Дитинство та юність

Людмила народилася 10 лютого 1963 року в Східній Німеччині. Її батько, Віктор Філіппович, виконував військову службу у місті Дешава.

Мати дівчинки, Марія Авдіївна, у молодості прагнула займатися музикою, але відмовилася від цього покликання на користь спорту. У неї були перспективи – вона входила до числа претенденток у легкоатлетичну збірну України. Проте, з фізичними тренуваннями не склалося: неможливо було поєднувати змагання та сімейне життя з людиною, яку по службі постійно переводили з одного кінця світу в інший.

З дитинства Людмилу виховували суворо, нав’язуючи їй, що дитина військового повинна бути впевненою у собі. Це твердження сформувало в дівчинці важливу якість – наполегливість. А численні переїзди дозволили навчитися швидко адаптуватися до будь-яких обставин. При цьому, за словами актриси, з дитинства вона пам’ятає виключно любов та радість, які її оточували.

Коли дівчинці виповнилося п’ять років, сім’я повернулася до рідного Ужгорода, де вона вступила до першого класу. Протягом кількох років їй довелося звикати до нового навчального закладу – сім’я перебралася до Львова.

Родичі рано помітили виражені артистичні здібності маленької Люди. Дівчинка дуже точно та з гумором наслідувала манеру поведінки та характерні вирази дорослих. Це, до речі, стало причиною заздрості її однолітків та конфліктів з ними. Зрештою, батько та мати відправили дівчинку до театральної студії.

Людмила поступово усвідомила, що творчість – це те, чий шлях вона прагне пройти у своєму житті. Звісно, саме до сценічної майстерності вона не дійшла безпосередньо.

Після отримання диплому, дівчина вступила до Музичного училища імені Римського-Корсакова в Ленінграді. Цей вибір частково пояснювався невиреалізованою мрією її матері про музичну кар’єру. Протягом двох років Артем’єва розчарувалася у музичній освіті, зрозуміла, що бажає зовсім іншого, і без особливих зусиль довела своє право на навчання в училищі ім. Щукіна. У 1982 році вона вступила на курс Мариани Тер-Захарової, а через чотири роки стала дипломованим актором.

Під час вступних іспитів у мене був такий  одяг – жакет та спідниця з аплікаціями з дубових листочків були зшиті з діданого військового сукна. Мені здавалося, це надзвичайно круто – не було нічого кращого. Комісія вже не знала, як мене вдягнути, лише б я виглядала пристойно. Дякую, що хоч репертуар не змінювали: я читала оповідання Шукшина, басні Крилова, звичайно, щось сама собі сміялася. Одній мені це було цікаво, як я розумію. Зараз я знаю, що все це був невигаданий бред. Але комісії, мабуть, сподобався спосіб, яким я подавала матеріал, і мене прийняли.

Акторське життя

Після закінчення «Щуки» актриса прийшла до театру «Ленком» за запрошенням Марка Захарова. Тут вона працювала на одній сцені з такими майстрами, як Татьяна Пельцер та Євген Леонов.

Я тоді, через свою некомпетентність, мало що знала про цей театр – чула лише, що він надзвичайно популярний і, як зараз говорять, «the best». Навіть під час проходження прослуховок у театрі я не бачила жодного вистави, а ходити ксивою вважала незручним. Отже, нічого не бачила в «Ленкомі» – лише дивилася на Марка Анатолійовича закоханими очима і розуміла, що переді мною людина з обкладинки. А який він розумник, я дізналася наступного дня – друга мама здала мене до рук другої мами. І попрямувала до іншої школи.

Віддалено значиме усвідомлювати: вона зважилася покинути театральний заклад «Ленком» через шістнадцять років після того, як її було запрошено. Як пояснювала Артем’єва, причиною її рішення не був скандал, як могло здатися. Навпаки, в театрі вона відчувала себе ніби у теплиці. Їй надавалися цікаві ролі, у 1997 році їй присвоїли звання заслуженої артистки Російської Федерації, завдяки театру їй надали помешкання.

Але це, на її думку, були “передплачені” вигідні місця, оскільки “жодного особливо видатного в своїй справі вона не здійснила”. І їй було доступне більше, ніж просто сидіти й чекати на головну роль.

Зі мною давали ролі для старших персонажів, а я ніколи не грала своїх однолітків. Це думка мене не лякала, але дивувала: “Що ж це таке? У училищі всіх ресурсів переграла – і знову старенькі. Чи встигну я ще їх зіграти?”. Я розуміла: потрібно шукати власний шлях, де мені буде комфортно внутрішньо. І не помилилася у виборі. Так, “Ленком» – мій дім, є по ньому ностальгія, але в мене зараз прекрасне життя, і я рада розвиватися, зустрічатися з новими людьми. З театру я покинула свідомо і ні про що не шкодую.”

У кіно Артем’єва дебютувала ще у 1986 році – це був дитячий детектив “Дуже страшна історія”, в якому їй дісталася невелика роль вчительки.

До середини 90-х вона грала переважно другорядні ролі. У 1994 році актрисі посміхнулася удача – вона з’явилася в популярному телепроекті “Петербургські таємниці” в ролі дворової дівчини.

У 1995 році Артем’єва знялася в ще одному гучному проекті, мелодрамі “Баронеса-селянка”, зігравши місіс Джексон, гувернантку головної героїні в виконанні Олени Корикової.

При цьому поєднувати роботу в «Ленкомі» з чимось іншим було непросто. Коли актрисі запропонували попрацювати в картині “Водій“, вона вирішила, що це подарунок долі і попрощалася з рідною сценою.

На рубежі століть актриса з’явилася в комедійному серіалі “Тридцять три квадратні метри”, знялася під керівництвом Володимира Меньшова в “Зависті богів”, зіграла невелику роль у сімейній сазі “Дві долі”. Однак, її популярність принесла не стільки кіно, скільки реклама.

Артемєва численно захоплювалася те, як їй пощастило співпрацювати з Тінатін Барклей – режисером серії рекламних роликів для продуктового бренду «Моя сім’я». У 2000 році Людмила перетворилася на харизматичну Луску з коронною фразою «А чьо?». Проте, образ, за словами Артемєвої, повністю був заслугою Барклей, а їй залишалося лише точно відтворити те, що просили.

Перед зйомками її одягли відповідним чином, підклавши «для посилення форми» поролон під одяг. Артемєва згадувала, як вона вишарпувалася по «Мосфільму» в короткій спідниці та на підборах, створюючи незабутнє враження на працівників. З її боку це марш було чистим непослухом, проте за півхвилини вона отримала море задоволення. Крім того, за цю роботу актриса здобула премію Московського фестивалю реклами, вигравши у номінації «найкращий жіночний образ року».

У 2003 році Артемєва отримала головну роль у серіалі «Таксистка», який надовго став їй візитною карткою. Як згодом розповідала актриса, до виходу серіалу таксистів жіночої статі в Росії було рідкістю. Але, переважно завдяки образу Надії Ромашової, сильної жінки, на якій тримається ціла родина, ставлення до такого способу заробляти на життя змінилося. Проект сподобався глядачам, і за час з 2005 по 2007 роки вийшли ще три сезони серіалу.

З інших запам’ятовуваних ролей Людмили Артемєвої – Антоніна Лопухіна з 150-серійного ситкому «Хто в домі господар?» . Актрисі вдалося створити яскраві та привабливі ексцентричні образи, завдяки яким перенесення американського проекту на російські реалії виявилося успішним.

А по суті, народною артисткою Людмила Артемєва стала наприкінці 2000-х, після виходу українського серіалу «Свати», який з насолодою дивилися і в Росії.

Вона зобразила один із ключових персонажів – Ольгу Ковальову, бабусю маленького Жені, навколо якої обертаються дві згуртовані старше подружні пари. Ольга та її чоловік Юрій (Анатолій Васильєв) – витончені міські знайомі, прогресивні інтелігенти, яким спочатку було непросто налагодити взаєморозуміння з «сільськими» знайомими Іваном та Валею Будько.

Шостий епізод серіалу «Знайомства» відбувся у 2013 році, подальша доля проєкту була невизначеною. Подейкувавши про сьомий сезон, акторський склад їх постійно спростовував.

У наступні роки Артем’єва знялася в комедійному серіалі «Знайомі» (2014), а також продемонструвала себе – і надзвичайно успішно! – у нетиповій їй сфері трилеру, зігравши одного з головних героїв серіалу «Злочин» (2016).

У 2020 році глядачі з радістю побачили її в детективному серіалі «Пастка для чудовиська» та ностальгічній комедії від СТС «Гості з минулого».

У 2021 році на екрани вийшло довгоочікуване продовження серіалу «Свати», де глядачі побачили й Людмилу Артем’єву.

У 2023 році Артем’єва відсвяткувала 60-річчя. До цієї важливої дати її колекція кіноперсонажів наблизилася до ста.

Окрім кіно, Артем’єва працювала в різних телепроєктах. Наприклад, на початку двох тисяч років вона була ведучою програми «На благо» на НТВ, у 2007 році – суддею у програмі «Сміх без меж», також входила до суддівських груп різних шоу як російського, так і українського телебачення.

Крім того, вона озвучувала певних персонажів у анімаційних фільмах. Наприклад, її голос використовують у російському мультфільмі «Біла королева» (цвіточниця) та мишу Мэггі з бельгійського мультфільму «Грім та зачарований дім».

Родинне життя Людмили Артем’євої

Під час навчання в Щудінському інституті Людмила Артем’єва познайомилася з Сергієм Парфьоновим, який навчався з нею на одному курсі. Молоді люди одружилися після першого року навчання, а на третій у них народилася донька Катя.

Зіркова доля: історія життя та кар’єри Людмили Артем’євої

Спочатку дівчинка проживала у Талліні з дідом та бабусею по чоловічій лінії, оскільки молодим батькам необхідно було самостійно утвердитися в житті.

За 15 років спільного існування подружжя пережило чимало випробувань. Спочатку вони мешкали в гуртожитку, пізніше – у комнатній квартирі, квадратні метри якої їм вдалося отримати після завершення навчання Маргарити Тер-Захарової, їхньої вчительки та «другої мами». Вони виховували доньку – вона вступила до школи вже в Москві.

Як часто трапляється в акторських шлюбах, з часом у родині почали виникати суперечки через професійну заздрість. Карієра Артем’євої йшла вгору, а Парфену, навпаки, у дев’яності втратили роботу в театрі, у нього не було роботи, він почав зловживати алкоголем.

Головною годувальницею сім’ї стала Артем’єва. Працюючи на межі своїх можливостей, вона почала задумуватися про розлучення. Ці настрої підтримала і дочка – їй набридло спостерігати за батьківськими промахами. Врешті-решт, Артем’єва та Парфен розлучилися.

Після цього актриса намагалася не згадувати про особисте. Проте, у 2012 році стало відомо, що 49-річна Артем’єва чекала дитину. Через це обставини довелося враховувати й під час зйомок серіалу «Свати». Однак жінці не судилося стати мамою вдруге: незадовго до пологів стався викидень. Тоді ж з’ясувалося, що актриса вже кілька років щаслива у другому шлюбі, але імені свого коханого вона не розкриває.

Дочка Людмили закінчила літературний інститут та працювала перекладачем.

Довгий час Артем’єва курила, поки не усвідомила, що шкідлива звичка викликає у неї відразу. Артем’єва викинула відкриту пачку цигарок, думаючи, що обов’язково пошкодує про це. Через місяць прокинулася в холодні вогні від того, що їй приснилося, ніби вона знову взялася за сигарету. На цьому питання з поганою звичкою було закрите.

«Сам собою» вирішився й питання з зайвою вагою. Зрив звик бачити Людміну стрункою. Але одного разу вона важила більше 90 кілограмів. Боротьба з надмірною вагою не була виснажливою.

Захоплення перетворило Артемєву на те, що вона відкинула ідею боротися за витончену форму – вона захопилася собою такою, та й до того ж мала шалений успіх серед чоловіків. І як тільки вона усвідомила, що без будь-яких обмежень вона чудова у своїх пропорціях, вона почала поступово, але неухильно схуднути.

Людмила Артемєва сьогодні

У 2023 році відбулася прем’єра сімейної комедії «Баба Яга рятує світ», у якій Людмилі Артемєвій дісталася ключова роль – тієї самої Баби Яги.

У 2024 році вона у складі Анни Банщикової та Анжеліки Печки з’явилася в комедійному серіалі «Купідони», також виконала роль у зйомках дитячого детективу «Цікава Варвара» та сімейної комедії «Битва батьків».