Дитинство в Луцьку

Майбутній співак Олександр Положинський народився 28 травня 1972 року в місті Луцьк Волинської області. Зростав у простій родині, де музика була частиною повсякденного життя. Його мати працювала в дитячому садку, а батько – водієм. Сашко був єдиною дитиною в сім’ї, і його мама згадувала, що він співав ще змалку, виступаючи на святкових ранках у садочку. У школі №15 Луцька він був активним учнем, брав участь у самодіяльності, а його енергія та харизма вже тоді привертали увагу. У 1987 році, після 8-го класу, Олександр вступив до Львівської республіканської спеціальної школи-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою. Цей досвід заклав у ньому дисципліну та витривалість, а також подарував прізвисько «Коміс» (скорочено від «комісар»), яке побутувало серед друзів.

Освіта та перші кроки

Вищу освіту Сашко здобув на економічному факультеті Луцького національного технічного університету за спеціальністю «економіка підприємства». Проте в університетські роки він не був зразковим студентом: перші курси провчився посередньо, зате на третьому курсі став відмінником і долучився до КВК. Саме там він відточував уміння триматися на сцені, імпровізувати та взаємодіяти з публікою. Участь у студентських страйках також сформувала його активну громадянську позицію, яка згодом стала важливою частиною його творчості.

Музична кар’єра

Музичний шлях Положинського розпочався в Луцьку з гурту «Мухи в чаї», де він дебютував із власними піснями. Згодом він став шоуменом у панк-проєкті «Макаров & Peterson». У 1996 році Олександр дізнався про фестиваль «Червона рута» і вирішив спробувати свої сили. Не маючи гурту, але маючи чотири пісні, він подав дві заявки: від «Макаров & Peterson» у категорію рок-музики та від новоствореного «Тартака» – у сучасну танцювальну музику. Для «Тартака» знайшлися учасники, і гурт здобув перемогу на фестивалі, що стало початком його зіркової історії.

Тартак і шлях до слави

Гурт «Тартак», створений у 1996 році, став для Сашка головною справою життя. Він був не лише вокалістом, а й художнім керівником, автором текстів, співпродюсером і, як жартував сам, «секс-символом» та «старійшиною». Дебютний альбом «Демографічний вибух» (2002) і наступний «Система нервів» (2003) зробили «Тартак» одним із лідерів української сцени. Пісні «Понад Хмарами» (з Катею Chilly), «100%-ий плагіат» і «Я не хочу» стали хітами, а остання – неофіційним гімном Помаранчевої революції 2004 року. За 24 роки існування гурт випустив 10 альбомів і відіграв сотні концертів. Положинський поєднував у текстах патріотизм, соціальну критику та лірику, що резонувало з молоддю.

У 2006 році Сашко співпрацював із фольклорним колективом «Гуляйгород», створивши альбом, який оновив українські народні пісні. У проєкті «ПоНеДілОК» разом з Орестом Крисою та Едуардом Приступою він озвучив твори українських класиків. У 2007 році записав пісню «UA 4 BY» з білоруським гуртом «Чырвоным па Белым» та київським «Епіцентр Унії», підтримуючи опозиційний рух у Білорусі.

Інші проєкти

У 2009 році Положинський створив сольний проєкт «СП», випустивши пісні «Виберіть Мене!» та «Цицідупа», присвячену поп-групам. У 2011 році він спродюсував альбом «По-Вільно» з ліричними піснями українських виконавців, таких як Мотор’ролла, Крихітка та Арсен Мірзоян. У 2014 році з’явився проєкт «Був’є», який видав два альбоми («12 пісень, якими Був’є сповіщає про своє існування» (2015) та другий у 2019). У 2019 році разом з Іваном Маруничем Сашко створив дует «Ол. Ів.’Є», а в 2020-му – проєкт «Олександр Положинський та „Три Троянди“» з Валерією Паляруш, Мартою Ковальчук і Марією Сорокіною, зосередившись на ліричних піснях.

У лютому 2020 року, після судового засідання у справі Павла Шеремета, де Сашко виступав свідком на підтримку Андрія Антоненка, він оголосив про вихід із «Тартака» та «Був’є». У 2023 році він випустив сольний альбом «Попри Все» з 12 піснями, а в 2025-му – альбом «ЗСУВ» на своєму YouTube-каналі.

Робота на радіо та телебаченні

Паралельно з музикою Положинський працював ведучим. У 2001-2002 роках він вів програму «Русские горки» на ICTV та М1, іронізуючи над російською попсою. Програма «Свіжа кров» на М1 допомагала відкривати нові таланти. З 2007 по 2009 рік разом з Андрієм Кузьменком, Ігорем Пелихом і Романом Давидовим він вів «ДСП-шоу» на радіо «Європа плюс», де мав рубрики на кшталт «Сон в руку» чи «Швиряй-шоу». З 2018 по 2020 рік Сашко вів авторську програму «Звуки про» на Радіо НВ. У 2024 році він став ведучим «Вечірній По» на «Армія FM», але проєкт завершився у грудні 2024 року.

Громадянська позиція

Положинський завжди був активним громадянином. Під час Помаранчевої революції та Революції Гідності він підтримував протестувальників, був членом Ради народного об’єднання «Майдан» і співорганізатором акції «Не будь байдужим» з 14 концертами за українську мову. У 2014 році він став волонтером, підтримуючи ЗСУ, а також долучився до проєкту з відновлення Тартаківського палацу. У 2020 році відмовився від ордена «За заслуги» III ступеня, запропонувавши нагородити фігурантів справи Шеремета – Андрія Антоненка, Юлію Кузьменко та Яну Дугарь.

Служба в ЗСУ

У лютому 2022 року, ще до повномасштабного вторгнення, Сашко підписав контракт із ЗСУ в резерві. У травні він приєднався до 47-го окремого стрілецького батальйону (згодом 47-ма окрема механізована бригада «Маґура»). На фронті він пройшов бойове хрещення, потрапляв під обстріли та в напівоточення. У 2022 році став командиром відділення, але через проблеми зі здоров’ям (зокрема зір) у 2023 році перейшов до іншого підрозділу, де зосередився на культурній роботі. У 2024 році переніс дві операції на очах, але продовжує службу, даючи благодійні концерти та працюючи на «Армія FM».

Сімейне життя

Олександр Положинський ніколи не був одружений і тримає особисте життя в таємниці. Він вважає шлюб серйозним кроком, який має бути «один раз і назавжди». Чутки про роман зі співачкою Бажаною він спростував, наголосивши на дружніх стосунках. Сашко має квартиру в Києві, але живе в Луцьку, де почувається вдома.

Людина сцени і фронту

Олександр Положинський – це не просто музикант, а символ незламності. Від культових хітів «Тартака» до служби в ЗСУ, він залишається вірним своїм принципам: жити так, щоб було добре йому і не заважати іншим. Його пісні надихають, а вчинки доводять, що справжній патріотизм – це дія. У 53 роки Сашко продовжує творити, воювати і надихати, залишаючись голосом України.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”