Дата і місце народження

Олег Михайлович Тістол з’явився на світ 25 серпня 1960 року в селищі Врадіївка на Миколаївщині, де степові вітри шепотіли про далекі пальми, а родина – мати-вчителька Валентина Сергіївна та батько-астроном Михайло Федорович – вже готувалася до переїзду в Миколаїв, де культура чекала на нові акценти.

Школа і освіта

Митецький шлях Олега розквітнув рано: з 1972-го – дитяча художня школа в Миколаєві, де перші мазки фарби оживили степові мрії. У 1974-му юний талант вступив до Республіканської художньої середньої школи імені Тараса Шевченка в Києві на відділення живопису, переїхавши до столиці, що стала його творчим магнітом. З 1978-го по 1984-й – Львівський державний інститут декоративного і прикладного мистецтва, де декоративні форми вчили його грати з бароко, перетворюючи традицію на бунт проти сірих рамок соціалістичного реалізму.

Кар’єра

Карьєра Тістола – це вибухова суміш іронії та експресії, де ранні полотна на кшталт “Зіновій-Богдан Хмельницький“ (1988) чи “Прощання слов’янки” (1989) проголосили “Нову українську хвилю” з її яскравими кольорами та перебільшеними символами. У 1978-1979 роках – робота художником-шрифтовиком у Миколаївському художньому фонді, де шрифти ставали першими “стереотипами”. Ключовий поворот – 1988-й: на радянсько-американській виставці “Совіарт” знайомство з Дмитром Канторовим відкрило двері московського сквоту “Фурманний провулок”, а з Константином Рєуновим та кураторкою Ольгою Свібловою – дебюти в Глазго, Рейк’явіку, Гельсінкі. 

У 1990-х – концепт “Натспром” (з Миколою Маценком), де національні бренди – від Роксолани до козаків – занурювалися в трафаретну естетику, народжуючи серію “Українські гроші” (1999) як сатиру на міфи ринку. Серед ключових робіт – “Пальма незалежності” (2006), де екзотична рослина стає символом утопії, серія “Гори” (2010) з цигаркових пачок “Казбек” як пародією на красу, та “Колорування” (2013), що продалося за рекордні 53 тисячі доларів. 

Участь у бієнале: Венеція (2007, 2013), Сан-Паулу (2010), Московська (2009); виставки в PinchukArtCentre, Stedelijk Museum (Амстердам), Музеї Москви. З 1990-х – колаборації, інсталяції, фото, скульптури, що критикують маніпуляції спадщиною, як у проєкті про “архітектурні реконструкції”. Лідер “Паризької комуни” та необароко, Тістол – один з найуспішніших українських митців за версією Forbes, чий стиль впізнається в колекціях від Києва до Базеля.

Сім’я

У 1988 році Олег одружився з художницею Мариною Скугарєвою, чия творча енергія стала паралельним полотном до його робіт – союз, де бароко двоє переплітається з московським авангардом, а приватне життя лишається табу, ніби невидимий шар фарби під шарами міфів.

Наша доба

Сьогодні, у 65, Олег Тістол творить у Києві, де війна не згасила його іронії: серія автопортретів “Березень-22” (2022) – це самозахист фарбою від сирен, а виставка “Європа” (2021) у Українському банку – роздуми про континент як мрію. У 2025-му – інтерв’ю про метамодернізм і музей сучасного мистецтва, де він жартує: “Я – скромна лінза Всесвіту на шматок пострадянської реальності”. 

Попри борги (як сам зізнається), його полотна пульсують у аукціонах, а соцмережі – це майданчик для філософії: від пальм як символу бажання до суржику як поетики вулиць. Тістол не втікає від політики – він її фарбує, нагадуючи, що постмодерн – це наші вулиці, а не абстракція.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”