Дата і місце народження

26 листопада 1982 року в Києві, де осінній туман над Дніпром вирізьбив перші ескізи в душі хлопця, народився Микита Вікторович Кадан – син інтелігентної родини, далекої від полотен, але близької до слів, що згодом стануть його зброєю проти мовчання.

Школа і освіта

Дитинство в стінах київської школи – це перші уроки бунту, де література про “поганих хлопців” авангарду зачаровувала юнака, аби примкнути до їхнього клубу. У 2002-му вступив до Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури на факультет монументального живопису, де наставником став народний художник України Микола Стороженко – майстерня, де форми вчили не малювати, а говорити. Закінчив у 2007-му, озброєний не дипломом, а сумнівом: освіта стала трампліном для Р.Е.П., де студенти перетворювали академію на революційний простір.

Кар’єра

Карьєра Кадана – це серія вибухів у просторі пам’яті, де інсталяції рвуть шаблони: з 2004-го – співзасновник “Революційного Експериментального Простору” (Р.Е.П.), групи з 20 художників, що протестували на Майдані 2004-го й 2013-го, перетворюючи вулиці на галереї опору. Перша значуща персональна – “Місце дії” (2009, з “Групою предметів”), де живопис і колажі розкривали простір як арену конфліктів. 

Тріумфи: Головна премія PinchukArtCentre (2011) за “Слава героям”, що деконструювала радянські міфи; спеціальна Future Generation Art Prize (2014) за проєкт про Майдан. Виставки – глобальний марафон: “Postponed Futures” (2017, GRAD, Лондон, про революцію як простір війни), “Кістки перемішалися” (2016, Arsenal, Біловежа, про Волинську трагедію), “Труднощі профанації” (PinchukArtCentre, 2012, архіви Донбасу). Член “Мистецького Арсеналу” (до 2013-го, коли пішов через скандал з “Страшним судом”), куратор проєктів як “Ослеплени чувством собственной правоты” (2013, маніфест проти поколінь). Номінація на Шевченківську премію (2020, за “(не)означені”), участь у Венеційській бієнале (2013, український павільйон). Під час війни – фокус на деконструкції пропаганди: “Україна зараз – це простір війни” (2017), благодійні аукціони для ЗСУ, бо “художник – це той, хто фіксує рани, аби не дати їм зарубцюватися фальшивкою”.

Сім’я

Сім’я Кадана – це тиха основа для гучних жестів: ріс в інтелігентному гнізді, далекому від мистецтва, де батьки закладали любов до слів і критики, а не до фарб. Особисте життя – як ескіз у шухляді: тримає в тіні, аби фокус лишався на творах, а не на портретах, – без згадок про шлюб чи дітей, бо приватність для нього – ще один кордон проти інтерпретацій.

Сучасність

У 42 Микита – на фронті форми: живе й творить у Києві, де сирени додають ритму до серій про пам’ять і опір, а студія – лабораторія нових архівів. У 2025-му готується до виставок у Європі (“Tryvoha” в Voloshyn Gallery, березень), колабів з Р.Е.П., бо “світ пропитався війною, але мистецтво – це антитіло”. Волонтерить аукціонами для ЗСУ, курує проєкти проти пропаганди, інтерв’ю про “історію як наратив”. Плани? Нові інсталяції про глобальні кризи, де війна – не кінець, а нова форма: “Художник протиставляє обману, бо правда – в ранах, а не в міфах”.

Інформації про Микиту Кадана достатньо – його шлях від академічних стін до бієнале задокументований преміями, скандалами й галерейними каталогами. Біографія виходить повною, як його інсталяції, де кожна форма – частина великого наративу опору.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”