Дата і місце народження

1969 рік у Києві, де міські вітри вирізьбили перші контури в душі дівчинки, народилася Влада Ралко – донька інтелігентної родини, чиє ім’я згодом стане підписом під полотнами, що пульсують ритмом оголеного тіла й колективної пам’яті.

Школа і освіта

Дитинство в столиці – це перші уроки форми, де київські стіни вчили бачити подвійність: у 1987-му закінчила Республіканську художню середню школу імені Тараса Шевченка, де основи графіки й малюнка стали фундаментом для бунту проти стереотипів. Далі – 1988–1994 роки в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури на відділенні станкового живопису, майстерня професора Володимира Шаталіна, де радянські рамки душили імпульс, але Влада ковала свій шлях: “Освіта дала інструменти, але свобода – зсередини, через сумніви й скепсис викладачів”.

Кар’єра

Карьєра Ралко – це серія оголень і провокацій, де живопис оживає як діалог з тілом і політикою: з 1994-го – членка Національної спілки художників України, перші кроки в андеграундних виставках, де автобіографічні портрети рвали шаблони соцреалізму. Прорив – премія Всеукраїнської трієнале живопису (2001), стипендія CCN Graz (2007), де австрійські стіни відкрили двері до Європи. Твори – неоекспресіоністські полотна, графіка, інсталяції, артбуки: серії “Військовий санаторій” (2008), “Мій твір робить мене” (2019), “Політична анатомія” (2024), де тіло стає метафорою болю, ідентичності й війни – “відмінності між внутрішнім і зовнішнім, подвійність того, що бачимо”. 

Виставки – глобальний тур: SCOPE Art Show (Маямі, 2010-ті), Lincoln Center (Нью-Йорк), Dallas Art Fair, Galeria Arsenal (Біла Підляська, 2023), Fridman Gallery (Нью-Йорк, “Women at War”, 2023), MAXXI (Рим, 2023), Albertinum (Дрезден, 2023). Понад 50 реубліканських і міжнародних проєктів: “Holiday Canceled!” (Kyiv Biennale, 2017), “Heat” з Володимиром Будніковим (2011–2012). Нагороди: Women in Arts від ООН (2019), He for She. Авторка книг і текстів про жіноче мистецтво, кураторка. Під час війни – фокус на “захисті тіла” від геноциду: “Захистися чимось неможливим” (2024), благодійні аукціони для ЗСУ, бо “мистецтво – це не пацифізм, а фіксація ран колективного тіла”.

Сім’я

Сім’я Ралко – це тиха основа для гучних оголень: ріс у київському гнізді, де батьки закладали любов до слів і форми, але деталі – як приватний шар під фарбою. Особисте життя тримає в тіні, аби фокус лишався на творах, а не на портретах, – без згадок про шлюб чи дітей, бо приватність для неї – ще один кордон проти інтерпретацій, де “жінка-художниця – поле битви з жертвами”.

Сучасність

У 56 Влада – на піку: живе й творить у Києві, де сирени додають шарів до серій про війну й ідентичність, а студія – лабораторія нових автобіографічних циклів. У 2025-му курує проєкти про жіноче мистецтво (“Чому в Україні є великі жінки-художниці”), готується до виставок у Європі (“Тіло як опір”, Берлін, осінь), бо “війна робить мистецтво складнішим – ти мусиш піклуватися про поверхню, тон і біль”. Волонтерить аукціонами для ЗСУ, лекціями про фемінізм у мистецтві, інтерв’ю про “захист від неможливого”. Плани? Нові артбуки про колективне тіло, де війна – не кінець, а нова анатомія: “Художниця реагує мазком, бо без живопису Україна – оголена без захисту”.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”