Сім’я Сергія – це міцний корінь у землі Донбасу, де любов до слова росте крізь асфальт і бетон. Батьки, прості робітники з серцями мрійників, стали першими слухачами його віршів, жертвуючи вечорами заради його читань у тісній кухні. Дружина Ірина, його муза й соратниця, разом із ним створює благодійні проєкти, редагує тексти й ділить радість прем’єр. Донька Марія – маленька критикеса, що надихає на дитячі оповіді й додає легкості у важкі дні.

Перші строфи в тіні заводів

Дитинство Сергія минало серед степів і шахт Старобільська, де він, школярем, ховався від буденності за зошитами з римами, уявляючи себе героєм власних балад. Поезія увійшла в життя рано – подарунок від бібліотекарки, стара збірка Тичини, яку він “оживив”, переписуючи строфи на полях. Записував вірші на касетах, брав участь у шкільних конкурсах і мріяв про Харків, де література дихає свободою. Школа стала його першим майданчиком: тут він організовував читання на перервах, де друзі ставали фанатами, а вчителі – першими наставниками.

Переїзд до Харкова в сімнадцять став новим акордом, ніби вступ до рок-балади. Місто відкрило двері до богеми: Сергій вступив до педагогічного університету на філологію, почав публікувати вірші в самвидаві й занурюватися в андеграундні кола. Цей період – суміш бунту й натхнення, коли він балансував між лекціями та підпільними перформансами, анонімно ділився текстами й чекав моменту, коли слово прорве тишу. Його філософія сформувалася тоді: “Поезія – це не мистецтво, а спосіб вижити, коли світ руйнується”.

Прорив у хаосі дев’яностих

Справжній вибух стався в 1995-му, коли дебютна поетична збірка “Цитатник” зачарувала критиків іронією й глибиною, зібравши перших шанувальників і ставши гімном покоління, що шукає себе в пострадянському хаосі. Ці вірші, написані вночі за кухонним столом, зазвучали, як голос свободи. “Я просто дав словам дихання, а вони полетіли до людей”, – згадував він в інтерв’ю.

Хвиля понесла далі: у 2004-му роман “Депеш Мод” вразив читачів сатирою на молодіжну культуру, а “Ворошиловград” (2010) став культовим, перекладений на п’ятнадцять мов і екранізований як “Дике поле”. Стиль Сергія – мікс постмодернізму з рок-н-рольною енергією й донбаським колоритом – ніби свіжий вітер у задушливому ефірі, де кожне речення малює пейзаж душі. Цей період – трансформація хлопця зі Старобільська в ікону, що дякує долі за кожен рядок.

Сцена що оживає ритмом

2010-ті увійшли як роки перформативної магії: Сергій заснував рок-гурт “Собаки в космосі” (пізніше “Жадан і Собаки”), де його поезія злилася з панк-роком, розриваючи зали від Харкова до Берліна. Виступи на Майдані 2014-го стали легендою – він декламував вірші під снігом, а натовп співав разом, забувши про холод. Ці концерти – не просто музика, а ритуал: “Сцена – це місце, де слово стає пульсом”.

Паралельно проза: “Месопотамія” (2014) і “Інтернат” (2017) закріпили статус майстра, а есеї в “Чому я не втомився бути собою” (2021) показали Жадана-мислителя, що мандрує межами війни й миру. “Письмо – це війна зі страхом, де ти сам собі армія”, – ділиться він. У 2025-му чекають тур “Список кораблів”, де Жадан обіцяє поезію з елементами реггі й драми.

Книги що будують мости

Творчий доробок Сергія – гобелен історій, де кожна книга – глава епосу нації. Поетична “Біг Мак” (2003) – коктейль іронії про юність, що завоював молодь. “Гімн демократичної молоді” (2006) став глибшим, ніби сповідь поколінь. Романи – перлини: від сатиричного “Ворошиловграда” до епічного “Інтернату”, що з’єднує війну в 600 сторінках болю.

Есеї – ключі до душі: “Месопотамія” й “Список кораблів” (2020) малюють портрети людей і міст. Переклади Бертольта Брехта й Чеслава Мілоша оживили класику для українців. Ці твори – не просто книги, а мости через прірви, де слово з’єднує серця.

Нагороди що сяють

У 2010-му, у тридцять шість, Сергій здобув премію BBC за “Ворошиловград”, визнання не лише таланту, а й сміливості бути голосом Донбасу. Премії Ангелус (2015) за “Месопотамію” й Ганса Фаллади (2022) за “Інтернат” додали слави, а 2024-го Премія миру німецьких книгарів закріпила статус глобального автора.

Визнання ширше: твори в антологіях світу, листи з фронту про те, як “Інтернат” дає сили. Для Сергія це не трофеї, а вогні: “Нагорода – коли твої слова стають чиїмось компасом”.

Життя за межами сторінок

Поза книгами Сергій – п’ятдесятиоднорічний бунтар, що гуляє харківськими вуличками з блокнотом і кавою, мріючи про подорожі до Балкан, де ритми музики надихнуть на новий альбом. Вегетаріанець за переконаннями, бо “земля – наш спільний текст”, він пише есе на світанку, коли місто прокидається. Особисте – гармонія: з Іриною вони волонтерять для фронту, а Марія – маленька натхненниця з гострим поглядом.

Друзі звуть його “рокером слів”, бо він колекціонує вініли й допомагає переселенцям тихо. Філософія: “Життя – це чернетка, де хаос стає мелодією”. У балансі слави й боротьби – джерело його магії.

Горизонти що кличуть

Сьогодні, у вересні 2025-го, Сергій Жадан на вершині: готується до світового туру “Список кораблів” з концертами в Торонто й Варшаві, планує роман про Харків у війні, експериментує з аудіокнигами. Мріє про благодійний фестиваль для дітей сходу, бо вірить: “Слово – це зброя любові”. Його шлях доводить, що голос зі Старобільська може розбудити світ, а серце, повне ритмів, освітлює вічність. Сергію, ти – поезія, що б’ється, і ми чекаємо твоїх наступних рядків у книзі долі.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”