Дитинство: кримські мрії та перші кроки

Майбутній кінорежисер Олег Геннадійович Сенцов народився 13 липня 1976-го року в Сімферополі, Крим, у сім’ї, де цінували прості, але міцні цінності. Його дитинство минуло в атмосфері кримського тепла, де море та сонце формували його мрійливу натуру.

Про батьків Олега відомо небагато, але він сам згадував, що родина була його опорою в юності. Хлопець ріс допитливим, із любов’ю до комп’ютерних ігор і літератури, що згодом вплинуло на його творчість. У 1990-х він навчався в Київському національному економічному університеті, але економіка не захопила його серце так, як мистецтво та кіно. Уже тоді Олег відчував, що його покликання – розповідати історії, які змінюють світогляд.

Творчий шлях: від кіберспорту до великого екрану

Перш ніж стати відомим режисером, Олег Сенцов прославився в іншій сфері – кіберспорті. У Сімферополі він заснував комп’ютерний клуб, де збирав молодь для турнірів із популярних ігор. Цей досвід навчив його працювати в команді та мислити нестандартно. У 2008 році він заснував кінокомпанію «Край Кінема» і почав працювати над своїм першим повнометражним фільмом.

У 2011 році світ побачив його дебютну стрічку «Геймер», яка розповідає про юного кіберспортсмена з провінції. Фільм, знятий із мінімальним бюджетом, отримав визнання на міжнародних фестивалях, зокрема в Роттердамі, і став проривом для Сенцова як режисера.

Його наступні проєкти, такі як «Номери» (2019, у співавторстві з Ахтемом Сеітаблаєвим) і «Носоріг» (2021), показали його талант розкривати складні людські історії через призму соціальних і політичних реалій. «Носоріг», кримінальна драма про 1990-ті, отримав нагороди на міжнародних кінофестивалях, а Сенцов довів, що може створювати потужне кіно навіть у найскладніших умовах.

Паралельно Олег розвивався як письменник. Його книги, зокрема «Хроніка одного голодування» та «Маркетер», написані в ув’язненні, стали літературними подіями. Вони розкривають його внутрішній світ, боротьбу та думки про свободу.

У 2016 році Сенцов отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка за свою творчість, а в 2018 році – премію Сахарова за свободу думки від Європарламенту, що підкреслило його вплив як митця та активіста.

Ув’язнення: боротьба за свободу

Життя Олега Сенцова кардинально змінилося після анексії Криму Росією в 2014 році. Як активний учасник Автомайдану та противник окупації, він допомагав українським військовим у Криму, доставляючи продукти та підтримуючи мітинги за єдність України.

У травні 2014 року його заарештували російські спецслужби в Сімферополі за звинуваченнями в «тероризмі». У серпні 2015 року російський суд засудив його до 20 років ув’язнення в колонії суворого режиму, звинувативши в організації диверсійної групи. Правозахисні організації, зокрема Amnesty International, назвали вирок сфабрикованим, а Сенцов не визнав своєї провини.

Ув’язнення стало випробуванням, але не зламало його. У 2018 році Олег оголосив голодування, вимагаючи звільнення всіх українських політв’язнів. Протягом 145 днів він тримався, ризикуючи життям, і привернув увагу світу до долі українських бранців.

Його щоденник «Хроніка одного голодування» став документом незламності. 7 вересня 2019 року Сенцова звільнили в рамках обміну полоненими між Україною та Росією, і він повернувся до Києва як герой.

На фронті: від камери до окопів

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році Олег Сенцов не залишився осторонь. Він приєднався до Збройних сил України, ставши молодшим лейтенантом і командиром штурмової роти 47-ї окремої механізованої бригади з позивним «Ґрунт».

На фронті він брав участь у боях на Донбасі, зокрема в районі Бахмута, демонструючи таку ж мужність, як і в тюрмі. У 2023 році його підрозділ брав участь у контрнаступі, і Сенцов отримав поранення, але продовжив службу. Його рішення піти на фронт він пояснив просто: «Я не можу сидіти вдома, коли моя країна в небезпеці».

Особисте життя: сім’я як опора

Олег Сенцов – батько чотирьох дітей: доньки Аліни та сина Владислава від першого шлюбу, а також двох дітей від другого шлюбу з Веронікою Вельч. Його стосунки з дітьми завжди були для нього важливими, хоча ув’язнення та війна ускладнили спілкування. У листах із тюрми він писав: «Мої діти – це те, заради чого я тримаюся».

Після звільнення він присвятив багато часу родині, але війна змусила його знову розлучитися з близькими. Вероніка, його друга дружина, підтримує Олега в його боротьбі, хоча сама залишається в тилу, займаючись вихованням дітей.

Сенцов рідко ділиться подробицями особистого життя, але його любов до дітей проявляється в кожному інтерв’ю. Він згадує, як його донька Аліна питала: «Тату, коли ти повернешся?» – і ці слова стали для нього додатковою мотивацією боротися.

Тюремна творчість: Ув’язнення не зупинило його творчість – у колонії він написав сценарії, оповідання та автобіографічні твори, які згодом були опубліковані.

Олег Сенцов – це більше, ніж режисер чи письменник. Він – символ незламності, який своїм життям довів, що мистецтво та боротьба можуть іти пліч-о-пліч. Від кримських комп’ютерних клубів до голлівудських фестивальних зал, від російських тюрем до фронтових окопів – його історія надихає мільйони.

Сенцов продовжує творити й захищати Україну, залишаючись вірним своїм принципам і рідній землі. Його голос, чи то через кіно, книги, чи автомат, звучить як гімн свободі.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”