Дата і місце народження

5 травня 1982 року в Новій Каховці Херсонської області з’явилася на світ Тамара Вікторівна Трунова – дівчинка, яка виросла під гарячим сонцем степів, де перші історії шепотіли вітри над Дніпром, готуючи її до ролі оповідачки націй.

Школа і освіта

Шкільні роки Трунової пройшли блискуче: золотою медаллю відзначилася випускниця, чия допитливість уже тоді натякала на сценічну долю. З 1999 по 2004 рік вона опановувала перекладацьку майстерність у Київському національному лінгвістичному університеті, де слова ставали мостами між світами. Та справжній політ душі почався 2008-го – випускниця Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, режисерський факультет, курс народного артиста України, професора Едуарда Митницького. Тут, у лабораторії жестів і емоцій, Тамара не просто вчилася – вона ковала інструменти, аби розкривати таємниці людської душі. З 2008 по 2013 рік викладала на тому ж курсі Митницького, а з 2018-го очолила заочний режисерський курс, передаючи естафету молодим талантам.

Кар’єра

Кар’єра Тамари Трунової – це мозаїка з понад 20 постановок, де кожна сцена пульсує актуальністю, ніби серцебиття епохи. Початки були скромними: з 2011 року – у Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра, де вона наростала майстерність, як актор – репліки. 2012-го диплом “За елегантність режисерської форми” на Всеукраїнському фестивалі молодої режисури імені Лесі Курбаса за “Пасажирку в валізі” – перший дзвін успіху.

Перемога в конкурсі “Taking the Stage” від Британської Ради (2016) відкрила Європу: постановка “Under the Blue Sky” Девіда Елдріджа в Київському національному академічному театрі оперети стала фарсовим викликом сентиментам. 2019-го – прорив: з 12 квітня Тамара очолює посаду головної режисерки “Лівого берега”, а вистава “Погані дороги” за Наталією Ворожбит – тріумфатор “Київського рахунку-2018”, переможець фестивалю “Гра” (найкраща драматургія, музичне рішення, режисерська робота) та Шевченківської премії-2022 в номінації “Театральне мистецтво”. Ця стрічка про Донбас – не просто вистава, а крик душі, що лунає на фестивалях від Мюнхена до Кракова, Берліна та Любляни, з прем’єрою литовською версією “Blogi keliai” в Алітуському театрі (2023).

Серед перлин: “Саша, винеси сміття” (1-е місце “Київський рахунок-2017”), “Том Сойєр” (номінація “Найкраща вистава для дітей” на “Київській пекторалі”-2008), “Дві панни на північ” (номінація “Найкраща камерна вистава”-2013). Тамара не обмежується драмою – опери “Дідона і Еней”, “Ацис і Галатея”, а 2025-го національна прем’єра “Місяць” Карла Орфа в Національній опереті, де казка братів Грімм оживає як метафора сучасного апокаліпсису. Фестивальний шлях вражає: “Мельпомена Таврії” (2018, 2019), “Карпатський простір” (2019), “Wschód Kultury” у Польщі (2019), “JULA” в Німеччині (2020), “Radar Ost” у Берліні (2020-2023). У 2021-му – лауреатка премії “Women in Arts” у номінації “Жінки в театрі”. З 2022-го курує фестиваль “Митниця. Нова режисура” – платформу для молодих, натхненну пам’яттю про Митницького. У 2023-му “Дім” за Ніколою Маккартні – у шорт-листі “Гри”. Тамара – член журі Edinburgh Fringe (2016), її роботи гастролюють Європою, борючись з “ментальною корупцією” в театрі.

Сім’я

Особисте життя Тамари Трунової – як камерна вистава за зачиненими дверима: відома лише донька Соня, яка, мабуть, успадкувала від мами той вогник, що запалює сцени. Деталі родинних історій режисерка береже для себе, дозволяючи публіці заглядати лише в її професійну душу.

Наш час

У вересні 2025-го Тамара Трунова – на вершині хвилі: головна режисерка “Лівого берега”, де разом з директоркою-художньою керівницею Олесею Жураківською (з 2023-го) вони провокують уми, ставлячи спектаклі про ПТСР (“Отелло” Оксани Дмитрієвої) та критичне мислення. Війна змінила все: театр бронює акторів, адаптує репертуар, але Тамара наголошує – мистецтво мусить “загострювати обставини”, а не знеболювати. Активна в інтерв’ю, де говорить про гендерні стереотипи (“Нарешті ти зробила чоловічу виставу?”), відповідальність за слово про війну та трансформацію театру під обстрілами. Плани – нові прем’єри, фестивалі, співпраця з Європою; її “Погані дороги” досі мандрують світом, нагадуючи: театр – це не ескапізм, а дзеркало, що змушує діяти. Зарплати акторів ростуть, квитки – доступні, а аудиторія – критична, бо, як каже Тамара, “ми формуємо 2-3% тих, хто думає”.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”