Дата і місце народження

19 вересня 1977 року в Києві, в сім’ї, де журналістика текла, як ріка, з’явилася на світ Лідія Анатоліївна Таран. Місто з його бароковими шпилями та таємними архівами стало першим натхненням: тато Анатолій, публіцист з гострим пером, і мама Марія, репортерка комсомольської преси, запалили в доньці іскру слів, хоч спершу вона їх уникала, як заборонений плід.

Школа і освіта

Шкільні роки в Києві пройшли в тіні батьківської кар’єри: Лідія прогулювала уроки, ненавидячи журналістику за те, що крала маму й тата з дому, але вже школяркою друкувала нотатки в “Радянській Україні”, ніби таємно репетируючи роль. У 17 років ковтнула перші ефіри на радіо, а в 1995-му вступила до Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка – стіни alma mater стали ковальністю для її харизми, де лекції про етику змішувалися з мріями про великий екран. У 44 роки, у 2021-му, авантюра в Парижі: дворічна магістратура зі стратегії комунікацій у французькому виші, де диплом про “Деонтологію української журналістики під час війни” захистила з відзнакою, опанувавши французьку поряд з англійською.

Кар’єра

Карьера Тараної – це симфонія підйомів, де кожен проєкт додавав акордів до її медійної мелодії. У 17 років – перші хвилі радіо: редакторка й ведуча на “Радіо Чорноморське” та “Голос Америки”, де голос юної дівчини лунав про далекі світи. У 1994-му стрибок на Новий канал – спортивні новини, де вона майструвала репортажі з полів, ніби генеруючи адреналін. З 2005-го – “Час новин” на 5 каналі, а з 2009-го – зірка 1+1: “Сніданок з 1+1”, ТСН, “Я люблю Україну”, де її шарм перетворював ранки на свято, а новини – на історії з душею. 

У 2011-му – танцювальний вир “Танцюю для тебе”, де паркет став метафорою стійкості, а в 2012-му – романтичний квест “І прийде кохання”. З 2016-го – “Здійснити мрію”, соціальний проєкт, де мрії важкохворих дітей оживають, ніби магія на ефірі. 

Нагороди сипалися: “Телетріумф”, “Телезірка”, Орден княгині Ольги III ступеня. З 2022-го, під час марафону “Єдині новини”, – переїзд до Франції, де як кореспондентка Укрінформу вона доносить правду про Україну європейським політикам, борючись з міфами пропаганди в французьких ефірах.

Сім’я

Сімейне життя Лідії – це тиха гавань серед публічних хвиль, де материнство стало опорою, а розлуки – уроками сили. Заміжня за Андрієм Доманським у 2007-му, коли кохання телезірок спалахнуло, як феєрверк, – того ж року народила дочку Василину, сонячну дівчинку, що нині навчається в французькій школі, переживаючи “свою революцію” під маминим крилом. 

Розлучення в 2010-му стало громом: “Ідеальна пара” розтанула, але залишила здорові відносини “мати-батько”, де Андрій – далекий, але турботливий голос у телефоні. Лідія – одночасно мама й тато для Василини, з якою літає в Францію щороку, перетворюючи відпустки на традицію. Мама Марія – скеля родини, що допомагає з вихованням, а нещодавно, у 2025-му, Лідія відкрила таємницю: сестру Марію, про існування якої дізналася з фото в татових книгах – сестри зустрілися після смерті батька, ніби доля склала пазл. Особисте лишається за кадром: “Нема з ким бути слабкою”, – зізнається ведуча, але в очах – надія на “ту саму людину”.

Сучасність

У 2025-му, на 48-му році, Лідія Таран – як фенікс у паризькому тумані: кореспондентка Укрінформу у Франції, де інтерв’ю з політиками тримають Україну в центрі уваги, а французька аудиторія відкриває очі на війну. Активна в Instagram з 300 тисячами фоловерів, де ділиться змінами – нова стрижка, природний імідж без “стандартів краси” – і рефлексіями про еміграцію: “Боюся, що не зрозуміють в Україні“. 

Приїжджає додому – у серпні 2024-го гуляла Подолом з Марічкою Падалко, а в листопаді постила київські краєвиди. Василина росте допитливою, а Лідія менторує молодих журналістів онлайн, нагадуючи: “Вік – полегшення, можна просто жити”. У часи, коли правда – щит, вона продовжує палати, перетворюючи еміграцію на місток для надії.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”