Назар Білик - це майстер, що ловить порожнечу в бронзі й склі: його фігури шепочуть про внутрішні діалоги, де простір стає співрозмовником, а матеріали - ключем до невидимих кордонів. Від львівських коренів до київських публічних монументів, він малює символи опору й роздумів, перетворюючи війну на метафори сили - бо мистецтво, як і Україна, тримається на невидимих нитках, що не рвуться.
20 вересня 1979 року у Львові, де осіннє сонце золотило перші форми в душі хлопчика, народився Назар Миколайович Білик – син скульптора й майстрині, чиє життя з самого початку було виліплене з глини мрії та металу спадку.
Дитинство в родині митців – це перша школа, де інструменти були іграшками, а форми – казками: батько Микола Білик, скульптор, і мати Наталія Борисенко, майстриня текстилю, вчили бачити світ у тривимірі. З 1980-го – переїзд до Києва, де у 1994-му юний Назар вступив до Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені М. Бойчука, закінчивши його в 1999-му на факультеті деревообробки, хоч серце тягнуло до живопису. Далі – 1999-2005 роки в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, де майстрував дипломну скульптуру, а в 2008-му став аспірантом студій академії. Малюнок для нього – фіксатор думок, а освіта – не дипломи, а інструменти для експериментів з об’ємом і простором.
Карьєра Білика – це симфонія форм і порожнин, де сучасна скульптура оживає в діалозі з публічним простором: з 2005-го – учасник Трієнале скульптури НСХУ, переможець конкурсів, як MUHi (2010, фіналіст). Працює бронзою, сталлю, склом, смолами – створює сюрреалістичні фігури, що грають з кордонами видимого, як “Дощ” (скло й бронза, символ роздумів) чи “Лапки” (бієнале SMACH 2019 в італійських Доломітах).
Публічні роботи: “Впевнена” у Стрийському парку Львова, “Краплі” на Пейзажній алеї Києва, меморіал загиблим розвідникам ГУР (червень 2025, Київ) – символ мовою знаків. Виставки – вихор: “Уявні відстані” (2024), “Скульптура PRO Скульптура” (2013, Харків), “Contemporary Ukrainian Artists” (2013, Saatchi Gallery, Лондон), “Kylym” (2016, Татарів), “Terrain Orientation” (2013, NAMU, Київ). 2013-го – грант Президента України за проєкт “Контрформи”. Член НСХУ, його твори – у колекціях Saatchi, приватних зібраннях; аукціони Goldens пропонують “Space Around” (бронза, 2018) чи “Fusion” (2022). Під час війни – акцент на меморіалах, бо “скульптор говорить монументально, без жартів”.
Сім’я Білика – це тиха основа для гучних форм: ріс у творчому гнізді з батьком Миколою Біликом (скульптор, Народний художник України) і матір’ю Наталією Борисенко (текстильна майстриня), де розмови були про матеріали, а натхнення – спадкове. Особисте життя тримає в тіні, як ескіз перед різцем: одружений, але деталі – приватна порожнеча, аби фокус лишався на творах, а не на портретах.
У 45 Назар – на вершині: у вересні 2025-го працює над “мета-садом” на Рейтарській у Києві – скульптурним силуетом Георгія Нарбута, не портретом, а “силуетом життя й пристрастей”, з архітекторами для вшанування візуальної ідентичності України. Живе й творить у Києві, де сирени – пауза для роздумів, а студія – лабораторія нових контрформ. Плани: нові публічні проєкти, виставки Європою, бо “мистецтво – не ідеологія, а власні рішення”. Волонтерить духом – меморіали як опір, твори на аукціонах для ЗСУ. “Час, коли скульптор стає поза політикою, формуючи простір”.
Інформації про Назара Білика достатньо – його шлях від львівських ескізів до київських меморіалів задокументований виставками, грантами й публічними формами. Біографія виходить повною, як його скульптури, де порожнеча наповнена сенсом.
Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”
Увійдіть у свій обліковий запис