Дата і місце народження

3 липня 1985 року, Харків, Українська РСР, СРСР (нині Харків, Україна). У промисловому серці Сходу, де вуличні ритми змішуються з відлунням історії, з’явився на світ Мстислав Андрійович Чернов – хлопець, чиє дитинство пройшло під гул заводів, а майбутнє – під свист снарядів.

Школа і освіта

Деталі шкільних років Мстислава Чернова лишаються за межами публічних джерел, ніби таємниця, що ховається в архівах. Відомо лише, що його шлях до професії почався в Харківському національному університеті імені Г. С. Сковороди, де він опанував основи журналістики та фотографії. Тут, серед лекцій про етику медіа та техніку кадру, зародився його погляд – гострий, як лезо, і чутливий, як нерв. Ця освіта стала трампліном для перших кроків у світ репортажів, де теорія миттєво перетворювалася на практику в хаосі новин.

Кар’єра

Кар’єра Мстислава Чернова – це фронтова стрічка, де кожен кадр викуплений ризиком і винагороджений визнанням. Усе почалося 2005-го в харківському агентстві MediaPort, де юний фотограф ловив міські історії, а вже 2008-го його перша персональна виставка “Musica per somnia” зачарувала глядачів сюрреалістичними образами. Перехід до документалістики стався 2013-го: перемога в конкурсі “Фотограф року” в номінації документальна фотографія, титул президента Української асоціації професійних фотографів (UAPF) і перші репортажі з протестів у Туреччині.

З 2014-го – робота фрілансером для Associated Press: перші фото збиття MH17 над Донбасом шокували світ, а покриття Революції Гідності, війни на Сході, сирійського конфлікту, битви за Мосул у Іраку та блокування Газзи закріпили статус зірки воєнної журналістики. Його матеріали друкувалися в The New York Times, BBC, CNN, а нагороди сипалися рікою: дві перемоги в Royal Television Society, номінації на Rory Peck Award, Livingston Award.

Повнометражний режисерський дебют – документальна стрічка “20 днів у Маріуполі” (2023), знята в облозі під час повномасштабного вторгнення. Фільм, що фіксує перші тижні окупації, прем’єрував на Sundance (Приз глядацьких симпатій), здобув “Оскар“ за найкращий документальний фільм (2024), BAFTA, Пулітцерівську премію за публічну службу (2023, спільно з колегами) та Національну премію імені Тараса Шевченка (2024). За ним – “2000 метрів до Андріївки” (2025), про штурм укріплень на фронті, що прем’єрувала на Sundance з нагородою за режисуру і тепер б’є рекорди прокату в Україні, представляючи країну на “Оскарі“. Паралельно – література: психологічний роман “Часи сновидінь” (2020), поетичні збірки, участь у проєктах ООН та Червоного Хреста. Член Українського ПЕН з 2022-го, Чернов – не просто оповідач, а каталізатор правди, що монтує не лише плівку, а й свідомість світу.

Сім’я

Сімейне життя Мстислава Чернова – це фортеця в епіцентрі шторму, де приватність охороняється суворіше, ніж фронтові позиції. Публічним джерелам відомо небагато: одружений, має доньку, яка стала для нього символом надії посеред хаосу. Під час облоги Маріуполя дружина та дитина чекали його в Харкові, а евакуація з фронту супроводжувалася думками про них – як тихий рефрен у симфонії вибухів. Ця опора додає його роботам інтимності: у кадрах не лише руїни, а й таємна сила родинних ниток, що тримають у вертикалі.

Наш час

У жовтні 2025-го Мстислав Чернов – на піку, але з тінню втоми від нескінченної війни. Живе між Харковом і світовими прем’єрами, туруючи з “2000 метрів до Андріївки” – стрічкою, що вже зібрала аншлаги в Україні та готується до спецпоказу на Римському кінофестивалі. Продовжує знімати для AP, критикує втому Заходу від українських новин і планує третій фільм – про психологічні шрами конфлікту. Інформації про його приватне життя справді небагато, але те, що є, малює портрет воїна камери: поранений кількома рази, але незламний, як харківський граніт. Він не зупиняється – бо правда, як і надія, не знає пауз.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”