Ранні роки

Меріл (Мери Луїз) Стріп народилася в невеликому американському містечку Самміт (штат Нью-Джерсі) 22 червня 1949 року. Її батько Гаррі Стріп, колишній керівник фармацевтичної компанії, багато працював, дбаючи про благополуччя сім’ї. Мати, Мери Вулф, була художницею, але їй довелося припинити це заняття, оскільки троє маленьких дітей – Меріл і її двоє братів Гаррі та Ден – потребували постійної уваги.

Навички співу проявилися у Меріл дуже рано, і вчителі школи Бернардс, де навчалася дівчинка, наполегливо радили батькам розвивати її вокальні дані. Кілька років Меріл займалася з педагогом, збираючись стати оперною співачкою, але з цього так нічого й не вийшло.

Після закінчення школи батьки відправили доньку до престижного коледжу «Вассар» – і саме там вона дізналася про своє справжнє покликання. Одному з викладачів драматичного мистецтва Клінтну Аткінсону було запропоновано її використати на студентській вечірці для виконання монологу Бланш Дюбуа («Трамвай «Бажання», Теннессі Вільямс).

Це було формальне запрошення, оскільки особливої схильності до акторської майстерності у дівчини ніхто не помічав. Але коли Меріл почала свій виступ зал завмер. Неможливо було повірити, що ця студентка ніколи не навчалася навіть основам сценічного мистецтва – всі бачили перед собою вже сформовану актрису.

З того часу Меріл брала участь у всіх спектаклях, які ставили студенти коледжу. У одній із таких постановок її побачив деканат факультету драматичних мистецтв Єльського університету та за сумісництвом – директор Єльського репертуарного театру Роберт Брустейн.

Заворожений майстерністю молодої жінки, він не лише запросив Меріл до труппи свого театру, але й порекомендував її до участі у Драматичній школі університету, а саме з повною стидією.

До завершення навчання в університеті за спиною майбутньої зірки було понад 40 ключових ролей, зіграних у широкому віковому діапазоні найрізноманітніших п’єс – Чехова, Шекспіра, Стриндберга, Шоу.

Звісно, у рішучій та наполегливій Меріл не було сумнівів, де саме слід розпочати формування своєї артистичної кар’єри: безумовно, у Нью-Йорку. І у 1975 році, отримавши диплом магістра, починаюча акторка вирушила підкорювати Бродвей.

Акторська кар’єра

Дебют студентки-вчорашнішої відбувся у 1975 році у театрі Джозефа Паппа, де її блискуче вміння високо оцінили. Молоду акторку увішли до складу акторів, що грали у п’єсі «27 вагончиків бавовни» Теннессі Вільямса, і за участь у цьому спектаклі вона отримала номінацію на «Тоне» – почесну театральну нагороду.

Меріл також постійно брала участь у щорічному Нью-Йоркському Шекспірівському фестивалі, вражаючи глядачів та критиків майстерною грою у «Покорення непокорної» або у «Гаґене В».

На кіноекрані Меріл дебютувала у 1977 році у повноцінному фільмі «Джулія» (режисер Фред Ціннеманн), де їй дісталася невелика роль. Фільм здобув три «Оскара», про що критики писали у всіх виданнях, чомусь не помітивши молоду акторку. Проте, на неї звернули увагу режисери – і незабаром Стріп вже могла розглянути першу пропозицію: Майкл Чіміно, який розпочинав зйомки військової драми «Мисливець на оленів», у ролі Лінди хотів бачити лише Меріл.

Участь у фільмі далася дівчині дуже важко: виконавець однієї із головних ролей Джон Кейзел, її наречений, помирав від раку. Вона працювала з усією наполегливістю, намагаючись якомога краще зіграти свою героїню Анну-Марі і одночасно піклуватися про слабшаючого Джона. Сам Чіміно згодом заявляв, що саме Меріл своєю відданістю врятувала кінокартину.

Неможливо передати величі та визнання, які сягали Меріл Стріп у кіноіндустрії. Її кар’єра була сповнена вражаючих досягнень та численних нагород.

У 1978 році фільм «Мисливець на оленів», драматичний шедевр, здобув п’ять премій «Оскар», а сама Стріп, яка була номінована на цю та ще одну – «Золотий глобус», миттєво стала відомою особистістю.

У США почалася епоха Меріл Стріп. Участь у зйомках серіалу «Холокост» (1978, Інга Хельмс-Вайсс) принесла їй першу перемогу за найкращу жіночу роль: актрисі вручили премію «Еммі».

1979 рік виявився надзвичайно щедрим на значущі ролі. Молода актриса блискуче зіграла у комедії геніального Вуді Аллена «Манхеттен», що було великою удачею, і її відзначили премією Британської академії за чудову роль другого плану. А зйомки у драмі Роберта Бентона «Крамер проти Крамера» (Джоанна Крамер) завершилися триумфом: окрім «Золотого глобусу», вона здобула першу у своєму житті статуетку довгоочікуваного «Оскара».

У 1981 році фільм «Жінка французького лейтенанта» (1981) пройшов світовими кіноекранами з великим успіхом. Чудова роль Сари/Анни була відзначена премією Британської академії та «Золотим глобусом».

У 1982 році актриса зіграла роль Софі Завістовської у картині видатного режисера Алана Пакули «Вибір Софі». Меріл так глибоко вжилася в образ нещасної жінки, яка пережила весь жах фашизму, що згодом не могла змусити себе дивитися цей фільм. Високий трагізм ролі Софі привернув до кінокартини увагу преси та публіки, і актрису нагородили другим «Оскаром» та третім «Золотим глобусом».

Протягом 80-х років Меріл продовжувала бути під променями Юпітера на знімальних майданчиках та під прожекторами на сцені, де їй вручали одну нагороду за іншою.

І в 90-х роках актриса продовжувала свою творчу діяльність, отримуючи численні номінації.

Шлях Мерил Стріп до вершин

Справжнім проривом у її кар’єрі стало брати участь у мюзиклах “Відгуки з краю безмежності” (1990, Сьюзан Вейл) та “Вона померла з розмахом” (1992, Мэдлін Ештон), а також у драмах “Неспокійна річка” (1994, Гейл Хартман), “Містки округу Мейдісон” (1995, Франческа Джонсон), “Істинні цінності” (1998, Кейт Галден).

Кінопрофесіонали не припиняли вихваляти чудову майстерність Стріп, а глядачі масово збиралися біля кінотеатрів, прагнучи насолодитися наступним кіноепосом із участю їхньої улюбленої зірки. Акторка легко та невимушено демонструвала такий рівень вміння, що всім ставало зрозуміло: Меріл справді заслуговує на статус суперзірки. Вона виділялася в гумористичних кінокартинах та в емоційно-драматичних фільмах; безстрашно виконувала складні трюки.

Проте, у неї були й особисті вподобання: Стріп найбільше цінувала роль інтелектуальної актрисі. Життєві обставини були на її боці, тому 2000-ті роки розпочалися серією високоякісних проектів, серед яких особливим чином виділялися “Часи”, “Адаптація”, “Ангели в Америці”, які принесли Меріл велику кількістю номінацій та нагород. Серед них – “Золотий глобус”, “Срібний ведмедик”, “Еммі”, премія Акторської гільдії, приз ім. К.С. Станіславського “Вірю!”.

Драма “Часи”, яка зібрала рекордну кількість позитивних відгуків та принесла значний прибуток, залучила глядачів майстерною грою акторів, які знімалися разом із Стріп – Ніколь Кідман та Джуліанни Мур.

Акторка була просто приголомшливою, перетворившись на керівницю блискучого видання Міранду Пристлі з фільму Девіда Френкеля “Дявол у човні” (2006). Для участі у цій стрічці Меріл дотримувалася дієти з метою позбутися зайвих 10 кг, щоб її персонаж відповідав своєму прототипу – головній редакторці Vogue Анні Вінтур.

Шанувальники чарівного голосу Меріл отримали величезне задоволення, переглядаючи мюзикл із її участю під назвою “Мама міа!”, який створила режисерка Філіда Ллойд. Акторка в головній ролі була бездоганною, а її пісні з цього фільму, зібрані в альбом, навіть були номіновані на премію “Греммі”.
Нещодавно, незважачи на розбіжності думок критиків щодо вистави «Мама мія!», думки громадськості були беззаперечними, що підтвердили світові збори: фільм приніс своїм творцям 609 мільйонів доларів.

У 2011 році Стріп виконала, мабуть, найяскравішу роль у своїй творчій біографії – це був образ прем’єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер у картині режисерки Філіди Ллойд «Залізна леді». Акторка уклала у фільмі гармонійний дует з Джимом Бродуєнтом.

Завдяки ролі Тетчер Стріп втретє отримала довгоочікувану статуетку «Оскара», а також «Золотий глобус», премію Британської академії та почесний приз Берлінського кінофестивалю «Золотий Ведмедик».

Практично кожна роль Стріп – це нагорода. Наприклад, нові нагороди Стріп принесли драму «Чим далі в ліс» (2014) – премію каналу MTV – та мюзикл «Примадонна» (2017) – премію Сесілія ДеМілль (від Асоціації іноземної преси в Голлівуді).

Особисте життя Мерил Стріп

Першою любов’ю Меріл Стріп був актор Джон Кейзел – зірка «Земного походження» Копполи. Акторка познайомилася з Джоном у процесі підготовки вистави «Око за око» в театрі Джозефа Паппи.

Джон був одружений, але з дружиною давно нічого не пов’язувало, тому і він, і Меріл не вважали, що вони обманюють когось. Однак доля влаштувала все по-своєму: не встиг Джон радіти тому, що його разом з другом Робертом Де Ніро та нареченою Меріл затвердили на зйомки в «Мисливці на оленів», як на медичному огляді у нього виявили рак.

Роберт Де Ніро наполягав, щоб Кейзела залишилися в складі граючих акторів, Меріл підтримувала Джона як могла, а режисер Чімено знімав в першу чергу ті сцени, де грав Кейзел.

Меріл була з ним до самого кінця, буквально поселившись у лікарні. Джон Кейзел помер 23 березня 1978 року. Акторка тяжко переживала втрату.

Після смерті Джона сестра Меріл розмістила її у квартиру свого приятеля – художника-скульптора Дона Гаммера, який подорожував Європою. З його поверненням дівчина планувала покинути місце, однак Дон переконав її залишитися. Інтенсивна праця вдень та довгі розмови з Доном увечері поступово заспокоювали бурю в дівчиному серці: гіркота втрати слабшала, а справжнє брало своє. Дівчина оцінила доброту Дона, його чоловічу надійність, і в тому ж 1978 році вона погодилася одружитися з ним.

Відтоді минуло 40 років, але їхня родина, побудована на любові та вірі, все ще міцна. Джон та Мерил народили та виховали чотирьох дітей – Генрі (1979), Мередіт (1983), Грейс (1986), Луїзу (1991), яких ретельно оберігали від контакту з папараці.

Мерил Стріп зараз

У жовтні 2018 року вийшов фільм «Мамма Міа!-2» режисера Ола Паркера. У мюзиклі разом із Меріл-Дона Шеридан зіграли Шер, Пірс Броснан, Лілі Джеймс та Колін Ферт. Продовження (а точніше, передісторія) виявилося таким же запальним, як і перша частина.

У 2019 році вишло продовження популярного серіалу «Велика маленьке брехня», де Меріл зіграла роль другорядної особи. Серед її колег по майданчику такі зірки, як Риз Уізерспун, Ніколь Кідман та Шейлін Вудлі.

За даними на 2018 рік за всю творчу кар’єру акторка була номінована на головну для кожного артиста нагороду «Оскар» 21 раз.

Кар’єра (2020–2025)

У 2020 році Меріл Стріп знялася у двох фільмах для стримінгових платформ: мюзиклі The Prom режисера Раяна Мерфі для Netflix та комедії Let Them All Talk режисера Стівена Содерберга для HBO Max.

У 2021 році вона виконала роль президента США у сатиричній комедії Don’t Look Up режисера Адама Маккея для Netflix.

У 2023 році Стріп знялася в серіалі Extrapolations на Apple TV+ та приєдналася до третього сезону комедійного серіалу Only Murders in the Building на Hulu, де зіграла роль Лоретти Дуркін. За цю роль вона отримала номінації на премії «Золотий глобус» та «Еммі», а також виграла Critics’ Choice Television Award.

У 2025 році вона взяла участь у спеціальному випуску Saturday Night Live 50th Anniversary Special, зігравши роль Колін Рафферті-старшої.

У жовтні 2023 року Меріл Стріп та скульптор Дон Гаммер оголосили про своє розлучення після понад 40 років шлюбу. Вони мають чотирьох дорослих дітей: Генрі, Меймі, Грейс та Луїзу.

У 2024 році з’явилися повідомлення про романтичні стосунки між Стріп та актором Мартіном Шортом, її колегою по серіалу Only Murders in the Building. У травні 2025 року пара була помічена під час зйомок п’ятого сезону серіалу в Нью-Йорку, що підтвердило їхні стосунки.

Станом на травень 2025 року Меріл Стріп продовжує активно працювати в кіно та телебаченні, поєднуючи професійну діяльність із сімейним життям.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”