Джеймс Байрон Дін народився 8 лютого 1931 року в Меріоні, штат Індіана, США, в сім’ї фермера й зубного техніка Вілтона Діна та Мілдред Вілсон. Раннє дитинство минуло в провінційній тиші, але смерть матері від раку, коли йому було дев’ять, розірвала світ навпіл. Батько відправив його до тітки й дядька в Фейрмаунт, Індіана, де квакерське виховання навчило його стримувати біль, але не пристрасть.

Школа і освіта

Джеймс навчався у Фейрмаунтській середній школі, де був середнячком у всьому, крім спорту й театру. Баскетбол, бейсбол і дебати – тут він викладався на повну, але сцена шкільного драмгуртка стала його справжньою стихією. Після випуску в 1949-му вступив до Коледжу Санта-Моніки, потім перевівся до Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі (UCLA), де вивчав драму. Та справжнім університетом стала акторська студія Лі Страсберга в Нью-Йорку (1951), де метод Станіславського загострив його талант до межі болю. “Я не вчився грати, я вчився бути”, – казав він, кидаючи виклик академічним підручникам.

Кар’єра

Кар’єра Діна – це метеор: коротка, яскрава, незабутня. Початок – 1951-й, епізоди в серіалах (“Pepsi-Cola Playhouse”, “Danger”) і реклама Pepsi, де він танцював із содою в руках. Бродвей дав перший прорив: роль Баха у п’єсі “See the Jaguar” (1952), потім – арабський хлопчик у “The Immoralist” (1954), що привернув увагу Голлівуду.

Справжній вибух – три фільми, що стали класикою. “На схід від раю” (1955, реж. Еліа Казан): Кел Траск, син із розбитим серцем, приніс першу номінацію на “Оскар“ (посмертно). “Бунтар без причини” (1955, реж. Ніколас Рей): Джим Старк у червоній куртці – втілення юнацького гніву, що зробив Діна іконою. “Гігант” (1956, реж. Джордж Стівенс): Джетт Рінк, техаський дикун, що піднімається з бруду до нафтових мільйонів, – ще одна номінація на “Оскар” (посмертно). Усі три стрічки вийшли за два роки, але Дін не дожив до прем’єри “Гіганта”. Його голос у деяких сценах дублювали – смерть обірвала зйомки. Загалом – 30+ телеролей, кілька театральних постановок і три кінозірки, що горять вічно.

Сім’я

Сімейне життя Діна – це радше самотність, ніж родинне тепло. Після втрати матері він віддалився від батька, який одружився вдруге. Тітка Ортенсія та дядько Маркус Вінслоу у Фейрмаунті замінили батьків, але Джеймс завжди почувався чужим. Романтичні зв’язки були бурхливими: акторка П’єр Анджелі (1954) – швидкоплинна любов, розбита її матір’ю; чутки про романи з Урсулою Андресс і Салом Мінєо (колегою по “Бунтарю”). Дін не встиг одружитися чи мати дітей – його життя обірвалося на 24-му році. Друзі, як Марлон Брандо чи Денніс Гоппер, називали його “братом по духу”, але справжньою сім’єю була камера, яка любила його більше, ніж люди.

Наші дні

Джеймс Дін загинув 30 вересня 1955 року в автокатастрофі на трасі 466 у Каліфорнії. Його сріблястий Porsche 550 Spyder, прозваний “Маленький Бастард”, зіткнувся з Ford Tudor. Дін помер миттєво, у 24 роки, залишивши легенду, що росте з кожним роком. Його смерть потрясла Америку: тисячі листів від фанатів, меморіали, навіть спроби “воскресити” його в культурі – від пісень до футболок. У 2005-му Warner Bros. планувала біографічний фільм із Ді Капріо, але проєкт не злетів. Спадщина – дві номінації на “Оскар”, “Золотий глобус“ (посмертно), зірка на Алеї слави (1960). Дін – це не актор, а міф, чиї фото досі продають бунтарство молоді, яка шукає себе.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”