Дитинство та сім’я

Майбутня співачка Селін Марі Клодетт Діон народилася 30 березня 1968 року в Шарлемані, Квебек, Канада, ставши чотирнадцятою дитиною в сім’ї Аделін і Клемана Діон. Її батьки, франко-канадці за походженням, були музично обдарованими: мати грала на скрипці, а батько – на акордеоні. Сім’я жила скромно, але музика була невід’ємною частиною їхнього життя. 

Вони володіли невеликим піано-баром, де Селін із п’яти років почала виступати, співаючи французькі шансоньє. “Музика була нашим способом вираження любові,” – згадувала Селін.

Батьки назвали її на честь пісні “Céline” Г’ю Оклана, яку мати любила слухати під час вагітності. Селін зростала в тісному, але теплому сімейному колі, де всі 14 дітей підтримували одне одного. Її брати та сестри часто брали участь у її ранніх виступах, а старший брат Мішель став першим, хто відправив її демозапис продюсеру Рене Анджелілу в 1980 році. Цей момент став поворотним у її кар’єрі.

Початок кар’єри: Від Квебеку до Європи

У 12 років Селін записала свою першу пісню “Ce n’était qu’un rêve” (“Це був лише сон”), яку написали її мати та брат Жак. Запис потрапив до Рене Анджеліла, музичного менеджера, який був настільки вражений її голосом, що заклав свій будинок, щоб профінансувати її дебютний альбом “La voix du bon Dieu” (1981). Альбом став хітом у Квебеку, а Селін швидко отримала статус “дитячої зірки” у франкомовній Канаді.

У 1982 році, у 14 років, Селін перемогла на міжнародному пісенному конкурсі Yamaha World Popular Song Festival у Токіо з піснею “Tellement j’ai d’amour pour toi”, що принесло їй перше міжнародне визнання. У 1983 році вона стала першою канадкою, чий сингл “D’amour ou d’amitié” отримав золотий статус у Франції. Її ранні альбоми, такі як “Incognito” (1987), закріпили її популярність у франкомовному світі, але Селін мріяла про глобальну кар’єру.

Світовий тріумф: “My Heart Will Go On” та “Греммі”

Щоб підкорити англомовний ринок, Селін почала вивчати англійську мову та змінила імідж, зробивши пластичну операцію для виправлення зубів і вдосконаливши стиль. Її англомовний дебютний альбом “Unison” (1990) із синглом “Where Does My Heart Beat Now” став проривом у США, посівши 4-те місце в чарті Billboard Hot 100. Цей успіх відкрив двері до світової слави.

1990-ті роки стали золотою ерою для Селін Діон. Її альбоми “Celine Dion” (1992) і “The Colour of My Love” (1993) із хітами “Beauty and the Beast” (дует із Пібо Брайсоном) і “Think Twice” зробили її суперзіркою. Пісня “Beauty and the Beast” принесла їй першу “Греммі” за найкращий поп-дует у 1992 році.

Справжній пік слави настав у 1997 році, коли Селін записала “My Heart Will Go On” для саундтреку до фільму “Титанік”. Пісня, написана Джеймсом Горнером і Віллом Дженнінгсом, стала найвідомішим синглом у її кар’єрі, очоливши чарти в десятках країн і принісши їй “Оскар” і “Греммі” за найкращу пісню року. Альбом “Let’s Talk About Love” (1997), до якого увійшла ця композиція, продався тиражем понад 31 мільйон копій, ставши одним із найуспішніших альбомів усіх часів.

У 1990-х і 2000-х Селін також випустила успішні альбоми “Falling Into You” (1996), який отримав “Греммі” за альбом року, і “A New Day Has Come” (2002), що ознаменував її повернення після перерви. Її резиденція в Лас-Вегасі “A New Day…” (2003-2007) стала найприбутковішою концертною програмою в історії, зібравши понад 400 мільйонів доларів.

Особисте життя та трагедії

Особисте життя Селін тісно пов’язане з Рене Анджелілом, який був не лише її менеджером, а й коханням усього життя. Вони почали зустрічатися в 1987 році, коли Селін було 19, а Рене – 45. 

У 1994 році вони одружилися на розкішній церемонії в Монреалі. Їхній шлюб викликав суперечки через різницю у віці, але Селін завжди підкреслювала, що Рене був її “найкращим другом і єдиною любов’ю”. У них народилося троє синів: Рене-Шарль (2001) і близнюки Едді та Нельсон (2010).

У 2014 році Рене діагностували рак горла, і Селін призупинила кар’єру, щоб доглядати за ним. Його смерть у січні 2016 року стала для неї нищівним ударом. Того ж тижня помер її старший брат Даніель від раку, що додало болю. “Я втратила частину себе, але заради дітей я мала продовжувати,” – згадувала вона. Селін присвятила свій альбом “Courage” (2019) пам’яті Рене, а пісня “Recovering”, написана Pink, стала її гімном відновлення.

Боротьба з хворобою

У грудні 2022 року Селін Діон оголосила, що в неї діагностували синдром м’язової скутості (Stiff Person Syndrome), рідкісне неврологічне захворювання, яке викликає м’язові спазми та ускладнює спів і рух. Це змусило її скасувати світові тури в 2023-2024 роках. “Це найскладніший виклик у моєму житті, але я не здамся,” – заявила вона в документальному фільмі “I Am: Celine Dion” (2024), який детально розповів про її боротьбу з хворобою. 

У червні 2024 року Селін повернулася на сцену, виступивши на церемонії відкриття Олімпійських ігор у Парижі, що стало тріумфальним моментом і викликало сльози у мільйонів шанувальників.

Хоча Селін Діон не має прямого зв’язку з війною в Україні, вона підтримувала гуманітарні ініціативи, спрямовані на допомогу біженцям. У 2022 році вона записала відеозвернення до українців, висловивши солідарність і закликавши до миру. Її благодійна діяльність через фонд Celine Dion Foundation зосереджена на підтримці дітей і сімей у кризових ситуаціях.

Сучасність

Станом на липень 2025 року Селін Діон 57 років. Вона продовжує працювати над новою музикою, хоча її здоров’я залишається викликом. У 2025 році вона анонсувала новий альбом і обмежені виступи, підкреслюючи, що “спів – це її життя”. Її документальний фільм “I Am: Celine Dion” отримав номінацію на “Еммі”, а її повернення на сцену стало символом незламності.

У 2025 році Селін Діон продовжує боротися з хворобою, але не втрачає оптимізму. Вона планує повернення до концертів і працює над новим альбомом, який, за її словами, буде “листом до шанувальників”. Її історія – це приклад того, як талант, наполегливість і любов до музики можуть подолати будь-які перешкоди. Селін Діон залишається не просто співачкою, а символом надії, сили та вічної любові до мистецтва.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”