Дата і місце народження

14 грудня 1953 року у Львові, Українська РСР, СРСР, у родині з єврейським корінням з’явився на світ Матвій Юрійович Марголіс – ім’я, яке згодом змінив на Ганапольського, ніби скидаючи тягар минулого для нової ролі. Місто лева, сповнене таємниць і шепотом заборонених розмов, стало першим актором його життя: юний хлопець ріс серед вуличних легенд і перших заборон, де доля вже готувала сцену для гострого слова.

Школа і освіта

Шкільні роки у Львові та Києві пройшли в тіні переїздів, де уроки історії чергувалися з першими театральними мріями, а допитливість юнака ковтала книги, ніби репетируючи ролі. Деталі про конкретну школу лишаються завісою, але відомо, що в 1970-х він опанував режисуру: працював у Київському театрі естради (1981–1986), де ставив вистави, що балансували на межі цензури. Справжня освіта – в практиці: записував платівки “Слідство ведуть Колобки” на фірмі “Мелодія”, перетворюючи дитячі казки на сатиру, ніби тренуючись для майбутніх ефірів, де слова стають інструментами розкриття.

Кариера

Карьера Ганапольського – це драматичний серіал з поворотами, де кожен канал додавав акту до його медійної п’єси. Початок у 1980-х – театральний режисер у Києві та Москві, де естрадні номери ховали гострі натяки на реальність. Перебудова відкрила двері: з 1990-х – радіоведучий на “Радіо Свобода”, де голос лунав з-за кордону, як виклик імперії. У Москві – зірка “Ехо Москви”: “Слова” та “Повестка дня” стали ареною для опозиційних дискусій, де аудиторія сягала мільйонів, а критика Кремля дратувала еліту. 

Скандали не уникали: у 2014-му після анексії Криму – еміграція до України, де на “Радіо Вести” озвучив “анекдот” про “хохла”, що коштував роботи. Далі – “112 Україна“, “NewsOne”, а з 2020-го – “Прямий”, де “Ганапольський” розбирає політику з іронією, ніби в сатиричній комедії. Автор фантастики (“Приготування Вахруста”), книг про Путіна (“Путін буде царем”), лауреат премій за етику. Нагороди: українське громадянство від Порошенка в 2016-му, Орден “За заслуги”. Сьогодні – колумніст “Главкому”, де слова ріжуть фейки гостріше за скальпель.

Сім’я

Сімейне життя Матвія – це тиха сцена за кулісами, де кохання переплітається з мандрами, а приватність – святе правило. Одружений з Тамарою Шенгелією, журналісткою, що поділила з ним ефіри та еміграцію, ніби партнерка в дуеті: їхній союз – як рецепт стійкості, де слова про роботу не затьмарюють вечері. Діти – “пізні плоди” кар’єри: сини, що мотивують на технології, та донька, про яких він жартує в інтерв’ю як про “критиків моїх жартів”. Родина – компас: “Відстані не перешкода, якщо кохання справжнє”, – зізнається Ганапольський, тримаючи близьких подалі від софітів, ніби скарб у театральній гримерці. Корені у Львові навчили стійкості, а Москва додала шарму: сім’я – його антракт між ефірами.

Сучсність

У 2025-му, на 72-му році, Матвій Ганапольський – невгамовний маестро ефірів: продовжує “Ганапольського” на “Прямий”, де монологи про війну та демократію збирають тисячі, ніби концерти для душі. YouTube-канал “Політичний огляд” перевалив за 30 тисяч підписників, де розбори кремлівських ігор провокують дебати, а Facebook з 127 тисячами фоловерів кипить коментарями. Активний у “Главкомі” колонками про глобальні кризи, менторує молодих у соцмережах, нагадуючи: “Епатаж не потрібен, коли ти перший”. Нещодавно, у вересні, ефір про “медіавійну” розбурхав мережі, а перехворівши на COVID у 2021-му, він жартує: “Віруси – як політики, мусять пройти”. У часи тіней Ганапольський палить правдою, перетворюючи еміграцію на місток для надії.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”