Стівен Едвін Кінг народився восени 1947 року в сім’ї Дональда Едварда Кінга та Неллі Рут Пілсбері з міста Портленд. Його рідний штат Мен, що прославився густими сосновими лісами та туманами, згодом став місцем дії більшості книг автора.

Батько був капітаном корабля на торговельному флоті, мати – піаністкою. Лікарі повідомили їй, що вона не зможе мати дітей, після чого подружжя вирішило усиновити дитину. Так у родині з’явився прийомний хлопчик Девід Віктор Кінг. Через два роки виявилося, що Неллі Рут вагітна – і невдовзі народився Стівен.

Сини не врятували їхній союз. Одного разу Дональд вийшов з дому «за цигарками» і більше не повернувся. На запитання хлопчиків, де ж їхній тато, Неллі відмахувалася: «Забрали марсіани!» – хоча здогадувалася, до кого пішов чоловік. Пізніше, коли Кінг став відомим письменником, журналісти розшукали Дональда. Після втечі він все життя прожив у Пенсильванії з дружиною-бразилійкою, яка народила йому чотирьох дітей.

Покинувши думки про зниклого чоловіка, Неллі попросила родичів допомогти їй, потім влаштувалася на роботу. Була і продавчинею, і покоївкою, бралася за будь-яку працю, щоб прогодувати зростаючих хлопчиків. Вони часто переїжджали з міста до міста, поки не зупинилися у Західному Даремі.

З дитинства Стівен був немічним хлопчиком, тяжко перехворів на кір, потім відчував сильний дискомфорт під час пункції барабанних оболонок – ця операція була необхідна для усунення накопиченої інфекційної рідини. Через слабке здоров’я він два роки залишався учнем першого класу.

Щоб відвернути сина від похмурих думок, Неллі порадила йому почати висловлювати свої роздуми на папері, створювати власних персонажів. Річ у тому, що Стівен захоплювався читанням коміксів, любив дивитися фільми жахів. І хоча згодом йому наснилися кошмари, йому подобається жити з відчуттям тривоги, коли контроль над емоціями втрачено повністю. До його улюблених творів входили історії про Людину-павука, Халка, а також роман Рея Бредбері «Марсіанські хроніки».

Першим досвідом пера семирічного Кінга стало фанфік про пригоди капітана Кейсі з популярного тоді коміксу. Мати помітила, що у сина є літературні здібності, але запропонувала йому створити власного героя. Так з’явився пан Хитрий Кролик. Стівен написав про нього чотири оповідання та отримав за них від матері свій перший зароблений долар.

Надихнувшись фільмом «Колодязь і маятник» за однойменним твором Едгара По, Кінґ створив нову повість і віддрукував сорок її примірників на гектографі.

Стівену було приблизно чотирнадцять років, коли він ознайомився зі збіркою моторошних історій Говарда Лавкрафта під назвою «Приховане в тінях». Згодом письменник сказав, що саме в такому віці подібні книги допомагають людям, «які перебувають у стані важкої сексуальної невпевненості, а образність оповідань автора має в собі щось юнгіанське».

Перший роман

У 1959 році Стінг почав видавати інформаційний бюлетень «Аркуш Дейва». Разом із братом він продавав його знайомим і друзям. Брат повідомляв в «Аркуші» новини, які йому вдавалося дістати, а Стів писав огляди на переглянуті фільми та публікував свої оповідання. Після завершення навчання хлопець мав намір піти добровільцем на війну у В’єтнам, але піддався благанням матері, яка хвилювалася через його слабкий зір, та й загалом здоров’я.

Кінг вступив до коледжу, одночасно влаштувався на текстильну фабрику – займався пакуванням готової продукції. Найбільш яскравим враженням залишилися зграї щурів у місцевому підвалі (пізніше він змалював події в оповіданні «Нічна зміна»).

Попри бідність, в якій жила його сім’я, Стівен зумів закінчити коледж, а потім факультет англійської літератури в Університеті штату Мен. Отримавши ступінь бакалавра, Кінг викладав англійську мову в школі Гемпдена, вечорами підробляв прибиральником, а у вільний час писав. Грошей ледве вистачало на існування, а письменницька кар’єра жодним чином не складалася – видавництва знову і знову відхиляли його твори.

Задум дебютного роману прийшов до нього, коли він прибирав жіночу роздягальню та замислився над тим, як важко доводиться дівчаткам-підліткам. Ввечері того ж дня він почав писати розповідь про школярку з надприродними здібностями.

Перший варіант рукопису Кінг викинув у смітник, вважаючи його невдалим. Але його дружина Табіта дістала аркуші зі сміття, прочитала їх і наполягла, щоб чоловік продовжив роботу. «У цьому є щось», – сказала вона.

Кінг дописав роман, але отримав 30 відмов від видавництв. Нарешті, у 1973 році видавництво Doubleday прийняло рукопис і запропонувало аванс у $2500 – суму, яка здалася Кінгу величезною. Сім’я не могла дозволити собі встановити домашній телефон, і щоб повідомити радісну новину, видавцеві довелося надіслати Кінгу телеграму.

«Керрі» вийшла у 1974 році. Спочатку продажі йшли не дуже добре, але коли за $400 тисяч були продані права на кишенькове видання (половина суми дісталася Кінгу), його життя змінилося назавжди. Він зміг залишити роботу вчителя та повністю присвятити себе письменництву. Другий роман Кінга «Салемський жребій» не змусив на себе чекати і був опублікований у грудні 1975 року.

“Промінь”

Після випуску другої книги Кінг разом із сім’єю вирушив до Колорадо. Вони зупинилися у відомому готелі «Стенлі» у містечку Естес-Парк. Час був не туристичний, заклад готувався до закриття на зиму, і у величезній вікторіанській споруді родина Кінгів опинилася єдиними гостями.

В першу ж ніч Кінгу наснився моторошний видіння про його трирічного сина, який поспішав порожніми коридорами готелю, тікаючи від незбагненної загрози. Прокинувшись у холодному поту, письменник вийшов на балкон покурити цигарку. Дивлячись на величні гори, він вже відчував: у нього з’явився задум нового твору.

Але головне натхнення прийшло, як не дивно, з його власних проблем. У той час Кінг зловживав алкоголем, його стосунки з родиною ставали дедалі напруженішими. Він боявся, що спиртні напої можуть перетворити його на чудовисько, яке завдає болю власним дітям. Ці страхи втілилися в образі Джека Торранса – письменника, який поступово втрачає розум у замкнутому просторі готелю «Оверлук».

Робота над романом просувалася важко. Кінг писав його, борючись із власними демонами. Пізніше він зізнавався, що Джек Торранс – це він сам, таким, яким міг би стати, якби не подолав залежність. Історія виходила настільки особистою та болючою, що іноді йому доводилося зупинятися та робити перерви. У романі віддзеркалилися й інші тривоги автора: боязнь зашкодити власним дітям, страх втрати контролю над собою, жах перед замкненим простором. Готель Оверлук став метафорою всіх темних сторін людської душі.

Книга була завершена у 1977 році. Кінг писав її, перебуваючи на межі – між тверезою свідомістю та алкоголізмом, між любов’ю до сім’ї та руйнівними поривами. Можливо, саме ця внутрішня боротьба зробила роман таким пронизливим і щирим.

«Промінь» став не лише оповіддю про привидів – це глибоке дослідження розпаду особистості, залежності та батьківства. Критики називають цей роман одним із найбільш психологічно правдивих у творчості Кінга.

У 1980 році кінорежисер Стенлі Кубрик створив фільм за мотивами твору «Сяйво». З часом стрічка здобула неофіційний статус культової, проте автор оригіналу, Кінг, залишився незадоволеним. Він вважав, що кінострічка проґавила основне – оповідь про боротьбу людини з власними страхами, перетворивши глибоку особисту драму на вражаючий, але поверховий жах. «Три години спостереження за мурашником у лісі принесли б глядачам більше почуттів», – обурювався письменник.

Річард Бахман

У 1977 році читачі побачили на полицях книжкових крамниць новий роман Кінга «П’єти» (у первісному варіанті «Змиритися з цим») під псевдонімом Річард Бахман.

Видавництва того часу стверджували, що «звичайний», успішний автор не повинен видавати більше однієї книги на рік, а Кінг був дуже плідним. Крім того, він хотів з’ясувати, чи зможе він повторити успіх без свого, вже відомого імені – тому й вдавався до такого хитромудрого прийому.

Під цим іменем він написав також такі твори, як «Довга мандрівка» (створена у 1966, опублікована у 1979), «Дорожні роботи» (1981), «Людина, що тікає» (1982), «Схуднення» (1985). Твори Бахмана відрізнялися від звичних робіт Кінга: вони були більш похмурими та песимістичними, в них було менше надприродних елементів, вони незмінно зосереджувалися на психологічній напрузі та суспільних проблемах.

Викриття відбулося у 1985 році. Продавець книг та шанувальник літератури Стів Браун помітив схожість у стилі письма Кінга та Бахмана. Він провів розслідування та виявив у Бібліотеці Конгресу документи про авторські права, де Стівен Кінг був зазначений як автор книг Бахмана.

Кінг відреагував на ситуацію з гумором. Він навіть написав Бахману жартівливий некролог і пізніше опублікував збірку його творів під назвою «Книги Бахмана», доповнивши її передмовою про «життя та смерть» свого альтер-его.
Після викриття вийшов лише один твір під іменем Бахмана – «Регулятори» (1996), який був поданий як «рукопис, знайдений в архіві покійного автора». Цей роман задумувався як книга-супутник до роману «Безнадія», що з’явився того ж року.

«Лютість» та її самовідмова

Кінг написав роман «Лютість» ще під час навчання у старшій школі, приблизно у 1965 році. Сюжет оповідає про учня старших класів Чарлі Деккера, який приносить до школи зброю, вбиває двох вчителів і бере в заручники своїх однокласників.

Трагічний зв’язок книги з дійсністю розпочався у 1988 році. Джеффрі Лін Кокс, захопивши заручників у своїй школі в Каліфорнії, стверджував, що надихався романом Кінга. У наступні роки відбулося ще кілька подібних випадків: у 1989 році Дастін Пірс захопив заручників у школі Вашингтона, у 1996 році Баррі Луїкаїтіс взяв у заручники учнів у школі Мозес-Лейк, у 1997 році Майкл Карніл влаштував стрілянину у школі Кентуккі.

У всіх випадках у нападників знаходили копію «Лютісті», і вони зізнавалися, що книга вплинула на їхнє рішення. Після інциденту в Кентуккі Кінг прийняв безпрецедентне рішення: вимагав від видавництва припинити друк роману. З тих пір «Лютість» офіційно не перевидавалася.

У своєму есе «Зброя», опублікованому в 2013 році, Кінг писав: Я відкликав «Лютість» не через почуття цензури або сорому. Я зробив це тому, що усвідомив – книга може бути небезпечною для нестійкої психіки. Можливо, моя книга і не змусила цих хлопців вбивати, але вона могла стати свого роду каталізатором.

Сьогодні «Лютість» – одна з найрідкісніших книг Кінга. Старі видання продаються на аукціонах за великі гроші, але сам автор просить не шукати цю книгу. За його словами, роман був написаний розгніваним молодим чоловіком, який не розумів всіх наслідків своєї творчості.

«Воно»

Задум «Воно», одного з найвідоміших творів Кінга, з’явився у письменника в 1978 році. Прогулянка спонукала (звісно, подія відбулася у штаті Мен), під час якої Кінг перетнув міст через річку. Він згадав давню казку про троля, який мешкав під мостом. Це наштовхнуло його на думку про істоту, яка ховається у темних місцях і лякає малечу.

Робота над повістю розпочалася у 1981 році. Кінг прагнув створити «видатний твір про дитинство, роботу, яка досліджувала б не лише надприродні жахи, але й цілком справжні страхи та травми юного віку».

Місце подій, вигадане місто Деррі, запозичило риси міста Бангор, штат Мен, де проживав Кінг. Безліч локацій у творі мають реальні зразки: водонапірна вежа, каналізаційна мережа, міст, під яким розгортаються ключові події.

При створенні образу Пеннівайза Кінг виходив із власного спостереження: діти ненавидять клоунів, бояться їх. Надихався він особистістю серійного вбивці Джона Гейсі, який підробляв клоуном на дитячих святах.

Написання повісті зайняло чотири роки (1981-1985). Кінг зізнавався, що це був один з найскладніших періодів його творчості. Він все ще боровся з кокаїновою залежністю, обсяг матеріалу неконтрольовано зростав, а складна структура оповіді вимагала пильної уваги до деталей.

У творі Кінг застосував незвичайну структуру: розповідь постійно переміщується між двома часовими лініями: дитинством і дорослим життям героїв, – щоб показати, як минуле впливає на сьогодення.

Багато елементів повісті мають автобіографічну основу. Страхи та переживання героїв-дітей засновані на власному дитячому досвіді Кінга. Письменник Білл Денбро віддзеркалює деякі риси самого автора, а описи знущань над дітьми засновані на реальних випадках зі шкільного життя Кінга.

Повість вийшла у 1986 році. Вона отримала Британську премію фентезі та була номінована на Всесвітню премію фентезі.

Відтоді «Воно» визнається одним із ключових творів у жанрі жахів 80-х років та залишається серед найвідоміших книжок Кінга.

Книга вражає своїм обсягом: близько 1100 сторінок зі складною структурою з безліччю часових проміжків, поєднанням різних течій. Це водночас і трилер, і драма дорослішання, і історична розповідь міста. Кинг вивчає сутність жаху та явище спільної пам’яті.

Деякі аспекти роману викликали дискусії. Окремі епізоди, особливо в дитячому періоді, засуджувалися за надмірну відвертість. Проте, вплив твору на культуру важко переоцінити. Зображення Пеннівайза стало одним із найбільш впізнаваних у жаховій літературі. Роман дочекався двох успішних екранізацій: мінісеріалу 1990 року та фільмів 2017-2019 років.

«Протистояння»

Один із найбільших романів Кінга вийшов у 1978 році, а задум його виник у 1975, коли молодий автор побачив новинний сюжет про витік хімічної зброї на військовому полігоні. Жертвами стали кілька овець, але Стівен замислився: «А що, якщо б подібний витік призвів до всесвітньої катастрофи?»

Спочатку Кинг планував створити щось на зразок «Володаря перснів» у сучасних американських умовах, своєрідне епічне полотно про боротьбу добра і зла після апокаліпсису. Роботу над романом він розпочав під робочою назвою «Темна людина».

Роман давався важко – масштаб історії постійно збільшувався. Кинг декілька разів зупинявся, не знаючи, як впоратися з великою кількістю героїв і сюжетних ліній. Особливо складно було придумати правдоподібну причину, через яку ті, хто вижив, почали б об’єднуватися в групи.

Рішення прийшло несподівано: Кінг додав у розповідь містичний елемент, спільні сни тих, хто вижив, які притягували їх або до доброї Матері Абігейл, або до демонічного Рендалла Флегга.

Перша версія роману, опублікована в 1978 році, була значно коротшою за задуману.

Видавництво наполягало на зменшенні обсягу тексту приблизно на 400 сторінок через фінансові міркування – більш об’ємна книга коштувала б дорожче, що могло б відлякати читачів.

У 1990 році, коли Кінг вже був визнаним майстром, він опублікував повну редакцію «Протистояння», відновивши вилучені частини та додавши нові епізоди. Ця версія була довший за першу на 329 сторінок. Крім того, він оновив деякі культурні алюзії та часові позначки, перенісши події з 1980-х у 1990-ті.

Кінг вважає «Протистояння» одним зі своїх найважливіших творів. У ньому він вперше вивів персонажа Рендалла Флегга, який згодом з’явився в інших його книгах, ставши одним із ключових антагоністів всесвіту Кінга.

Роман торкається тем, які завжди хвилювали автора: боротьбу добра і зла, міць людського духу, небезпеку технологічного розвитку та значущість особистого вибору. Певним чином це найбільш «американський» роман Кінга – подорож героїв через спустошену землю стає метафорою пошуку нової американської самобутності.

«Мізери»

Історія створення «Мізери», одного з найбільш напружених романів Кінга, тісно пов’язана з його особистим досвідом та роздумами про популярність і взаємини між письменником та його шанувальниками.

Задум роману прийшов до Кінга у 1984 році, під час перельоту з Нью-Йорка до Лондона. Він задрімав у літаку і побачив видіння про жінку, яка утримує письменника в заручниках і змушує його писати книгу. Прокинувшись, він одразу почав робити нотатки.

За словами Кінга, роман став алегорією його кокаїнової залежності. Енні Вілкс, одержима прихильниця, яка тримає письменника Пола Шелдона у неволі, символізувала його пристрасть до кокаїну. Як Енні вимагала від Пола нових книг, так наркотик вимагав від Кінга продовжувати вживання.

«Мізери» писалася в період боротьби з залежністю. Стівен згадував: «Я був як Пол Шелдон, прикутий до ліжка залежністю, але продовжував писати, тому що це єдине, що я вмію».

У творі відображено досвід спілкування Кінга з шанувальниками. До того часу він вже був відомим і отримував безліч листів від читачів. Деякі з них були доволі лякаючими. Особливо його вразив лист від прихильника, який погрожував звести рахунки з життям, якщо Кінг не напише ще одну книгу про Крістіну (автомобіль з однойменного роману).

Робота над книгою йшла важко. Кінг зізнавався, що певні епізоди були настільки динамічними та морально складними, що доводилося робити перерви. Зокрема, складно далася сцена ампутації, заради якої він вивчив методи ампутації, які практикувалися у XIX столітті.

Роман побачив світ у 1987 році та миттєво став бестселером. Критики відзначили, що це один з найбільш психологічно напружених творів Кінга. Книга отримала премію Брема Стокера за найкращий роман.

У 1990 році вийшла відома екранізація з Кеті Бейтс у ролі Енні Вілкс (за цю роль акторка отримала «Оскар»). Сам Кінг високо оцінив фільм, назвавши його однією з кращих адаптацій своїх творів.

«Мізери» часто називають одним з найособистіших романів Кінга – і не випадково. У ньому відображені його страхи: боязнь втратити здатність писати, опинитися у пастці власного визнання, острах стати рабом залежності (як наркотичної, так і творчої), а також страх перед одержимими фанатами. Кінг пізніше говорив, що робота над «Мізері» допомогла йому впоратися з власними демонами та краще зрозуміти сутність залежності.

Наркоманія

Проблеми із залежністю почалися у Стівена наприкінці 1970-х років, коли він вже здобув собі славу. Спочатку це був алкоголь, а потім він почав вживати кокаїн. За його власним зізнанням, заборонений препарат допомагав йому писати швидше та більше, справлятися з тиском видавців і читачів.

Пік залежності припав на першу половину 80-х. У цей період були написані романи, такі як «Куджо», «Томмінокери», «Кладовище домашніх тварин». Кінг зізнавався, що майже не пам’ятає, як писав «Куджо»: він працював у стані постійного сп’яніння.

Його робоче місце в ті часи виглядало наступним чином: пивні бляшанки, кокаїн, краплі від нежиті (через ушкодження носової перегородки), цигарки, антацидні пігулки (від шлункових недуг) та флакони з ліками.

Родина намагалася підтримати його. У 1987 році дружина Табіта організувала втручання: зібрала родину та приятелів, вивалила перед Кінгом вміст сміттєвого мішка, зібраного в його кабінеті: пивні банки, пакетики з кокаїном, пачки цигарок, заспокійливі таблетки, кодеїнові сиропи від кашлю та інше. Вона висунула вимогу: або він йде на лікування, або вона покине його та забере дітей.

Це стало вирішальним моментом. Кінг погодився пройти терапію. Він відвідував збори анонімних алкоголіків та наркоманів, пройшов курс реабілітації. З 1988 року він залишається тверезим.

Після одужання Кинг турбувався, що не зможе писати без наркотиків. Проте його перша «чиста» книга «Потрібні речі» довела протилежне.

У мемуарах «Як писати книги» Кинг відкрито розповів про свою боротьбу із залежністю. Він зізнався, що найстрашнішим було усвідомлення того, що його діти бачили його в такому стані.

«Темна вежа»

Історія створення «Темної вежі» – це розповідь про найдовготриваліший та найамбітніший проєкт Стівена Кінга, який тривав понад три десятиліття.

Ідея прийшла до Кінга у 1970 році: він прочитав поему Роберта Браунінга «Чайльд-Роланд до Темної Вежі прийшов». Другим поштовхом став фільм «Хороший, поганий, злий» Серджо Леоне – Кінгу захотілося поєднати атмосферу вестерну з елементами фентезі, а ще він зрозумів, що його головний герой обов’язково буде схожий на молодого Клінта Іствуда.

У 1977 році Кінг почав писати першу книгу циклу – «Стрілець». Перший рядок роману «Людина в чорному бігла через пустелю, а Стрілець переслідував його» спав йому на думку, коли він сидів на березі моря в штаті Мен. Цей фрагмент він вважає одним з найкращих у своїй творчості.

Перший роман циклу публікувався частинами в журналі «Fantasy and Science Fiction» з 1978 по 1981 рік.

Окремою книгою Стрілець вийшов у 1982 році – обмеженим накладом.

• «Порятунок трьох» (1987)
• «Безплідні землі» (1991)
• «Відьмак і кришталь» (1997)
• «Вовки Калії» (2003)
• «Пісня Сюзанни» (2004)
• «Темна вежа» (2004)
• «Вітер крізь замочну щілину» (2012, події відбуваються між 4 та 5 томами)

«Темна вежа» неповторна тим, що об’єднує безліч інших творів Кінга. У ній постають герої та натяки на романи «Сяйво», «Протистояння», «Серця Атлантиди», «Талісман», «Безнадія» та багато інших. Сам Кінг називає цей цикл своїм «Володарем перснів», центральним твором усієї своєї творчості.

У 2003 році Кінг переробив перший том, додавши близько 35 сторінок та виправивши невідповідності з наступними книгами.

Персонаж Стівен Кінг з’являється у самій серії як один з ключових героїв, що робить цикл частково метароманом. Багато читачів знаходять паралелі між мандрівкою Роланда та залежністю самого Кінга від кокаїну, яку він подолав.

Нещасний випадок

Нещасний випадок, в який потрапив Стівен Кінг 19 червня 1999 року, став одним з найдраматичніших моментів у його житті та ледь не завершився трагічним кінцем. Того літнього дня Кінг звичайно гуляв біля свого будинку у штаті Мен. Він йшов узбіччям дороги Route 5 у містечку Лавелл. Приблизно о 16:30 мікроавтобус Dodge RAM, за кермом якого перебував Браян Сміт, з’їхав з дороги та збив письменника.

Удар був жахливим. Кінга відкинуло на 14 футів (близько 4 метрів) у кювет. Складний перелом правої стегна, численні переломи правої ноги (нога була роздроблена у дев’яти місцях), травма тазостегнового суглоба та голови, зламані ребра, пошкоджене легене, не кажучи вже про численні порізи та синці – письменник дивом залишився живий.

Першим на місце події прибув місцевий фельдшер, який пізніше зізнався: він був впевнений, що Кінг не виживе.
Стівена терміново госпіталізували до Центрального медичного закладу штату Мен. Протягом наступних десяти днів лікарі здійснили п’ять хірургічних втручань. Спочатку розглядалося питання про ампутацію правої ноги, але медикам вдалося врятувати кінцівку. Кінг перебував у лікарні три тижні, після чого настали місяці відновлення.

Водій, Браян Сміт, не перебував у стані алкогольного сп’яніння, попри значну кількість штрафів за порушення правил дорожнього руху в минулому. Він пояснив подію тим, що його увагу відвернув собака, який знаходився з ним у транспортному засобі. Згодом з’ясувалося, що він мав проблеми із зором. Сміт отримав півроку випробувального терміну та тимчасове позбавлення водійських прав. Через рік він помер від передозування медикаментів, якраз у день народження Кінга – збіг, який чудово підійшов би для одного з творів письменника.

Кінг придбав мікроавтобус, який його збив, з наміром розбити його кувалдою, коли повністю одужає. Однак його представник переконав його відмовитися від цієї затії, і автомобіль було відправлено на переробку.

Дорожньо-транспортна пригода суттєво вплинула на творчість Кінга. Схожий випадок згадано в романі «Майже як Б’юїк», а досвід реабілітації відображено в романі «Історії Лізі». Після аварії він прискорив роботу над циклом «Темна вежа», побоюючись не встигнути завершити головний труд свого життя.

Крім того, йому стало важче довго сидіти за письмовим столом, він почав писати повільніше, з’явилися хронічні болі та проблеми з пам’яттю. Незважаючи на це, Кінг повернувся до роботи. Першою книгою, яку він написав після аварії, став роман «Як писати книги» – частково мемуари, частково посібник для початківців.

Нові твори

• «Мисливець на сни» (2001). Оповідання про чотирьох чоловіків, які зіткнулися з інопланетним вторгненням. Роман написаний під час відновлення після аварії 1999 року. У ньому відчувається вплив травми та болісного досвіду автора.
• «Історія Лізі» (2006). Один з найбільш особистих романів Кінга, що досліджує природу творчості та стосунки письменника з дружиною.

Оповідь про вдову відомого літератора, яка після його смерті зіштовхується з лякаючими секретами чоловіка.

«Під склепінням» (2009). Об’ємне полотно про невеличке містечко, раптово відрізане від світу невидимою оболонкою. Твір вивчає поведінку людей у надзвичайних обставинах та засуджує зловживання владою. Один з найдовших романів Кінга, що демонструє його вміння створювати безліч взаємопов’язаних героїв.

«11/22/63» (2011). Розповідь про вчителя, який подорожує в часі, щоб запобігти вбивству Кеннеді. Вважається одним з найкращих пізніх романів Кінга. Ретельно опрацьована історична атмосфера, глибокі роздуми про природу часу та наслідки наших дій.

«Доктор Сон» (2013). Продовження «Сяйва», в центрі сюжету – вже дорослий Денні Торранс. Твір досліджує теми спадкової травми та подолання залежності. Критики зазначали, що це рідкісний випадок вдалого продовження.

«Відродження» (2014). Похмура історія про священика, захопленого електрикою та її впливом на життя головного героя. Один з найбільш песимістичних романів Кінга, натхненний працями Лавкрафта.

Трилогія «Містер Мерседес» (2014-2016). Детективна серія про протистояння відставного правоохоронця та психопата-вбивці. Рідкісний випадок, коли Кінґ пише в жанрі кримінального трилера без надприродних елементів.

«Чужинець» (2018). Поєднання детектива та жахів, що починається як кримінальне розслідування та переростає у надприродний трилер. Кінґ вміло поєднує реалізм поліцейського життя з елементами жаху.

«Інститут» (2019). Оповідь про дітей з надзвичайними здібностями, яких утримують у таємному закладі. Повернення до теми протистояння добра і зла через призму дитячих персонажів, характерної для ранньої творчості Кінга.

«Біллі Саммерс» (2021). Нуарний трилер про найманого вбивцю, який намагається виконати останнє доручення.

Виявляє зрілий талант Кінга у створенні глибоких особистостей та напруженої розповіді.

• «Казка» (2022) Грандіозне фентезі про хлопчика, який потрапляє в альтернативний світ.
• «Голлі» (2023) Відгалуження трилогії Містер Мерседес, зосереджене на приватному слідчому Голлі Гібні. Поєднує елементи детективу з намаганням осмислити наслідки епідемії COVID-19.

Особисте життя Стівена Кінга

Зі своєю дружиною Табітою Джейн Спрюс майбутній письменник познайомився у 1967 році, коли ще навчався в університеті. Символічно, але майбутній король жахів та його королева зустрілися серед книг, в університетській бібліотеці. Стівен там підробляв, а Табіта Спрюс читала вірші на літературному семінарі. Молоді люди відразу помітили один одного – обидва писали, обидва любили літературу, обидва мріяли про творчу кар’єру.

«Вона була надзвичайно гарною у своїй фіолетовій сукні», – згадував пізніше Кінг. Їх перше побачення відбулося в піцерії, де вони проговорили кілька годин про книги, поезію та свої літературні прагнення. Табіта також писала, здебільшого вірші, і Стівен був вражений їх глибиною.

Вони одружилися 2 січня 1971 року. Весілля було скромним, адже обидва були бідними студентами. Медовий місяць молодята провели в маленькому трейлері, який їм позичили друзі. В ті дні Стівен працював у промисловій пральні, а Табіта – в «Dunkin Donuts». Грошей катастрофічно не вистачало, але вони були щасливі.

Перші роки шлюбу стали часом боротьби та надії. Вони жили в орендованому трейлері, харчувалися дешевими консервами, але продовжували вірити у письменницький хист один одного. Табіта підтримувала чоловіка, коли видавництва раз за разом відхиляли його рукописи. Саме вона врятувала «Керрі», дебютний роман Кінга, який він у нападі вигорання викинув у смітник. Табіта дістала рукопис, прочитала та наполягла, щоб чоловік продовжив роботу.

Коли до Кінга прийшов успіх, життя змінилося, але не їхні стосунки.

Табіта залишилася провідним читачем та рецензентом Стівена. Вона була поруч у найскладніші часи – під час його боротьби з алкогольною та наркотичною залежністю. У 1987 році саме Табіта організувала «втручання», яке допомогло Кінгу стати на шлях одужання.

Їхній шлюб витримав усі випробування – популярність, фінанси, шкідливі звички. Вони виховали трьох дітей – Наомі, Джо та Оуена. Двоє з них, Джо та Оуен, також стали авторами. Джо пише під псевдонімом Джо Гілл. Наомі – служителька унітаріанської універсалістської громади у місті Плантейшен, мешкає у Флориді у шлюбі зі своєю коханою Тандекою. Сини подарували Кінгу п’ятьох онуків.

«Моя дружина – єдина людина, без якої я не зміг би існувати», – зізнається Кінг. Сьогодні, після понад 50 років спільного життя, Стівен і Табіта Кінг залишаються однією з найміцніших пар у літературному світі. Вони як і раніше живуть у Бангорі, штат Мен, у вікторіанському маєтку з кованими ґратами у вигляді кажанів і павуків. Табіта першою читає кожен твір свого чоловіка, а він присвячує їй кожну свою книгу. «Все, чого я досягнув у житті, я досягнув завдяки Таббі», – заявляє Кінг.

Стівен Кінг сьогодні

Щодо нових романів, у 2024 році письменник працював над історією про підлітка-ізгоя, який володіє паранормальними здібностями. Він здатний бачити померлих і передбачати майбутнє, але зазнає знущань у школі. Ще одна ідея для майбутнього роману пов’язана з розвитком та можливостями нейромереж і штучного інтелекту.

Своїх героїв Кінг збирається занурити в ілюзію, створену ШІ, в якій усі живуть і діють за звичним для себе розкладом, але все це лише сон, впроваджений у людський розум. Справжність виявиться значно жахливішою.

Цікаві факти

З початку вісімдесятих років Стівен Кінг має звичку з’являтися в кіноадаптаціях своїх творів – у мініатюрних епізодичних ролях. Наприклад, у «Мозаїці жахів» він відтворив самотню кончину Джорді Верілла, а у «Високій швидкості» – чоловіка, який знімав кошти в банкоматі. Глядачі схвалили його роботу в «Кладовищі домашніх тварин», де він зіграв священика, та аптечного провісника містера Бенгора у «Зовсім худющий». Також письменник запам’ятався як вокаліст гурту «Гейдж Крід Бенд» у міні-серіалі «Сяйво» та літній мотоцикліст Прибиральник у «Синах анархії».

У 2023 році Стівен Кінг переніс хірургічне втручання з заміни стегнового суглоба, оскільки у нього почала відмовляти права нога. Автор зауважував, що все це – наслідки нещасного випадку, в який він потрапив наприкінці дев’яностих.

У 2024 році Кінг приєднався до активістської громади, яка виступала за відмову Джо Байдена від участі в виборах. Стівен стверджував, що чинний президент зобов’язаний в інтересах США заявити про те, що він не буде претендувати на наступний термін. Його висловлювання миттєво прокоментував Ілон Маск, написавши, що навіть Кінг голосує за Трампа, хоча той нічого подібного не заявляв і завжди виступав проти скандального республіканця.

Значущі події в житті

* 1959 рік: став видавцем інформаційного бюлетеня «Аркуш Дейва».
* 1966 рік: вступив до університету, закінчив факультет англійської літератури та риторики.
* 1970 рік: народилася дочка Наомі від Табіти Спрюс.
* 1971 рік: працював викладачем англійської мови в школі. Оженився на Табіті Спрюс.
* 1972 рік: народився син Джозеф Гіллстром.
* 1974 рік: написав і опублікував перший роман «Керрі», який був екранізований через два роки.
* 1975 рік: написав і видав роман «Сяйво», який був екранізований через п’ять років.
* 1977 рік: народився син Оуен Філіп. Написав і видав роман «Гнів».

У 1978 році створив та опублікував твір «Протистояння», який двічі було адаптовано для кіно.
У 1980 році написав та випустив книгу «Вогняний погляд», що також двічі з’явилася на екранах.
У 1982 році розпочав серію «Темна вежа» романом «Стрілець».
У 1983 році з’явилися його твори «Кладовище домашніх улюбленців», «Крістіна», «Вовчий цикл», які було екранізовано п’ять разів.
У 1986 році написав та видав роман «Воно», що тричі було перенесено на екран.
У 1987 році створив та опублікував роман «Витягування трьох» з циклу «Темна вежа».
У 1991 році написав та випустив книгу «Потрібні речі», екранізація якої відбулася через два роки. Також видав третю частину «Безплідні землі» з серії «Темна вежа».
У 1996 році написав та опублікував роман «Зелена миля», який через три роки отримав численні відзнаки та був адаптований для кіно.
У 2001 році створив та випустив роман «Ловець снів», що через два роки з’явився на екранах.
У 2004 році написав та видав сьому книгу з циклу «Темна вежа» з відповідною назвою.
У 2006 році написав та випустив роман «Мобільний», який було екранізовано через дев’ять років. Тоді ж вийшла книга «Історія Лізі».
У 2011 році написав та видав роман «11/22/63», що через п’ять років було адаптовано для кіно.
У 2012 році написав та випустив останню книгу «Вітер крізь замочну щілину» з циклу «Темна вежа».
У 2014 році створив та опублікував роман «Містер Мерседес», який через три роки був екранізований.
У 2018 році написав та видав роман «Чужинець», що через два роки з’явився на екранах.
У 2022 році написав та випустив роман «Казка».
У 2023 році написав та видав роман «Голлі».