Ім’я:

Роман Бондарчук

Чим займається Режисер, сценарист
Дата народження: 14 січня, 1982 року
Місце народження: м.Херсон, Україна
Зріст: 180 см.
Вага: 75 кг.
Тезки:Роман
Знак Зодіаку: Козоріг
Сімейний стан: Неодружений
Посилання:

ДЕТАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ

У степах Херсонщини, де соняхи шепочуть таємниці олігархів і фейкових новин, Роман Бондарчук веде камеру як детектива - з іронією в окулярі й болем у серці. Цей майстер документального та ігрового кіно, артдиректор фестивалю прав людини, перетворює буденний хаос на сатиру, де війна не фон, а пульсуючий нерв: від "Євромайдану" до "Редакції", де правда - це не репортаж, а вибух сміху над абсурдом.

Дата і місце народження

 

Роман Леонідович Бондарчук з’явився на світ 14 січня 1982 року в сонячному Херсоні, де Дніпро несе історії провінції, що стали його вічним натхненням – від степових “шерифів” до вулканів абсурду.

Бондарчук жартує, що “Вулкан” народився з плану зняти документ про продаж німецьких кісток – смерть героя перетворила реальність на сатиру, де ОБСЄ-шник стає провідником у абсурд.

Школа і освіта

 

Хлопчацькі роки в Херсоні пройшли під знаком перших зйомок – саморобних відео, що ловили подих степу. Справжній стрибок – Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, де з 2002-го по 2008-й, у майстерні Юрія Іллєнка – засновника поетичного кіно, – камера вчила його не просто фіксувати, а поетизувати реальність: від лекцій про монтаж до перших короткометражок, де провінція оживає як герой.

“Українські шерифи” – не вигадка: двоє селян з херсонського села самі стали героями, номінувавшись на Оскар як антигерої пострадянського правосуддя.

Кар’єра

 

Карьєра Бондарчука – це гібрид документалістики й сатири, де правда переплітається з вигадкою, як коріння соняхів у чорноземі. Дебют – короткометражка “Таксист” (2007), що здобула “Білого Слона” від Гільдії кінокритиків Росії. Ранні роботи: “Манекени” (2001), “The Ground” (2001), “Глибокий колодязь” (2002), “Стіни і двері” (2003), Микола і німець” (2005) – суміш сценарію й монтажу, де реальність ламається як скло. Поворот – 2014-й: ко-режисера “Євромайдан. Чорновий монтаж” з Мирославом Слабошпицьким, що фіксує революцію як пульс нації. Документалка “Українські шерифи” (2015) – про двох самозванців-правозахисників у селі Стара Збур’ївка – виграла Спеціальний приз IDFA в Амстердамі, Grand Prix Docs against Gravity, номінована на “Оскар” від України.

 “Dixie Land” (2015) – портрет циркача з цирком як метафорою пострадянського хаосу – прем’єра на Full Frame (США), “Золотий Дюк” ОМКФ. Перехід до ігрового: “Вулкан” (2018) – дебютний повний метр про ОБСЄ-шника в абсурдному Бериславі – прем’єра в Карловому Варі (East of the West), понад 50 фестивалів, 12 нагород, Шевченківська премія 2019-го. Співпраця з MDR, ZDF, ARTE – документальні серії про права людини. Артдиректор Docudays UA з 2010-х, член відбору для Оскара з 2019-го. Кульмінація – “Редакція” (2024): сатира на фейки, олігархів і культи в редакції провінційного видання – прем’єра в Сараєві, де абсурд війни стає чорним гумором. Понад 20 робіт, монтаж у десятках проєктів – Бондарчук не знімає кіно, він ловить душу України в об’єктиві.

У майстерні Іллєнка камера вчила його “поетичного бунту” – від чорно-білого монтажу до кольорових фейків у “Редакції”, де олігархи танцюють як у цирку.

Сім’я

 

Приватне життя Бондарчука – як невідзнятий ролик: коріння в Херсоні, де степові історії родини шепочуть натхнення для “шерифів” і “вулканів”, але деталі ховаються за кадром, ніби секретний сценарій. У колабораціях з Дар’єю Авєрченко – продюсеркою “Редакції” – творчий союз переплітається з дружбою, а родинні мотиви в фільмах натякають: сім’я – це не актори, а невидима команда за камерою.

Артдиректор Docudays UA з 2010-х: фестиваль прав людини для нього – не подія, а війна слів, де документалістика стає щитом проти цензури.

Наша доба

 

Сьогодні, у 43, Роман Бондарчук пульсує в ритмі Києва й Херсонщини – артдиректор Docudays UA, де права людини оживають на екранах, а “Редакція” (2024) стає гаслом: сатира як зброя проти фейків і сирен. Під час війни знімає волонтерські ролики, рефлексує в інтерв’ю про “машину часу” кіно – де минуле провінції лікує рани сьогодення. У 2025-му готується до прем’єр “Редакції” в Barbican і на фестивалях, де жартує: “Кіно – це опір забуттю, а Херсонщина – мій вічний вулкан”. Не емігрант, а вартовець: камера в руках, надія в серці, бо “демократія – це меншість, що тримає країну”.

Під час війни “Редакція” – терапія: сатира на фейки знята в Херсоні, де Бондарчук ловить “ураган” життя, перетворюючи сирени на сміх опору.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”

Ектор Хіменес-Браво

11 хвилин на перегляд

Даша Хлистун

10 хвилин на перегляд

Микита Кадан

7 хвилин на перегляд

Елісон Брі

11 хвилин на перегляд

Альона Мамчур

11 хвилин на перегляд

Двійнята за датою

Даша Хлистун

10 хвилин на перегляд

Марк Едді

11 хвилин на перегляд

Джаред Падалекі

10 хвилин на перегляд

Ярослава Гресь

11 хвилин на перегляд