Дитинство та юнацькі роки

Майбутній актор народився 12 січня 1960 року, у селищі Брусилів Житомирської області України, та виріс у скромній робітничій родині. Батько протягом усього життя працював на заводі, був чудовим «технарем» та майстром на всі руки. Мати трудилася нянечкою у дитячому саду, займалася садом та домашнім господарством.

Під час народження хлопчика назвали Вячеславом, однак під час реєстрації в сільській раді дитину записали як Станіслава. Плутанина виникла і з датою народження – у офіційних документах зазначено 12 лютого, тоді як його справжня дата народження – 12 січня. Тому актор відзначає два дні народження – справжній та «паспортний».

Коли Станіку виповнилося два роки, батьки переїхали до Києва та оселилися у Святошинському районі столиці України. Незабаром у нього з’явився молодший брат Микола, який також обрав професію актора. Хлопці з дитинства були дуже дружні, а зараз підтримують теплі стосунки, а ось шляхи в мистецтві у них виявилися різними через особливості характеру та темпераменту.

Творчі здібності Станіслава проявилися ще в ранньому віці – хлопчик добре малював, ліпив з пластиліну, рано навчився читати. У шкільні роки займався у різних гуртках, захоплювався спортом, брав участь у художній самодіяльності.

Після здобуття свідоцтва про повну середню освіту, він не одразу визначився з майбутньою діяльністю та, за порадою батьків, розпочав роботу на заводі «Кристалл» на посаді вимірювача електронних параметрів у мікромодулі. Можливо, він би й залишився звичайним робітником, подібно до свого батька, але доля вирішила інакше, раптово закинувши юнака до театрального середовища.

Освіта

На заводі у Боклана з’явився сусід, який готувався до вступу до театрального інституту та відвідував підготовчі курси. Станіслав, з чистої цікавості, відвідував з ним декілька занять, бачив репетиції у театрі та несподівано для себе відкрив зовсім інший світ, відмінний від усього, що він раніше бачив. Йому раптово відчайдушно стало необхідно вирватися з працею атмосфери, зануритися в атмосферу творчого пошуку та опинитися в оточенні захоплених людей, які кардинально відрізнялися від його дворових друзів.

Я ж, власне, – святошинський: ці характерні дворочки, вино, карткові ігри… А в театральному інституті я побачив зовсім інші обличчя, зовсім інших людей.

Рішення стати кваліфікованим актором виникло несподівано та не викликало схвалення батьків юнака. Проте, його вже неможливо було зупинити, і в 1979 році разом із тим же сусідом Станіславом вони подали документи до Київського інституту мистецтв імені Карпенка-Карого.

На жаль, чудес не сталося – на першому ж іспиті він отримав двійку, що не залишала йому жодного шансу стати студентом. Члени комісії визнали його непридатним для навчання. За винятком викладача з ораторської майстерності – вона помітила в юнаку прихований потенціал і порекомендувала спробувати знову через рік.

Стас прислухався до її порад, записався на підготовчі курси, виступав у пантомімах у будинку культури на заводі «Червоний екскаватор» та наступного року знову з’явився на вступні іспити. Цього разу він успішно пройшов усі відбіркові етапи і був зарахований на курс Заслуженого артиста УРСР Бориса Ставицького.
Пізніше, Станіслав зізнався, що, якби він тоді мав поточний запас знань, то, мабуть, не обрав би акторський факультет, оскільки «в цій професії ви повинні бути або лідером, або взагалі не бути».

У 1984 році Боклан з відзнакою закінчив навчальний заклад і був розподілений до Донецького обласного драмтеатру міста Маріуполя. Він присвятив йому десять років життя, які стали для молодого артиста чудовою професійною школою та міцним фундаментом для подальшої кар’єри. Протягом цього часу він виконав безліч різноманітних ролей, складав пісні для вистав і став одним із провідних акторів театру.

Наступні 90-ті несприятливо вплинули як на культурну сферу, так і на життя країни в цілому. Артисти змушені були існувати на мізерну зарплату, а провінційні театри або закривалися, або змушені були переходити на комерційне використання, щоб якось виживати. Тому, як тільки з’явилася відповідна можливість, Станіслав повернувся до Києва, де ще горіла культурне життя та було більше перспектив для кар’єрного зростання.

Він влаштувався до трупи Молодого театру, де й працює до сьогоднішнього дня. У його репертуарі понад двадцять видатних театральних робіт, серед яких Астров у «Дюр’єві», Аметистов у «Квартирі Зої», Клавдій у «Трагедії Гамлета, данського принца», лікар у «Войчеку» та багато інших.

Оскільки прогодувати сім’ю на зарплату театрального актора було практично неможливо, Станіслав Боклан почав паралельно зніматися у фільмах. Йому пощастило – першою роботою стала роль у багатосерійному біографічному фільмі «Тарас Шевченко. Спадщина» (1992–1997) з видатним Богданом Ступкою, який зіграв Кобзаря.

За нею послідувало участь у спільному проєкті «Американський блюз» (1994), де його герою довелося перевтілитися в члена бандитської банди. За десять днів зйомок Станіславу заплатили 500 доларів, що було величезною сумою за ті часи.

Він придбав блискучий кольоровий телевізор за ці гроші, щоб родина мала можливість переглядати фільми, у яких брав участь він.

Прийшла доба серіалів, які масово заповнили постсовітський медійний простір. Оскільки Боклан був універсальним актором, якому під силу були ролі абсолютно різних жанрів, він почав з’являтися на екранах все частіше та частіше.

Серед помітних робіт того періоду можна виділити роль американського журналіста Стівена Райта в приголомшливій мелодрамі «Репортаж» (1995). На майданчику стрічки Станіслав познайомився з Мариною Могилевською, Ігорем Бочкиним та Анатолієм Равиковичем – фільм виявився яскравим, динамічним і був нагороджений на міжнародному кінофестивалі «Молодість-95».

З початку двох тисячоліть фільмографія Боклана почала швидко збагачуватися новими цікавими роботами. Серед них: Сева Круглов у багатосерійному детективі «Сліди вовка» (2001), генерал Дубельт в історичній драмі «Братство» (2005), пластичний хірург Ілля в мелодрамі «Жіноча інтуїція» (2005), революціонер Антонов-Овсеенко в біографічному фільмі «Дев’ять життів Нестора Махно», полковник царської армії в історичному серіалі «Палахи Чапаєві» (2012) та численні інші.

Неможливо не відзначити роботу актора у військовій драмі «Зустріч» (2011), де він майстерно передав на екрані внутрішній конфлікт людини, яка поспішила перейти на бік окупантів і з часом усвідомив всю трагедію своєї незворотньої помилки.

Особливої уваги заслуговує невелика, але насичена драматизмом роль майора НКВД Михайла Павлюченка, батька легендарного снайпера Людмили Павлюченко, у масштабній військовій стрічці «Битва за Севастополь» (2014). Фільм став одним із останніх спільних кінематографічних проектів України та Росії, показаних в українських кінотеатрах, яскраву демонстрацію міцних історичних зв’язків братських народів, які перемогли фашистських загарбників у Великій Вітчизняній війні.

У комедійному серіалі «Коли ми вдома» глядачі повністю оцінили комедійний талант Боклана.
Він втілив образ колишнього сержанта, військового пенсіонера Григорія Бакуліна, який постійно потрапляє у абсурдні та кумедні обставини.

Проте справжнім піком успіху для актора став серіал «Слуга народу», де він зіграв Юрія Івановича Чуйко, вигаданого прем’єр-міністра України. Ця багатосерійна драма настільки припала до смаку українському глядачеві, що в певний момент вони почали ототожнювати персонажів екрану з власними людьми. Можливо, це і сприяло тому, що Володимир Зеленський, виконавець головної ролі, став главою держави в реальному житті, незважаючи на критику недружніх сил та звинувачення у непрофесіоналізмі та некомпетентності.

Особисте життя Станіслава Боклана

Боклан давно і щасливо одружений з актрисою Наталією Кленіною, з якою познайомився на сцені Молодого театру. Раніше у нього був короткий досвід невдалого шлюбу, про який актор віддає перевагу не згадувати. Саме Наталію він вважає головною жінкою у своєму житті, яка стала його натхненням, вірним партнером та матір’ю їхньої улюбленої доньки Марії.

У Кленіної також є син Кирилл від першого шлюбу, якого Станіслав Володимирович сприймає як рідного батька, називаючи його своїм сином. Зараз Кирилл Думський добре відомий у київському клубному середовищі як популярний диджей. Марія закінчила театральний факультет і працює продюсером з пошуку талантів у кінокомпанії «Star Media».

У Боклана є двоє онуків (Діомід та Аріна), над якими він пишається, а також актор із дружиною є завзятими любителями котів і часто рятують бездомних тварин від голодної смерті.

У вільний час від роботи актор займається творчістю, пафосно проводить час на розкішних курортах, віддаючи перевагу спокійному відпочинку на затишній дачі в колі родини та численних пухнастих улюбленців.

Станіслав Боклан сьогодні

До свого шістдесятиріччя Станіслав підійшов з великою кількістю театральних та кінематографічних робіт, чисельність яких вже давно перевищила сто.

Після видатного визнання серіалу «Слуга народу», він перетворився на одного з найпопулярніших та найбільш оплачуваних українських виконавців, заслужено насолоджуючись сяючими променями довгоочікуваної слави. Боклан підтримує тісні зв’язки з творчим колективом «95 Кварталу», у 2017 році став одним із членів журі гумористичного телепроєкту «Ліга сміху».

На початку 2020 року на телевізійні екрани з’явився новий комедійний серіал «Папік», створений студією «Квартал 95», де Станіслав Володимирович виконав роль старого актора, який, досягнувши похилого віку, вирішив видати себе за бізнесмена. Разом із ним у серіалі знімалася Дар’я Петрожицька. Раніше він успішно брав участь у створенні історичної багатосерійної мелодрами «Кріпак», що привернула увагу мільйонів глядачів до телевізорів.

З 2020 року Станіслав Боклан продовжує активно працювати в українському театрі, кіно та на телебаченні, демонструючи багатогранність свого таланту.

У 2021 році він дебютував як телеведучий, ставши обличчям української версії легендарного інтелектуального шоу «Хто хоче стати мільйонером?» на каналі ICTV. Це стало новим етапом у його кар’єрі, де він проявив себе як харизматичний та підтримуючий ведучий.

У 2024 році Боклан зіграв головну роль у комедійному фільмі «Крашанка», де втілив образ Андрія Івановича Забіяки – голови родини, який планує символічний удар ракетою по Кремлю. Ця стрічка, що вийшла напередодні Великодня, стала яскравим прикладом поєднання гумору та актуальної тематики.

У грудні 2024 року Боклан повернувся на театральну сцену, приєднавшись до Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки як запрошена зірка. Він виконує провідну роль Малдуна у прем’єрній виставі «Поромник». За участь у цьому проєкті актор отримає гонорар у розмірі 700 тисяч гривень за сезон, що триває до серпня 2025 року.

Станом на 2025 рік Станіслав Боклан залишається однією з найвпливовіших постатей в українському мистецтві. Його внесок у розвиток національної культури, відданість професії та здатність адаптуватися до нових викликів роблять його прикладом для молодих митців та символом високого професіоналізму.

Найкращі фільми

• 2020: «Папік»
• 2015: «Послуга народу»
• 2010: «Вчора закінчилася війна»

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”