитинство та сім’я

Майбутній актор Алан Сідні Патрік Рікман народився 21 лютого 1946 року в Лондоні, у родині ірландця та валлійки. Батьки майбутнього відомого актора також мали здібності – батько, хоч і працював на заводі, був непоганим художником, мати-домогосподарка чудово співала.

Сім’я була досить бідною. Окрім Алана, у подружжя Рікманів зростали ще троє дітей: старший Девід (1944 р. н.), молодший Майкл (1947 р. н.) та сестричка Шейла (1949 р. н.).

У родині дотримувалися суворих принципів виховання, де, як стверджував Алан, «дітей мають бачити, але не чути». І, звісно, ніхто з найближчих родичів особливо не заохочував його захоплення театром. Алан згодом запевняв, що його талант – «просто збіг обставин». Втім, актор завжди підкреслював, що його батьки були чудовими людьми, і він отримав їхню турботу та підтримку сповна.

У 1954 році помер від раку батько Алана. У той час хлопчику було лише вісім років, а решті дітей – дев’ять, сім і п’ять. Смерть єдиного годувальника стала великим шоком для всієї родини.

Алан був вражений втратою улюбленого батька, але надзвичайна прив’язаність до матері не дала йому зануритися в тривалу смуток. Хлопчик всіма силами намагався зняти тягар турбот з її плечей, допомагаючи по дому та не завдаючи їй зайвого клопоту. Також Алан старанно взявся за підручники, намагаючись бути найкращим учнем у класі. Незабаром наполегливість принесла свої плоди: він отримав стипендію елітної лондонської школи «Латимер». Там хлопчик вперше захопився драмою та з’явився на сцені у шкільному спектаклі.

Перші кроки до визнання

Отже, Алан дебютував у учнівській виставі «King Grizzly Beard». Згодом відбулося безліч аналогічних шкільних вистав. У 1962 році, після одного з таких аматорських виступів (16-річний Рікман зіграв роль у «Кавказькому колі крейди»), його наставник Тернер Глін зауважив: «Алане, твій тембр – це вказівка для подальшого життя». 

Вже тоді всі навколо Рікмана були переконані, що він – актор від природи. Яким було здивування близьких, коли після школи Алан зі словами «драматичне мистецтво не здається мені доцільним вибором» вступив до Коледжу мистецтв та дизайну в Челсі.

Перші спроби

Закінчивши коледж, Рікман разом із товаришами заснував дизайнерське бюро в Сохо. Успішним підприємством це назвати важко: хоча Алан і стверджував, що він «чудово проводив час», особливих прибутків бізнес їхнім творцям не приносив.

Рікмана все більше тягнуло до тієї, першої дитячої фантазії – професійної сцени. Зрештою, у 1972 році 26-річний Алан вирішив знову піти навчатися. Цього разу до Королівської академії драматичного мистецтва. Його прийняли одразу. Більше того, Алан став блискучим студентом, отримавши королівську стипендію. До скарбниці початківця актора потрапили такі відзнаки як «Приз Емілії Літтер», «Приз Форбса Роберстона» та золота медаль Банкрофта.

Проте після завершення академії кар’єра не пішла вгору. Рікману довелося об’їздити всю Англію, граючи у п’єсах Ібсена, Брехта та Шекспіра. У 1981 році він побував у Радянському Союзі зі спектаклем «Брати Карамазови». Алан Рікман хапався за будь-яку роботу та вдосконалював свою майстерність ще багато років.

І ось, перша перемога – роль Вальмона у виставі «Небезпечні зв’язки» Шодерло де Лакло, де він здобув беззаперечний успіх у англійської публіки. Глядачі полюбили його настільки сильно, що почали заздалегідь скуповувати афіші із зображенням Рікмана. Так вперше в історії Лондона постери до вистави стали додатковим джерелом доходу для театру.

У 1986 році виставу запросили на Бродвей, а в 1987 Алан Рікман отримав за неї відзнаку американських рецензентів New York Critics Circle. Митець став американською театральною знаменитістю. Його помітив кіновиробник Джоел Сільвер, запропонувавши йому роль у екшені «Міцний горішок».

Підйом кар’єри

Саме «Міцний горішок» – стрічка 1988 року режисера Джона МакТірнана, що розповідає про терористів, які захопили літак, перетворила Алана Рікмана на голлівудську зірку найвищого рівня.

Перед початком зйомок Алан вагався: йому вже 42, а він лише-но збирався дебютувати у великому кіно. До того ж основний партнер на майданчику – сам Брюс Вілліс. Рікману належало зобразити головного лиходія, з чим він, до речі, впорався блискуче. Однак згодом часто скаржився, мовляв, роботу свою виконав майже «безкоштовно». За словами Рікмана, гонорар у Вілліса був настільки великий (близько 7 млн дол.), що керівники проєкту набирали інших акторів за принципом «кому б вони могли нічого не платити».

Але в довгостроковій перспективі Рікман все ж здобув значний успіх: «Міцний горішок» миттєво став класикою жанру, і критики доволі довго дискутували, чия роль була виконана краще – хорошого хлопця Брюса чи його супротивника Алана. Митець згодом не раз сумно жартував, що слава дісталася йому разом із ярликом «той поганий хлопець». Та все ж подальші пропозиції не змусили на себе чекати.

Отже, у 1989 році він зіграв невелику роль у фільмі «Січнева людина» Пета О’Коннора, де йому вдалося попрацювати з зірками тієї епохи – Кевіном Кляйном та Мері Елізабет Мастрантоніо.

А вже у 1991 році він знявся одразу в декількох стрічках: трилері «Країна в шафі», романтичній історії «Правдиво, шалено, глибоко», мелодрамі «Заплющ мої очі». Його партнерами на майданчику стали Клайв Оуен, Меделін Стоу, Джульєт Івенсон.

Насправді, з глядачів та кінооглядачів найбільшу увагу привернула лише одна з його робіт того року – «Робін Гуд: Принц злодіїв» режисера Кевіна Рейнольдса, де Рікману випала доля зіграти розлюченого шерифа. За прихильність аудиторії у цій історії Алану довелось позмагатися з самим Кевіном Костнером у втіленні Робіна Гуда.

Позитивний герой

У 1995 році Рікман нарешті створив образ доброчесного персонажа в екранізації роману «Розум і почуття». Переконати продюсерів, що актор буде гармонійно виглядати у стрічці, змогла авторка сценарію та подруга Алана Емма Томпсон. Згодом, деякі критики навіть вважали, що Рікман вийшов надмірно «благородним» героєм. Але шанувальники цієї думки не поділяли, і актор був висунутий на премію «BAFTA» у номінації за найкращу роль другого плану.

Відзнаки та визнання

У 1996 році Алан отримав одразу дві нагороди: «Еммі» та «Золотий глобус». Їх було присуджено за блискучу гру Рікмана у фільмі «Распутін», де він талановито передав образ російського бунтівника та суперечливої історичної постаті.

У цьому ж році Алан спробував себе у ролі постановника, поставивши виставу за п’єсою Шарман МакДональд «Зимовий гість». Дебют не залишився непоміченим: стрічка здобула дві премії Венеційського кінофестивалю.

Щодо акторської кар’єри, на рахунку Алана Рікмана продовжували накопичуватися десятки чудових ролей. Серед найвідоміших стрічок у фільмографії актора того періоду значаться трилер «Поцілунок Юди» Себастьяна Гутьєрреса, воєнна драма «Майкл Коллінз» Ніла Джордана, комедія «Догма» Кевіна Сміта, драма «Англійський цирульник» Педді Бретнека та інші.

Нова ера

У 2000 році для актора почалася нова творча доба: він підписав угоду на роль Северуса Снейпа, декана факультету Слизерину у серії фільмів про хлопчика-чарівника «Гаррі Поттер». Запрошення на цю роль він отримав особисто від Джоан Роулінг, авторки серії однойменних романів. Джоан була переконана, що кращого кандидата їй просто не знайти.

До виходу першої стрічки про хлопчика-чарівника, Алан Рікман був надзвичайно відомим виконавцем, проте згодом перетворився на культову постать. Безперечно, кіносага «Гаррі Поттер» подарувала зірковий час багатьом молодим талантам – Даніелю Редкліффу, Руперту Грінту, Еммі Вотсон та іншим. Проте всі вони неодноразово підкреслювали, як значущою була співпраця на знімальному майданчику саме з Аланом Рікманом.

Спогади акторів «Поттеріани» про Алана Рікмана

Він, на відміну від своїх ролей лиходіїв, завжди вирізнявся стриманістю, ввічливістю та ніколи не скупився на корисні поради для початківців. «Алан -одна з найбільш відданих і чуйних особистостей у кіноіндустрії» – так відгукувався про свого колегу актор, який виконував головну роль, Даніел Редкліфф.

З 2006 по 2012 рік провідні та другорядні ролі Алану пропонували такі режисери, як Марк Еванс (драма «Сніжний пиріг»), Том Тиквер (фентезі-драма «Парфумер»), Тім Бертон (мюзикл «Суїні Тодд»), Майкл Гоффман (комедія «Гамбіт») та інші.

У 2013 році Алан Рікман порадував шанувальників своєю участю у фільмі «Клуб «CBGB», де зіграв легендарного музиканта та власника відомого клубу в Нью-Йорку. Разом з ним на одній площадці працювали Ешлі Грін, Стана Катич та Руперт Грінт. Стрічку схвально оцінили як віддані прихильники творчості Рікмана, так і численні кінокритики.

До речі, окрім незаперечного акторського обдарування, Рікман володів ще одним природним даром – незвичайним, оксамитовим, низьким тембром голосу, а також бездоганною англійською вимовою. Недарма в кіноіндустрії йому дали прізвисько The Voice (голос). Алана часто запрошували озвучувати анімаційні та ігрові фільми. Одним з останніх мультфільмів, який він озвучив, стала «Аліса в країні чудес» (2010 рік) в інтерпретації Тіма Бертона, де він працював «голосом» знаменитої гусениці Абсолема.

Голос Алана Рікмана в мультфільмі «Аліса в країні чудес»

У 2016 році вийшов останній фільм з участю знаменитого рікманівського голосу «Аліса в Задзеркаллі», який є продовженням стрічки «Аліса в країні чудес». У цьому кінофільмі Алан Рікман знову подарував голос Абсолему (але вже не метелику-кокону, а істоті, що випустила крила).

Особисте життя Алана Рікмана

Алана Рікмана часто іменували «останнім голлівудським романтиком». Зі своєю майбутньою та єдиною дружиною, Рімою Гортон, актор зустрівся у 1965 році, коли йому виповнилося 19, а їй – 18. Несподівана зустріч поступово перетворилася на почуття, яке зігрівало подружжя протягом усього їхнього спільного життя, а саме 51 рік.

Ріма була і залишається жінкою прогресивних поглядів. У юності вона висувала свою кандидатуру до парламенту від партії лейбористів. Як покликання обрала викладання економіки.

Подружжя завжди жило досить приватно, Рікман не любив розголошувати деталі особистого життя. Узаконили свій зв’язок вони лише у 2012 році (після 47 років знайомства). Алан прокоментував весілля так: «Це було чудово, оскільки не було жодних гостей». Нащадків пара також не мала. Це рішення колись прийняла Ріма, актор підтримав її: «Відсутність дітей дає мені свободу для праці».

Хвороба та відхід

У 2015 році, за кілька місяців після шлюбу Ріми та Алана, стало відомо про серйозну недугу актора. Лікарі діагностували у нього злоякісну пухлину, рак підшлункової залози. Прогнози були невтішними.

Алан Рікман помер 14 січня 2016 року. Поминальна церемонія за актором відбулася через два тижні у Церкві Святого Павла («церква митців») в Лондоні. На церемонії були присутні лише близькі люди та родина.