Дата і місце народження

22 червня 1940 року в Тегерані, столиці Ірану, на світ з’явився Аббас Кіаростамі. У середньокласній родині, де батько займався живописом і декоруванням, хлопчик з ранніх літ вдихав аромат фарб і літератури. Тегеран того часу – місто контрастів, де стародавні базари шепотіли історії, а сучасність уже стукала в двері, – став першим полотном для його мрій.

Школа і освіта

З дитинства Аббас виявляв талант до мистецтва: у 18 років він виграв конкурс малюнків, що стало пропуском у світ професійної творчості. Щоб оплатити навчання, юнак підпрацьовував регулювальником руху – уявіть, як майбутній майстер кадру керував потоком машин, ніби оркестром. У Тегеранському університеті, на факультеті образотворчого мистецтва, він вивчав живопис і графічний дизайн. Ці роки сформували його естетику: прості лінії, гра світла й тіні, які згодом оживуть у фільмах. Освіта не була сухою теорією – це був живописний вир, де Аббас малював дитячі книжки, створював титри для кіно й знімав телерекламу, накопичуючи 150 роликів між 1962 і 1966 роками.

Кар’єра

Кар’єра Кіаростамі розквітла в 1969 році, коли він приєднався до Центру інтелектуального розвитку дітей і молоді (Канун), де заснував кінематографічний відділ. Перший короткометражний фільм “Хліб і провулок” (1970) – лише 10 хвилин про хлопчика й собаку – став манифестом його стилю: мінімалізм, імпровізація, фокус на дітях як дзеркалах невинності. У 1974-му дебютував повнометражним “Подорожнім” – історією провінційного юнака, що мріє про футбол, ніби про свободу.

Після Іранської революції 1979 року Кіаростамі не емігрував, а вкоренився глибше: “Якщо висадити дерево в чужий ґрунт, плоди будуть гіркими”, – казав він. Трилогія Кокерських фільмів (“Де є дім мого друга?”, “І життя триває…”, “Під оливковими деревами”, 1987–1994) – це поема про землетрус у селі Кокер, де реальність переплітається з метафікшном, ніби нитки в перському килимі. “Копіюй” (1990) – гібрид документального й художнього, заснований на реальній історії шахрая, що видавав себе за режисера.

Міжнародний успіх прийшов з “Смаком вишні” (1997) – простою притчею про чоловіка, що шукає помічника для самогубства, яка здобула “Золоту пальмову гілку” в Каннах. Фільм став скандалом: Роджер Еберт спочатку розгромив, але час довів його велич. “Вітер нас понесе” (1999) – ще одна медитація над смертю й селом, де журналіст чекає на похорон старої жінки, а отримує урок життя.

У 2000-х Кіаростамі розкрив крила за кордоном: “Копія сертифіката” (2010) в Італії з Жюльєт Бінош – гра в подружжя, де правда й брехня танцюють танго. “Подобно комусь, закоханому” (2012) у Японії – ніжна історія самотності. Останній шедевр “24 кадри” (2017) – 24 анімовані ескізи, випущений посмертно, ніби прощальний шепіт. За кар’єру понад 40 фільмів, 70+ нагород, включаючи премію Імператора Японії (2004). Він писав поезію, фотографував дерева, як портрети друзів, і завжди іронізував: “Кіно – це не кінець світу, а лише початок розмови”.

Сім’я

Сімейне життя Кіаростамі було тихим, як його фільми. У 1969 році він одружився з Парвін Амір-Голі, але шлюб розпався – відлуння “Звіту” (1977), його автобіографічної драми про кризу подружжя. Залишився син Ахмад, актор і соратник у кількох проектах. Інший син, Бахман, також став частиною родинної творчої орбіти. Аббас тримав приватність під замком, кажучи: “Сім’я – це не сюжет для кадру, а тиха гавань”. Дітям він залишив не стільки спадщину, скільки урок: мистецтво – це жити з відкритим серцем.

Наші дні

Аббас Кіаростамі пішов із життя 4 липня 2016 року в Парижі, у 76 літ, від раку шлунково-кишкового тракту – хвороба, що почалася в Тегерані й згасла за кордоном після операцій. Футбольний матч у фіналі “Копії сертифіката” став пророцтвом: перед смертю його запросили до Академії “Оскара“ для різноманітності. Поховали в Тегерані, де тисячі – від митців до простих іранців – прощалися з “символом миру”. Сьогодні його фонд зберігає архіви, а фільми крутять фестивалі: від Берліна до Токіо. Наслідок – глобальний: Кіаростамі надихає нове покоління, нагадуючи, що кіно – це не спецефекти, а подих вітру в листі.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”