Дата і місце народження

9 вересня 1979 року у Львові, де осінні дощі шепотіли перші рядки поезії, народився Мар’ян Пирожок – хлопець, чиє справжнє прізвище згодом перетвориться на смачний псевдонім Пиріг, а життя – на симфонію слів і звуків.

Школа і освіта

Дитинство в спальному районі Львова – це школа вуличних пригод і перших платівок, які дядько Юра приносив таємно, ніби контрабанду: від рок-н-ролу до заборонених українських голосів. 

Ріс у музичній родині – батько грав, дідусь співав, тож мелодії текли в крові. Закінчив школу, але університет обрав з вагань: у 1997-му вступив на кафедру дизайну Львівського лісотехнічного університету, де вчився малювати й мріяти. Та на другому курсі кинув – бо справжня освіта чекала на сцені, в майстернях і в армії (1999-2001), де закарпатські брати охрестили його “Пирогом з племені бандерлога”.

Кар’єра

Карьєра Пиріга – це мандрівка від екстравагантного фолку до поетичного фронту: усе почалося з ГИЧ оркестр, заснованого ним у 2000-х, де делікатно змішували поезію Тичини, Сосюри й власні тексти з джазом, блюзом і гуцульськими модами – альбоми “Поетичний” (2016), концерти в “Дзиґі”, де били не кулаками, а рядками. 2020-го, у вихорі пандемії, народився Пиріг і Батіг – фольк-гурт з Маркіяном Туркаником (скрипка), Олександром Марусяком (тромбон), Всеволодом Садовим (перкусія) та Марком Токаром (контрабас), що “шмагає пісенними формами” по радянському пилу: музика на слова Руданського, Антонича, Хвильового, Стуса. 

Альбоми “Замордовані” (2024, триптих про репресованих поетів), “Зелений” (2024, за Антоничем), “Під маркою Івана Яковича” (план на Шевченка). Концерти – від львівських підвалів до філармоній Києва, турів Європою, де “Гаї шумлять” стають вірусним гімном. Поза музикою – художник: картини зі шкіри, цвяхів і дерева, виставка “Сакральний гербарій” (2019, еволюційний проєкт про природу й дух), книга “Правда про пістолетного кролика” з родиною. Нагороди? Не гонитва за ними, але Jäger Music Awards (2023, артист року для фолк-гурту), визнання як просвітителя спадку. Волонтерство – у крові: концерти для ЗСУ, допомога полякам після повені (2024).

Сім’я

Мар’ян – хранитель родинного вогнища, де творчість – як спільний ремікс: одружений з художницею Юлією Пирожок, з якою вони “Ремісницька родина Пирожків” – разом ілюструють поезію (“Маленькі трагедії, том 1”), малюють серії “Дітиска” та “Лемки та Гуцули”, пишуть книги. Про дітей говорить стримано, аби війна не торкнулася їхнього світу, але натякає: родина – як батіг і пиріг, солодкий опір і міцна опора в турне та обстрілах.

Наш час

У 45, Пиріг – воїн двох фронтів: у липні 2025-го добровільно мобілізувався до ЗСУ, залишивши батіг побратимам – “Далі буде… Здоров’я бажаю!”, написав у Facebook, а гурт гордо чекає. Перед тим переїхав до Харкова (з Різдва 2024-го), закохавшись у його “міць” під сиренами: “Харків українізував Захід”, – каже, оселившись у Будинку “Слово” (колись Рильського й Семенка), де записує альбоми з Юрієм Шевельовим. Гурт еволюціонує – друга частина “Замордованих” у роботі, концерти для єдності, плани на “Під маркою Івана Яковича”. Малює для душі, співає для перемоги: “Кожна пісня – рубець від ран краю”. Волонтерить, де може, бо “ми – одна родина з діалектами й інструментами”.

Інформації про Мар’яна Пиріга достатньо – його шлях від львівських підвалів до харківських боїв задокументований альбомами, виставками й постами в ЗСУ. Біографія виходить повною, як його поетичний репертуар, де кожне слово – куля проти забуття.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”