Дата і місце народження

14 грудня 1960 року, у сніжному київському вихорі, де Поділ шепотів про майбутні імперії, народився Віктор Михайлович Пінчук. Сім’я єврейської інтелігенції – батько Михайло Аронович та мати Софія Йосипівна – незабаром переїхала до промислового серця Дніпропетровська, де юний Віктор вдихав запах металургійних печей, що стали його першим натхненням.

Школа і освіта

Шкільні роки Пінчука пройшли в Дніпропетровську, де золотою медаллю він закрив двері дитинства – мріяв про медицину, але доля скерувала до інженерії, ніби сталь, що загартовується в вогні. У 1983-му закінчив Дніпровський металургійний інститут за фахом “обробка металів тиском”, ставши інженером-металургом з відзнакою. До 1987-го здобув ступінь кандидата технічних наук, захистивши дисертацію, – освіта для нього не диплом, а ковадло, де ідеї б’ються в шедеври промисловості.

Кар’єра

Кар’єра Пінчука – це епічна ковка імперії: від радянських лабораторій до глобальних мільярдів. 1981-1983 – лаборант у рідному інституті, 1982 – різальник труб на Нижньодніпровському заводі, де перші іскри бізнесу спалахнули в іскрах зварювання. 1983-1997 – шлях від стажиста до старшого науковця в Державному НДІ трубної промисловості, де наука переплелася з практикою. 1997 – президент “Інтерпайп”, групи, що виросла в титана трубного виробництва, постачаючи до 100 країн і генеруючи мільярди. 

Політика як трамплін: 1998-2006 – нардеп двох скликань (округ №26, Дніпро), радник президента Кучми до 2000-го, член Ради підприємців при КМУ. Шлюб з дочкою Кучми у 2002-му (фактичний з 1998-го) відкрив двері приватизації – банки, медіа (StarLightMedia, ICTV, радіо), але й скандали, як звинувачення Коломойського в 2015-му про хабарі за Ukrnafta (розслідування закрили). 2006 – заснував EastOne, інвестиційний хаб у Лондоні, і Фонд Пінчука, найбільший приватний благодійний у Україні: PinchukArtCentre (з 2008-го, 3 млн відвідувачів), стипендії Zavtra.UA, Київська школа економіки, неонатальні центри “Колиски надії”. 2007 – запустив Ялтинську європейську стратегію (YES), форум, де Дауос зустрічає Київ, зібравши Обаму, Клінтона, Меркель. 2013 – приєднався до Giving Pledge, обіцяючи віддати половину статків (Forbes 2025: $3.3 млрд, 1141-ше місце у світі). 

Медіа: TAVR Media з каналами та радіо, але у 2024-му вийшов з Tavt Media. Сьогодні – глобальний гравець: спонсорує Davos Ukrainian Lunch, бореться за мир з компромісами (стаття в WSJ 2016), але фокус на культурі та реформах.

Сім’я

Сім’я Пінчука – це мереживо зв’язків, де бізнес переплітається з владою, але деталі лишаються за лаштунками, як таємні активи в офшорах. Батьки – Михайло та Софія, інтелігенція, що виростила сина в дусі знань. Дружина – Олена Франчук (нар. 1970), дочка Леоніда Кучми, з якою цивільний шлюб з 1998-го, офіційний – з 2002-го; разом виховують трьох дочок (Марія, Катерина, Вероніка) та сина Романа (нар. 1991, від першого шлюбу Олени). Родина – опора в бурях: від політичних скандалів до воєнних реалій, де приватність – найкращий щит.

Сучасність

У 64 роки Віктор Пінчук – у зеніті: керує EastOne з Лондона, але серце в Києві, де Фонд Пінчука в 2025-му святкує 19-річчя, роздаючи стипендії та організовуючи YES Special Gathering “Three Years – Time to Win”. У квітні 2025-го зондував республиканські мережі в Конгресі США для підтримки України, спонсорує Munich Security Conference Lunch. Арт-колекція росте – сотні полотен від Пікассо до сучасників, PinchukArtCentre пульсує виставками. Мріє про “болісні компроміси” для миру (як у 2016-му), але фокус на благодійності: Global Happiness Survey 2025-го через фонд, підтримка єврейських громад, неонатологія. Навіть у тіні олігархічних звинувачень – символ трансформації: від труб до мостів, де статки служать нації, а не лише гаманцю.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”