Дата і місце народження

Грета Ловиса Густафссон, відома як Грета Гарбо, народилася 18 вересня 1905 року в Стокгольмі, Швеція, у бідному районі Сьодермальм. Третя дитина в родині Карла та Анни Густафссон, вона росла в скромних умовах: батько працював прибиральником, мати – кухаркою. Смерть батька від хвороби нирок у 1920 році, коли Греті було лише 14, змусила її покинути школу й працювати, щоб підтримати родину. Цей біль ранньої втрати сформував її меланхолійну ауру, яка пізніше стала її візитівкою на екрані.

Школа і освіта

Грета навчалася в початковій школі Katarina södra folkskola в Стокгольмі, але освіта обірвалася через фінансові труднощі. У 14 років вона працювала продавчинею в універмазі PUB, де її помітили для рекламного каталогу – перший крок до слави. У 1922 році Грета вступила до Королівської драматичної школи (Dramaten) у Стокгольмі, де два роки вивчала акторську майстерність під керівництвом режисера Густава Моландера. Її природна харизма й виразність привернули увагу, і ще студенткою вона отримала перші ролі в кіно, поклавши початок кар’єрі, яка змінила історію.

Кар’єра

Кар’єра Гарбо – це спалах комети, що освітив німе кіно й пережив перехід до звукового. Перші кроки – реклама в PUB і невелика роль у комедії “Peter the Tramp” (1922). Справжній прорив настав у 1924-му з “Сагою про Йосту Берлінга” Мауріца Стіллера, де її помітив Луїс Б. Маєр із MGM. У 1925 році Грета переїхала до Голлівуду, змінивши прізвище на Гарбо. Її дебют у США – “The Torrent” (1926) – зробив її зіркою, а “Flesh and the Devil” (1927) із Джоном Гілбертом закріпив статус секс-символу, хоча сама Гарбо ненавиділа цей ярлик.

У німому кіно її міміка й погляд створювали магію: “Love” (1927), “The Divine Woman” (1928), “A Woman of Affairs” (1928). Перехід до звукового кіно в 1930-му з “Anna Christie” був тріумфом – її хрипкий голос із легким акцентом зачарував публіку, принісши першу номінацію на Оскар. Далі – шедеври: “Mata Hari” (1931), “Grand Hotel” (1932), де вона вигукнула культове “I want to be alone”, “Queen Christina” (1933), де зіграла шведську королеву з андрогінною грацією, і “Anna Karenina” (1935). У 1939-му комедія “Ninotchka” показала її несподіваний гумор, здобувши ще одну номінацію на Оскар. Останній фільм, “Two-Faced Woman” (1941), зазнав критики, і в 36 років Гарбо шокувала світ, покинувши кіно.

Вона відмовилася від усіх пропозицій повернення, навіть від ролі Норми Дезмонд у “Sunset Boulevard”. Її кар’єра – 28 фільмів, чотири номінації на Оскар і почесний Оскар у 1955-му за “незабутній внесок”. Театр залишився мрією: Грета уникала сцени, боячись живого контакту з публікою. Її спадщина – це не лише фільми, а й образ “божественної Гарбо”, що надихає кінематографістів і досі.

Сім’я

Особисте життя Гарбо було такою ж загадкою, як і вона сама. Ніколи не одружена, без дітей, вона цінувала самотність, хоча чутки приписували їй романи з Джоном Гілбертом, диригентом Леопольдом Стоковським і фотографом Сесілем Бітоном. Найближчою людиною була її сестра Альва, яка померла молодою, і брат Свен, що залишився в Швеції. 

У Нью-Йорку, куди Грета переїхала після завершення кар’єри, вона жила відлюдницею, але підтримувала тісні дружні зв’язки з аристократами та митцями, як-от родина Ротшильдів. Її “родиною” стали картини, які вона колекціонувала, і прогулянки Манхеттеном у великих окулярах, ховаючись від папараці.

Наше сьогодення

Грета Гарбо померла 15 квітня 1990 року в Нью-Йорку у віці 84 років від пневмонії та ниркової недостатності. Її останні роки були тихими: вона уникала публічності, займалася інвестиціями в нерухомість і мистецтво, залишивши спадок у 32 мільйони доларів. У 2025-му, через 120 років від її народження, Гарбо залишається іконою: її фільми реставрують для нових поколінь, а документальні стрічки, як-от “Garbo” (2005), розкривають її таємниці. Виставки в Стокгольмі та Лос-Анджелесі, присвячені її життю, приваблюють тисячі, а її стиль – від андрогінних костюмів до драматичних капелюхів – надихає сучасну моду. Гарбо – це вічна загадка, що живе в кожному кадрі її фільмів.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”