Дата і місце народження

15 вересня 1894 року в богемному Монмартрі, серці Парижа, Франція, на світ з’явився Жан Ренуар – другий син легендарного імпресіоніста П’єра-Огюста Ренуара та його дружини Аліни Шаріго, колишньої моделі й швачки. Батько, якому тоді було 53, увічнив немовля з довгим, як у дівчинки, волоссям на полотнах, а мати подарувала родинне тепло. Дитинство пройшло в колі художників, моделей і родичів, з переїздом до сонячної провінції Ессьой та Каґ-сюр-Мер, де природа стала першим учителем.

Школа і освіта

Освіта Жана була бунтарською, як і його майбутні кадри: елітні пансіони в Нейї-сюр-Сен і Ніцці, де він, за власними словами, “вічно тікав”, не витримуючи суворої дисципліни. Батьки мріяли про “ручну” професію – кераміку чи малювання, – тож у 1913-му він закінчив Університет Екс-ан-Прованса ступенем з математики й філософії, де писав вірші. Війна перервала все: кавалерія, поранення в ногу (постійна кульгавість), піхота, а згодом – розвідувальний пілот. У госпіталі, з ногою на возз’єднанні, Жан відкрив кіно – серіали й Чапліна, що зачарували, як перше кохання. Після війни – кераміка з братом Клодом у Каґ-сюр-Мер, але доля кликала до плівки.

Кар’єра

Кар’єра Ренуара – це еволюція від німих експериментів до голлівудських мрій і французьких рефлексій, де кожен фільм – дзеркало епохи, з гумором, співчуттям і революційним фокусом. Дебют 1924-го: “Катрфей” (La Fille de l’eau) – імпровізована драма з дружиною Кетрін Гесслінг, знята на спадщину батька. Німі перлини: “Нана” (1926) за Золя, “Маркіта” (1927) – комедія з Шарло-подібним шармом, “Сукині” (1928) з глибоким фокусом, що став його фірмовим.

Звукова ера – вибух: “Знизу” (Les Bas-fonds, 1936, Prix Louis Delluc), “Велика ілюзія” (La Grande Illusion, 1937) – антивоєнний шедевр з Жаном Габеном і Еріхом фон Штрогеймом, номінація на Оскар за найкращий фільм (перший для іноземної стрічки), “Скотська натура” (La Bête humaine, 1938). Кульмінація – “Правила гри” (La Règle du jeu, 1939), сатира на еліту, яку спочатку освистали, але згодом визнали генієм (другий у списку Sight & Sound 2012). Під час Другої світової – пропаганда для французької армії, втеча до США 1940-го з Дідо Фрейре.

Голлівудський період (1941-1951): “Болотна вода” (Swamp Water, 1941), “Південець” (The Southerner, 1945, номінація на Оскар за режисуру), “Щоденник покоївки” (Diary of a Chambermaid, 1946) з Полачею, “Жінка на пляжі” (The Woman on the Beach, 1947). У Індії – “Річка” (The River, 1951, перший кольоровий хіт, премія Венеції). Повернення до Франції: “Золотий каноні” (French Cancan, 1955, Grand Prix Академії кіно), “Пікова дама” (1955), “Завчасний шлюб” (Le Déjeuner sur l’herbe, 1959), “Заповіт доктора Корделя” (Le Testament du Docteur Cordelier, 1959). Останні: “Малий театр Жана Ренуара” (Le Petit Théâtre de Jean Renoir, 1970) – чотири новели з його голосом.

Окрім кіно – п’єса “Орвет” (1955), роман “Щоденники капітана Жоржа” (1966), мемуари “Моє життя і мої фільми” (1974) та біографія батька “Ренуар, мій батько” (1962). Нагороди: Орден Почесного легіону (1936), Золотий ведмідь Берліна (за “Ілюзію”), спеціальний Оскар (1975), 4-й у рейтингу BFI (2002). Спадщина – у 40+ фільмах, де реалізм і гуманізм надихнули Скорсезе, Трюффо й Озу.

Сім’я

Сім’я для Ренуара – це коріння імпресіонізму й кіно: батько П’єр-Огюст малював родину, мати Аліна дарувала тепло, старший брат П’єр – актор (знявся у Жана), молодший Клод – кераміст (асистент на зйомках), племінник Клод-молодший – оператор. Головна няня й натхненниця – кузина матері Габріель Ренар, яка водила малого Жана на лялькові шоу й кіно, ставши прототипом героїнь.

Шлюби – бурхливі: перша дружина – модель Андре (Кетрін) Гесслінг (1920-1943, розлучення 1943-го, але розійшлися 1930-го), зірка його німів, народила сина Алена (1921-2008, професор літератури в Берклі). Друга – Дідо Фрейре (1944-1979, до смерті), бразильська подруга режисера Кавалканті, без дітей, але з нею – втеча до Америки й голлівудські роки. Партнерка Маргеріт Ренар (1930-ті) взяла прізвище, хоч не одружилися. Жили в Беверлі-Гіллз і Парижі, де родина – це не лише кров, а й моделі, друзі й актори.

Настоящее

Жан Ренуар пішов 12 лютого 1979 року в Беверлі-Гіллз, Каліфорнія, США, у 84, від серцевого нападу, паралізований артритом (як батько), але з душею, що не старіє. Похований на кладовищі Труаі у Франції, поруч із родиною. Спадщина жива: його фільми – у Національному реєстрі США (“Велика ілюзія”, “Правила гри”), реставровані для фестивалів, натхнення для сучасників. У 2024-му – ретроспектива в Каннах, книга про його вплив на New Wave, серіал про Ренуарів на Netflix. Американський громадянин з 1946-го (зберіг французьке), він лишився мостом між світами – кіно як гуманізм, де кожна душа варта кадру.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”